Зворотний бік кризи: що може виграти українська промисловість

Міжнародні експерти вважають цьогорічну рецесію наймасштабнішою за останні 80 років

Пандемія коронавірусу вже принесла багатьом країнам не лише сумну статистику жертв хвороби, а й очевидні економічні втрати.

Міжнародні експерти вважають цьогорічну рецесію наймасштабнішою за останні 80 років. Так, Світовий банк пророкує глобальний спад у 5,2% у 2020 році, а подальше відновлення характеризує як нерівномірне. Світова організація торгівлі прогнозує скорочення міжнародної торгівлі цього року на 13-32%, причому найбільше постраждають країни, що залежать від експорту. А Україна належить саме до таких, причому наш експорт (до пандемії) – на 72% сировинний.

Щодо України, то уряд прогнозує скорочення ВВП у 2020 році на 4-8%. Утім, зважаючи на тренд руху економіки в сировинний бік, залежність від іноземних донорів, відсутність економічної та промислової програм розвитку, фактори деіндустріалізації, є підстави очікувати й більш шокуючих цифр.

Глибина і тривалість як глобальної, так і національної рецесії залежать не лише від подальшої «поведінки» COVID-19 та успіху боротьби з ним, а й від заходів державного стимулювання виробників, малого й середнього підприємництва тощо. Це дасть можливість максимально запобігти падінню доходів і скороченню робочих місць. Усі без винятку країни, які так чи інакше зачепив COVID-19, вживають антикризових заходів щодо стабілізації економік, підтримки бізнесу, працездатного населення та соціальної допомоги незахищеним категоріям. На це виділяються мільярди доларів та євро, впроваджуються державні програми підтримки – від сфери туризму до авіабудування.

В Україні, як відомо, також запровадили деякі послаблення для бізнесу та громадян. Відбулося збільшення бюджету Фонду соціального страхування на випадок безробіття, зменшено облікову ставку Нацбанку до 6%. Працювала програма «Доступні кредити 5-7-9%», але нею скористалися лише 465 підприємств.

Ці заходи були не просто недостатніми, а краплиною в морі, особливо на тлі тих викликів, які породили карантинні й посткарантинні реалії. До прикладу, зниження облікової ставки до пандемії було б однозначною перемогою. Нині цього вже недостатньо – хронічний фінансовий голод промисловості та підприємництва, помножений на простій, втрату ринків та інші проблеми, потребує більш радикальних дій на рівні держави.

За деякими підрахунками, у пік карантинних обмежень 700 тис. українських підприємств тимчасово зупинили свою роботу. Десятки тисяч заробітчан повернулися в Україну, однак державницького бачення інтеграції їх в економічне життя на батьківщині так і не було представлено. Тим часом безробіття в Україні сягнуло 12%, причому в цю цифру не входять дані про приховане безробіття, коли працівникам значно урізали доходи.

Водночас у промисловому секторі, який і раніше був проблемним через відсутність державних програм його розвитку, дорогі кредитні ресурси та корупційно-бюрократичну тяганину навколо окремих найбільш перспективних об’єктів, назріває глибока криза. Падіння у промисловості вже стало, на жаль, стійким трендом. Тож слід розуміти, що пандемія стала спусковим гачком, і криза «вистрелила» через повну відсутність економічної стратегії. Зокрема, у переробній промисловості у травні 2020 року відносно травня 2019-го падіння сягнуло 15,6%, у добувній промисловості – 8,9%. Загалом за перші п’ять місяців цього року промвиробництво в Україні скоротилося на 8,7% в порівнянні з відповідним періодом минулого року.

При цьому переважна більшість проблем є штучно створеними. Днями «Укрлегпром» закликав уряд вирішити ситуацію з вітчизняною продукцією засобів індивідуального захисту. Виробникам заборонили експортувати такі товари за кордон, але й на національному ринку вони не мають змоги реалізувати продукцію. Як зазначають «легковики», за чотири місяці перемовин уряд так і не почав закуповувати засоби індивідуального захисту для медиків у вітчизняних виробників. Водночас для МОЗ зі стабілізаційного фонду держбюджету виділили понад 3 млрд грн на забезпечення медиків засобами захисту, а лікарень обладнанням.

Скорочення світового попиту загострило проблеми металургійних підприємств, більшість з яких були збитковими у 2019 році. У квітні ціни на сталь упали нижче від торішнього мінімуму – про це йдеться у звіті НБУ. Наразі виробники залишаються платоспроможними лише завдяки вертикальній інтеграції.

