30-й тиждень: як позначиться на ринку сталі інфраструктурний план Байдена — Статті

Аналіз впливу новин за 26-30 липня 2021 року на глобальний гірничо-металургійний комплекс від GMK Center

Минулого тижня ключовою подією в українському гірничо-металургійному комплексі стала купівля «Метінвестом» активів Дніпровського меткомбінату. Одразу два незвичайні моменти пов’язані з цією подією. Перший – M&A в українській сталевій галузі. Другий – покупцем став не Санджив Гупта.

За океаном президент Джозеф Байден дуже потішив місцевих металургів. А Tata Steel в Європі пропонує покупцям звикнути до думки, що за «зелений» перехід заплатять саме вони.

«Метінвест» купує ДМК

Які шанси на виживання має металургійний завод, що виробляє напівфабрикати на експорт, не має власних джерел сировини, потребує інвестицій? Не надто високі. Низька маржинальність, нестача оборотних коштів, що стає особливо відчутною в кризові моменти, які переслідували сталеву галузь останні років десять (вертикально інтегрованим компаніям в цьому плані простіше). Прикладів таких заводів в Україні два: ДМК і «Електросталь» (Курахово). Обидва з боргами, обидва проходять процедуру банкрутства. Однак першому пощастило більше – цілісний майновий комплекс (ЦМК) комбінату купує «Метінвест».

Проблеми колишніх власників ДМК, корпорації ІСД, серйозно позначилися на роботі підприємства. Проблеми з оборотним капіталом відчували і європейські заводи ІСД (Dunaferr і Huta Czestochowa). Погіршив ситуацію конфлікт на Донбасі, коли ДМК втратив постачальника коксу – Алчевський КХЗ. Критичний момент для ДМК настав навесні 2017 року, коли через брак оборотних коштів для виплати заробітної плати завод 4 місяці простоював. Надалі роботу підприємства вдалося стабілізувати, однак тягар боргів не міг не заважати нормальній роботі. З липня 2019 року ДМК перебуває в процедурі банкрутства. За даними ЗМІ, в рамках процедури банкрутства підприємству пред’явлено претензій на 87 млрд грн. Хто захоче постачати продукцію або послуги, давати в борг неплатоспроможній компанії?

У рамках відновлення платоспроможності ДМК було прийнято рішення про продаж цілісного майнового комплексу підприємства. Це найбільш ефективний спосіб відновити нормальну роботу компанії. Після завершення угоди активи заводу належатимуть іншій юридичній особі. При цьому завод вже не буде обтяжений боргами. Сума, сплачена в результаті купівлі-продажу ЦМК, буде спрямована на погашення боргів ДМК. Після укладання угоди юридична особа ПАТ ДМК, імовірно, буде ліквідована.

Єдиним учасником торгів та їх переможцем стала група «Метінвест». Справді, важко припустити, хто ще в Україні міг би прийняти на себе інвестиційне навантаження ДМК, забезпечити поставки сировини та збут продукції. Крім того, останні кілька років ДМК був постачальником заготовки для болгарського перекатного заводу «Метінвест» – Promet Steel. Тепер «Метінвест» стане гравцем на ринку сортового прокату України й посилить свою вертикальну інтеграцію, наростить потужності та обсяг виробництва. З боку групи покупцем виступив Дніпровський КХЗ, який за даними ЗМІ, до цього володів доменними печами ДМК. Таким чином, ДКХЗ сконцентрував всі етапи виробничого ланцюжка металургійного виробництва: виробництво коксу, аглофабрика, чавун, сталь та ін.

ДМК отримає можливість нормально працювати з постачальниками та кредиторами, інвестувати й розвиватися. Це питання вкрай актуальне в контексті необхідності впровадження жорстких умов найкращих доступних технологій (НДТМ). Питання зниження викидів також вкрай важливе напередодні запровадження CBAM, адже ЄС – основний ринок збуту для ДМК. Та й працівники підприємства мають бути задоволені, враховуючи високі ESG-стандарти групи «Метінвест».

Схожа ситуація була у Шахтоуправління «Покровське». Підприємство, після купівлі його «Метінвестом,» нарощує обсяги видобутку. Ще в 2019 році обсяг видобутку рядового вугілля становив 5,3 млн т, хоча у 2013 році – 8,3 млн т. Темпи, які підприємство демонструє в 2021 році, дають змогу розраховувати на вихід до рівня видобутку 8 млн т уже цього року. Тож зберігаймо позитив щодо перспектив ДМК.

