Аналіз впливу новин за 14-18 вересня на глобальний гірничо-металургійний комплекс від GMK Center

Цього тижня одразу кілька новин стосуються Євросоюзу. Зокрема – підвищення ролі держави в економіці, а також того, що нам із цим робити.

ЄС прагне декарбонізувати свою сталеву галузь та реалізує відповідну політику «батога і пряника». Одним з «пряників» є Carbon Border Adjustment, який може нашкодити українському експорту. Однак можливості протидіяти цьому або пом’якшити наслідки є.

Учасники круглого столу «Ukraine – EU Town Hall on Border Carbon Adjustments» обмінялися думками щодо механізму прикордонного вуглецевого коригування в ЄС

17 вересня 2020 року відбувся круглий стіл щодо Carbon Border Adjustment (СВА), організований European Roundtable on Climate Change and Sustainable Transition (ERCST) за підтримки Європейської Бізнес Асоціації.

У заході взяли участь представники бізнесу, аналітичних організацій, органів державної влади, експертної спільноти. Ключовими темами дискусії стали форма впровадження Carbon Border Adjustment Євросоюзом, а також можливості щодо пом’якшення впливу цього механізму на український експорт.

ERCST вважає найбільш імовірним впровадження Carbon Border Adjustment на імпорт у вигляді таких заходів:

  • розширення європейської системи торгівлі парниковими квотами (EU ETS) з поступовим скасуванням безкоштовних квот у ЄС;
  • виключення з-під дії механізму найменш розвинених країн;
  • визначення об’єктами оподаткування базових матеріалів (сталь, будівельні матеріали, хімічна продукція, продукти деревообробки тощо) та електроенергії;
  • облік як прямих викидів від виробництва продукції, так і непрямих (від генерації закуповуваної електроенергії);
  • розрахунок викидів СО2 на основі середньоєвропейських значень;
  • акумулювання надходжень від СВА в інноваційному фонді, який підтримуватиме місцеві проекти.

Зазначений варіант, найімовірніше, відповідатиме вимогам СОТ, однак для його затвердження потрібна більшість голосів у Європарламенті.

Також представник ERCST наголосив, що більш справедливим було б використовувати кошти СВА на міжнародному рівні – для підтримки скорочення викидів СО2 в глобальному масштабі. Однак очевидно, що цей варіант наштовхнеться на політичну протидію в рамках ЄС.

Згідно з розрахунками GMK Center, представленими на круглому столі, річні втрати українських експортерів від СВА сягнуть близько €560 млн (за умови оподаткування лише прямих викидів і середньої ціни на рівні €22,2/т СО2). Майже 94% цієї суми доведеться заплатити підприємствам металургії та електроенергетики. Серед потенційних можливостей пом’якшити вплив СВА на український експорт, на думку GMK Center, є такі:

  • звільнення України від СВА в рамках Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС;
  • підписання з ЄС Угоди про еквівалентність, в якій будуть прописані умови декарбонізації, виконання яких дасть змогу повністю або частково уникнути застосування СВА;
  • звільнення України від СВА як слаборозвиненої країни.

Заступник міністра розвитку економіки Тарас Качка висловив думку, що Євросоюзу буде складно розробити механізм СВА, який повністю відповідає вимогам СОТ. Однак у разі впровадження такого механізму українська держава вестиме переговори про звільнення українських експортерів від СВА в рамках Угоди про зону вільної торгівлі. Згідно з цією угодою Україна зобов’язана імплементувати європейське законодавство. Відповідно, Україна вже рухається в тому самому напрямку, що і ЄС, і не може розглядатися як зовнішня країна відносно євроблоку.

На думку представників ДТЕК, критично важливим є впровадження в Україні власної системи торгівлі парниковими квотами. Така система має показати ЄС, що українські підприємства вже несуть адекватні витрати, пов’язані з викидами СО2, і тому не повинні повторно платити за викиди в рамках ЄС.

EUROFER підтримала цілі Єврокомісії щодо скорочення викидів СО2, але за однієї умови

Єврокомісія підвищила амбітність планів щодо зменшення викидів вуглекислого газу. Якщо раніше передбачалося скоротити викиди до 2030 року на 40% в порівнянні з 1990 роком, то нова мета – досягти скорочення на 55%.

EUROFER наголосила, що виконання цього завдання можливе, але тільки в разі реалізації правильної економічної політики, що передбачає:

  • підтримку інвестицій в інноваційні рішення;
  • створення ринку екологічно чистих («зелених») матеріалів;
  • забезпечення доступності відновлюваних джерел енергії;
  • застосування заходів торговельного захисту.

Водночас EUROFER вважає недоречним скасування безкоштовного розподілу частини парникових квот у рамках EU ETS. Такий крок підвищить витрати металургійних підприємств на купівлю квот, тоді як галузь потребує нарощування інвестицій в проекти декарбонізації. Тому асоціація вважає за необхідне зберегти безкоштовне виділення парникових квот, а також запровадити механізм CBA (Carbon Border Adjustment), який спонукатиме торгових партнерів до скорочення викидів вуглекислого газу.