1 липня 2020 року в ЄС набрав чинності новий механізм дії квот на імпорт сталі, які відтепер розподілятимуться за квартальним принципом. Для вітчизняних виробників це не дуже вигідно, адже потребує певної гнучкості, що почасти неможливо через збільшення ренти на видобуток руди (закон №466-IX), інфраструктурні проблеми з «Укрзалізницею» та інше. Тому є ймовірність, що навіть виділені квартальні квоти не будуть вибиратися повністю. А це знов-таки зменшуватиме доходи держави від експорту і, відповідно, приплив валютної виручки в Україну.

Що мала б зробити і, сподіваємося, зробить влада в цій ситуації?

У квітні 2020 року падіння в металургії становило 30% – через зниження попиту на метал на зовнішніх ринках. Але на внутрішньому ринку споживається лише до 15% продукції металургійного комплексу. Водночас інфраструктура вимагає масштабної модернізації, і уряд міг би розмістити замовлення також на внутрішньому ринку, спрямувати сюди український метал, забезпечити роботою десятки суміжних підприємств, тисячі робітників та інженерів.

Крім того, зниження інвестиційного попиту разом із погіршенням ділових очікувань суттєво скоротило виробництво машинобудівної продукції. Перспективи цієї галузі песимістичні, адже машинобудування повністю так і не відновилося після кризи 2014-2016 років. Не має воно й підтримки на національному ринку – держава у своїх тендерних закупівлях віддає перевагу іноземних виробникам, часто навіть гіршим, транспортному «секонд-хенду» (трамваї, електрички та ін.).

Стан справ в авіабудуванні також надзвичайно складний. Галузь з 2016 року не випустила жодного серійного літака. Нещодавно в Харкові відбувся перший Всеукраїнський з’їзд авіабудівників України: самі промисловці говорили про відсутність внутрішнього ринку продажу авіаційної техніки і програм імпортозаміщення в галузі, системи захисту вітчизняного виробника авіаційної техніки державою. Наводились вражаючі цифри падіння виробництва.

Незважаючи на труднощі – фінансові, організаційні тощо, – підприємства галузі працюють. Це 53 тис. робочих місць і збереження членства у клубі авіабудівних держав.

Прийняття Державної програми та здійснення низки кроків (управлінських, економічних, юридичних) дадуть змогу вже у 2022 році наблизитися до «точки зростання» і до 2024-го стабілізувати ситуацію в галузі. Це, безумовно, потребує політичної волі й державницького підходу. Як УСПП спільно з профільним парламентським комітетом, так і авіабудівники вже неодноразово зверталися з цим питанням до президента й уряду. Є сподівання, що справа зрушить з мертвої точки, будемо стежити за цим дуже прискіпливо.

У нинішній складний кризовий час відповідальна влада має розробити загальнодержавну стратегію індустріально-інноваційного розвитку, спростити доступ виробників до кредитних ресурсів, пом’якшити фіскальний тягар, внести зміни до правил публічних закупівель, які дали б змогу залучити державні фінанси для завантаження національних товаровиробників тощо. Необхідні програми імпортозаміщення та локалізації виробництв, які допоможуть у короткий період створити в Україні нові технологічні робочі місця.

Саме таких дій структуровані бізнес-об’єднання вимагають від уряду, а для обговорення програми виходу з кризи пропонують особисту зустріч з президентом країни Володимиром Зеленським. Відповідне звернення десятків потужних структурованих об’єднань та організацій промисловців, роботодавців – УСПП, ФРУ, ТПП України та ін., – Антикризової ради громадських організацій, великих бюджетоутворюючих промислових підприємств («Мотор Січ», Крюківський вагонзавод, «АвтоКрАЗ», «Нібулон», «УкрАВТО», НКМЗ, корпорація «Електрон» та ін.) було надіслано главі держави.

Нині напрацьовані десятки цінних пропозицій щодо подолання кризи. Серед них і комплексні документи: «Платформа економічного патріотизму» та «Пріоритетні заходи 2020: промисловий пакет», які вже вивчають в уряді та Офісі президента.

Лише координуючи зусилля з громадськістю та представниками реального сектору економіки, тримаючи з ними зворотній зв’язок, влада зможе об’єктивно оцінювати ситуацію в економіці, розробляти правильні рішення, готувати стратегічні програми і головне – втілювати їх у життя.

Цього чекає бізнес, промисловість, а в перспективі – й потенційні інвестори, які можуть завести капітал в Україну, якщо тут будуть створені прозорі умови та забезпечено верховенство права.