Exclusive Як реформувати вуглецевий податок

Україна має використовувати найкращий європейський досвід при впровадженні системи торгівлі квотами замість вуглецевого податку

Докладніше ознайомитися з дослідженням GMK Center «Вуглецеве ціноутворення та фінансування декарбонізації в Україні та ЄС» можна за посиланням.

Як стимулювати декарбонізацію в Україні? Стандартний рецепт від «експертів» різних грантових проєктів — підвищити ціну на викиди. Чому? Тому що ціна на викиди в Україні занижена порівняно с ціною у ЄС. На мою думку, це згубне спрощення і шлях до економічного занепаду. І нижче я поясню, чому.

По-перше, пряме порівняння цін на викиди на європейському ринку і на ринку України є некоректним. Навіть при поточному рівні податку на СО2 в Україні український виробник може сплачувати за викиди більше за деяких європейських конкурентів. Як би це дивно не виглядало, але це — факт.

Європейські підприємства сплачують не всю вартість викидів вуглецю, а тільки ту частину, що не покривається безкоштовними квотами. Безкоштовні квоти надаються з розрахунку на календарний рік відповідно до галузевих бенчмарків та історичних обсягів виробництва. Потреба в купівлі квот у середньому по цементній галузі становить лише 5,2% від загальних викидів, у хімічній — 18,0%.

Для низки галузей базово високі історичні обсяги виробництва забезпечили надлишкові безкоштовні квоти, тобто коли обсяг безкоштовних квот більший за фактичний обсяг викидів. Ця тенденція була масовою до початку Фази 4 (2021–2030 рр.) і збереглася для окремих підприємств і сьогодні.

У металургійній галузі сумарний рівень покриття викидів безкоштовними квотами становив 103% у 2024 р. Це означає, що деякі підприємства не тільки нічого не сплачували за викиди, а навпаки — мали можливість продати надлишкові квоти й отримати за рахунок цього додатковий дохід.

По-друге. У ЄС система торгівлі квотами (EU ETS) виконує функцію акумулювання ресурсів для фінансування проєктів декарбонізації. Доходи від продажу квот у ЄС, які отримують країни-члени, має цільове призначення — кліматичні проєкти. Також частину доходів спрямовують до трьох спеціальних фондів, які фінансують проєкти «зеленого» переходу. Це на додаток до семи інших фондів із загальним бюджетом €424 млрд на 2021–2027 рр.

Тобто EU ETS дає сигнал економічним агентам, підсилює стимул декарбонізуватися, тоді як фонди поза межами цієї системи знижують бар’єри для інвестицій і витрати, пов’язані із «зеленим» переходом.

Натомість в Україні податок на викиди — це виключно фіскальний інструмент, що вимиває фінансові ресурси у бізнесу, зменшуючи можливості декарбонізації. Тому я впевнений, що платежі за викиди в Україні мають також бути цільовими — спрямованими на фінансування проєктів декарбонізації.

Україна потребує €102 млрд інвестицій до 2030 р. для реалізації цілей НВВ. Але вочевидь наша країна не має на це ресурсів. Навіть за умови підвищення вуглецевого податку до €10/т потрібно буде 88 років, щоб інструменти фінансування змогли надати хоча б 50% від потреби в інвестиціях, які потрібні до 2030 р. Тому доступ до європейських фондів фінансування декарбонізації є критично важливим для успішної декарбонізації. Чому саме про це немає публічної дискусії? Незрозуміло!

По-третє. Висока ціна викидів — це не єдина умова для декарбонізації. Окрім системи фінансування декарбонізації, потрібні ринкові умови, коли бізнес зможе розраховувати на окупність своїх інвестицій. Це, зокрема, відсутність обмежень на рух капіталу, захист ринку від імпорту та carbon leakage, готовність ринків і достатній попит на «зелену» продукцію тощо.

Для успішної декарбонізації також потрібен принципово інший підхід до регуляцій. Це ми зараз бачимо на прикладі Європейського Союзу, де об’єктами реформ стають підходи до ринкового регулювання. Це стало необхідним після затримки й зупинення багатьох проєктів декарбонізації, навіть за умови широких можливостей залучення капіталу і державної участі у фінансуванні таких проєктів.

Безперечно, для успішної декарбонізації Україна потребує нового дизайну системи вуглецевого ціноутворення. Який формат вона повинна мати? Звичайно це система торгівлі квотами (СТВ), оскільки це було умовою Угоди про Асоціацію України та ЄС. Це має бути система з параметрами, наближеними до системи EU ETS, оскільки варто передбачати приєднання української системи до європейської у майбутньому.

Але водночас українська СТВ має враховувати специфіку України, а саме:

1. Основне завдання — адаптація українського бізнесу до приєднання до європейської системи у майбутньому.
2. Поступовість впровадження і підвищення ціни, запобігання надмірному фінансовому тиску на бізнес.
3. Введення українського СВАМ, відшкодування вуглецевих платежів для експорту, компенсації непрямих витрат на викиди за прикладом ЄС.
4. Скасування вуглецевого податку для галузей, які будуть входити до української системи торгівлі квотами.
5. Цільове використання доходів на проєкти декарбонізації, оскільки питання вуглецевого ціноутворення є невід’ємним від питання системи вуглецевих фінансів.

Україна має рухатися в одному фарватері з ЄС для досягнення тих самих результатів, яких досягли європейські країни, але своїм шляхом і використовуючи найкращий європейський досвід.