У США анонсовали план інфраструктурних інвестицій на $550 млрд

У середу в США досягнуто згоди в Сенаті між представниками обох партій стосовно обсягу та напрямів інвестицій в інфраструктуру за першим пакетом «плану Байдена» на $550 млрд. Відзначається, що ця значна сума еквівалентна вартості будівництва всієї системи хайвеїв у США. Але це менше за суму, що обговорювалася в червні – $ 579 млрд, – і значно менше за суму початкової пропозиції Байдена в березні – $2,6 трлн. У результаті торгів сума програми істотно зменшилася.

Але демократи не відмовляються від своїх амбіцій. У порівнянні з початковою пропозицією в досягнутій угоді за дужками залишилися інвестиції в будівництво громадських будівель, шкіл, лікарень ($387 млрд), витрати на соціальне забезпечення та догляд ($400 млрд), R&D та інновації у виробництві ($566 млрд), податкові пільги для ВДЕ ($363 млрд). За цими напрямами робота триває, вони увійшли до іншого пакету на $3,5 трлн бюджетних витрат. Серед його пріоритетів – зростання витрат на медичне обслуговування, фінансування «зеленого» енергетичного переходу.

По суті, сума інфраструктурного плану становить близько $1,2 трлн, але з них половина – це продовження фінансування наявних програм, а зазначені вище $550 – нові програми. Отже, план нових інфраструктурних інвестицій передбачає:

$110 млрд – будівництво та ремонт доріг і мостів, з них на мости – $ 40 млрд. Мостобудування є одним з найбільш металоємних видів будівництва;
$73 млрд – стимулювання переходу енергетики з викопних на відновлювані джерела, в т.ч. фінансування R&D і цій сфері. Розвиток відновлюваної енергетики неможливий без сталі, тому ці проєкти сприятимуть зростанню попиту на сталь;
$66 млрд – розвиток залізничних перевезень, як пасажирських, так і вантажних. Одна з найбільших статей витрат. Закупівля рухомого складу й дорожнього господарства – прямий попит на сталь;
$65 млрд – розвиток високошвидкісного інтернету;
$55 млрд – модернізація системи водопостачання, у т.ч. заміна всіх свинцевих труб у країні. За деякими даними, довжина всіх свинцевих труб у США сягає 2 млн км. Це прямий попит на сталеві труби, також значна стаття витрат;
$50 млрд – заходи щодо захисту від стихійних лих, спричинених зміною клімату, таких як посуха або повені;
$42 млрд – розвиток портів, водних шляхів та аеропортів, з них на аеропорти – $25 млрд;
$39 млрд – розвиток громадського транспорту, в т.ч. його модернізація для потреб людей з обмеженими можливостями, що означає стимулювання транспортного машинобудування;
$21 млрд – екологічні заходи, в т.ч. з рекультивації земель поруч з промисловими підприємствами, ліквідація негативних наслідків видобутку вуглеводнів тощо;
$15 млрд – розвиток електротранспорту, в т.ч. покупка електроавтобусів, розвиток мережі зарядних станцій, що означає стимулювання розвитку галузей нової економіки, створення умов для «зеленого» переходу;
$11 млрд – програми безпеки на автомобільних дорогах.

Ця програма розрахована на 8 років і в річному обчисленні в середньому становить 0,3% ВВП. Ще навесні, коли обговорювався план на $2,6 трлн, в Allianz давали оцінку його впливу на ВВП у вигляді зростання з 1,4% на рік до 1,8% на рік у горизонті до 2030 року. Bank of America оцінював ефект у 2-9% ВВП у короткостроковій перспективі.

Такі оцінки є більш ніж орієнтовними, оскільки ефект від інфраструктурних проєктів на економіку багато в чому залежить від мультиплікатора інвестицій, тобто яке зростання інвестицій в інших секторах зумовлять державні витрати на інфраструктуру. Та й важко відділити віддачу від самих інвестицій в інфраструктуру від вигоди, що принесе її використання. Все-таки інфраструктурні проєкти дають більший PR-ефект для влади – дають змогу показати реальні результати її роботи, підвищити рейтинги. Але, однозначно, інфраструктурний план підтримає попит на сталь у США. Одразу кілька програм загальною сумою $330 млрд спрямовані на основні галузі споживання сталі (будівництво, машинобудування, енергетика).