Результатом реалізації коректної економічної політики має стати збереження конкурентоспроможності місцевої промисловості з одночасним підвищенням екологічності виробництва. Остаточна мета декарбонізації залишається незмінною – досягти вуглецевої нейтральності економіки до 2050 року.

Європейські металурги рятуються за рахунок держави

Італійський уряд інвестує €30 млн у запуск зупиненого раніше заводу JSW Steel Italy (екс-Lucchini). Кошти виділяються через італійське державне інвестиційне агентство Invitalia.

Для запуску заводу розроблено інвестиційний план на загальну суму €84 млн. Перша фаза передбачає запуск прокатного виробництва, друга – виробництво електросталі. Також на заводі виділили територію для будівництва електростанції на відновлюваних джерелах.

Lucchini раніше був третім найбільшим виробником сталі в Італії. Займався виробництвом довгомірного прокату. У 2005-2011 рр. належав «Северстали». У 2013 році заявив про банкрутство.

Ще один приклад державного фінансування проблемних металургійних компаній у Європі – Celsa Group, найбільший виробник довгомірного прокату в Іспанії. Компанія звернулася за фінансовою допомогою до держави з проханням надати €200 млн з фонду платоспроможності. Цей фонд створений в Іспанії для фінансування бізнесу, який постраждав від епідемії COVID-19. Для отримання коштів треба довести свою платоспроможність до початку 2020 року, а також негативний ефект на бізнес, спричинений COVID-19.

У липні британський підрозділ Celsa (Celsa Steel UK) отримав уже від уряду Великобританії позику на £30 млн, щоб зберегти 800 робочих місць, тобто по £37,5 тис. на кожного співробітника. Середня місячна заробітна плата для працівників з повною зайнятістю в Уельсі, де розташований завод, становить £2,15 тис.

Позику для Celsa Steel UK провели за так званою схемою Бірча (Project Birch Scheme). Це фонд для постраждалих від епідемії COVID-19. У рамках цього фонду позика на £30 млн є відносно невеликою. Наприклад, Tata Steel запросила £500 млн.

Практика порятунку стратегічних підприємств поширена в країнах ЄС. Можна було б таврувати їх за подвійні стандарти: з одного боку антисубсидіарне розслідування проти турецьких виробників сталі, а з іншого – позики своїм банкрутам. Але тут інша історія. Йдеться про ліквідацію наслідків форс-мажорних подій, до яких, без сумніву, можна віднести пандемію COVID-19. Нормальним в рамках OECD вважається надання грантів, пільгових державних кредитів, зниження податків для підвищення енергоефективності, підвищення екологічності, розробки і впровадження нових технологій.

Хорошим прикладом є виділення Департаментом енергетики США (DOE) $72 млн на проект промислового впровадження установки вловлювання парникових газів на доменних печах. Пілотний проект реалізується на американському заводі ArcelorMittal спільно з Dastur Energy та ION Clean Energy. За даними ArcelorMittal, ця установка дасть змогу вловлювати 50-70% СО2 з доменних газів і матиме найнижчі витрати з усіх існуючих технологій. Цей проект важливий тим, що він не передбачає зміни технологій виробництва сталі, тобто може бути реалізований у рамках діючих процесів інтегрованих заводів. Однак його реалізація вимагає значних інвестицій. Будівництво такої установки для доменної печі потужністю 1,5 млн т чавуну на рік коштуватиме $300-400 млн.

Vale планує повністю відновити свою виробничу потужність до 2022 року

Один з найбільших світових виробників ЗРС, бразильська компанія Vale, оголосила про плани виходу на потужність 400 млн т залізорудної продукції на рік до 2022 року, а також подальшого розширення потужностей до 450 млн т (без конкретного терміну).

Vale мала досягти потужності в 400 млн т ще минулого року. Однак цьому завадила аварія на хвостосховищі одного з рудників у січні 2019 році. Як результат, запланований випуск цього року становитиме 318 млн т. Тобто на ринок додатково надійде 50-70 млн т.

Підвищення пропозиції має знизити ціни на ЗРС. Так, на початку вересня Fitch оголосило про свої очікування щодо зниження цін. Середня ціна у 2021 році прогнозується на рівні $75, у 2022 році – $70, а в 2023-му і в довгостроковій перспективі – $60. Середня ціна цього року становитиме $95, що відповідає рівню цін 2019 року.

Незважаючи на світову кризу, ціни залишилися на доволі високому рівні. Цінові тенденції на ринку ЗРС задає Китай, де споживання і виробництво сталі дедалі зростає на тлі програм стимулювання.

На початку вересня ціни ф’ючерсів на залізорудну дрібноту з Австралії із вмістом заліза 62% на Даляньській біржі сягали максимуму з 2013 року – $130 за тонну. Високі ціни на сировину вдалося перекласти на покупців. Також спостерігається зростання цін на брухт і прокат. Відтоді запаси сировини в китайських портах незначно зросли, ціни ЗРС стабілізувалися на доволі високому рівні – $127.

Детальніше про головні тренди та події галузі читайте в наступних випусках щотижневого моніторингу. А також на нашому порталі.