Американські сталевиробники активно підтримали план Байдена. AISI при цьому додала, що непогано було би при цьому використовувати американську сталь. І тут новий подарунок! Адміністрація Байдена пропонує підвищити мінімальний рівень локалізації для державних закупівель з 55% до 60% і до 75% до 2029 року. Тобто державні інвестиції в інфраструктуру не підуть на закупівлю імпортних продуктів. Тому для виробників імпортної продукції від інфраструктурного плану буде не так багато плюсів – хіба лише ціни на місцевому американському ринку будуть вищими.

Два тижні тому рівень завантаження потужностей у сталевій галузі США сягнув максимуму з 2008 року – 83,6%. Це дуже близько до максимуму, і зростання споживання сталі в результаті інвестицій в інфраструктуру може перегріти ринок, аналогічно тому, як це сталося в Китаї. Ринок США перезахищений. Крім вимог щодо локалізації, в Штатах діє 25% імпортне мито, а також цілий набір із сотень антидемпінгових заходів, планується запровадження CBAM. Тож не варто розраховувати на задоволення потреб за рахунок імпорту, аналогічно тому, як це сталося в ЄС. Словом, інфраструктурний план Байдена може перегріти ринок і привести до зростання цін.

Tata Steel переглядатиме вуглецеву надбавку щокварталу

У середині квітня Tata Steel Europe запровадила вуглецеву надбавку до ціни поставок сталевої продукції в ЄС і Великій Британії в розмірі €12/т. Ця надбавка має сприяти реалізації стратегії Tata Steel з досягнення вуглецевої нейтральності до 2050 року, а також виконання цілей щодо зниження викидів СО₂ на 30-40% до 2030 року.

У наступному кварталі надбавка зросла до €16/т без будь-яких пояснень. Зараз Tata Steel Europe оголосила, що переглядатиме розмір вуглецевої надбавки на щокварталу, що дасть змогу краще відображати зміни цін на парникові квоти. Нова величина надбавки застосовуватиметься до цін, починаючи з 1 числа кожного кварталу.

По суті, вуглецева надбавка близька до CBAM. У випадку з вуглецевою надбавкою завдяки перекладанню частини плати за викиди СО₂ на покупців Tata Steel Europe розраховує акумулювати кошти для декарбонізації виробництва. Як і у випадку із CBAM, простіше перекласти плату за викиди СО₂ на покупців плоского прокату, оскільки в цьому сегменті основні потужності базуються на киснево-конвертерної технології.

У сегменті довгомірного прокату 85% потужностей в ЄС – електросталеплавильні заводи, у яких викиди СО₂ мінімальні. Відповідно, виробники з киснево-конвертерною технологією виробництва не зможуть перекласти на покупців плату за парникові викиди, тому що не зможуть конкурувати за ціною з виробниками електросталі.

Фактично Tata Steel готує європейський сталевий ринок до зростання цін внаслідок CBAM. Європейські виробники не зможуть повністю закрити потребу місцевого ринку, імпорт, особливо листового прокату, зберігатиметься. Імпортери будуть сплачувати CBAM і за можливості перекладати частину платежів на покупців. Можливо, CBAM-платіж буде враховуватися у вигляді подібної вуглецевої надбавки.

Станом на 29.07.2021 ціна парникових квот в ЄС становила €54,05/т. З початку року вона зросла на 60,4%. Згідно з консенсус-прогнозом, складеним на основі оцінок 6 провідних світових інвестбанків і консалтингових агентств, у 2023 році середньорічна ціна парникових викидів становитиме €42/т. Очевидно, що коливання будуть спостерігатися в обидва боки від цього значення.

Згідно з дослідженням GMK Center, 18 з 22 європейських металургійних заводів (86% киснево-конвертерних потужностей) мали надлишкові безкоштовні квоти в 2020 році, тобто нічого не платили за викиди СО₂. Після впровадження 4 фази EU ETS ситуація, очевидно, зміниться: пакет «Fit for 55» передбачає зниження загальної кількості випущених парникових квот, водночас обсяг безкоштовних квот також поступово скорочуватиметься з повним їх скасуванням в 2035 році. Жорсткість європейської системи торгівлі парниковими квотами призведе до того, що дедалі більше виробників братимуть на озброєння тактику Tata Steel.

Детальніше про головні тренди й події галузі читайте в наступних випусках щотижневого моніторингу. А також на нашому порталі.