(с) shutterstock.com

Металургійна галузь України буде однією з найбільш постраждалих у результаті СВА

З 2023 року українських виробників чекає новий бар’єр для доступу на європейський ринок – СВА (carbon border adjustment). Це дуже суперечливий інструмент, який декларується для досягнення благих цілей, проте матиме ряд негативних наслідків. Їхнього масштабу достеменно не розуміє ніхто ні в Євросоюзі, ні тим паче в Україні. Проте металургійна галузь України буде однією з найбільш постраждалих у результаті СВА.

Під дію СВА потенційно підпадає металургійний експорт з України на суму €2,5 млрд. Залежність вітчизняної галузі від ринку ЄС висока. Її навіть можна назвати надмірною. Парадоксально, але на європейський ринок металурги продають більше, ніж на ринок України. В ЄС поставляється 26% від всієї товарної продукції, а на ринок України – 23%. Тому будь-які зміни в політиці Євросоюзу серйозно позначаться на вітчизняних виробниках.

Наша залежність від ринку ЄС є найбільшою в порівнянні з іншими країнами-експортерами. Наприклад, у Росії частка поставок до ЄС становить близько 11% від обсягу товарної продукції. У країн Азії цей показник не перевищує 4,5%. Тобто їм до СВА значною мірою байдуже. Висока залежність від ЄС у Туреччині (18%), але 71% сталі в країні виробляється за електросталеплавильною технологією, що пов’язане з в три-чотири рази меншими викидами парникових газів. Тобто турки можуть ще й перевагу отримати в результаті запровадження СВА.

Структура потужностей в Україні кардинально відрізняється від турецької. У нас 95% сталі виробляється з використанням ЗРС (конвертерна й мартенівська технології). Для порівняння: в Росії 64%. Азіатам, ми пам’ятаємо, до СВА байдуже. Тобто структура вітчизняної галузі та географія продажів зумовлюють те, що на національному рівні Україна матиме більші збитки від СВА, ніж наші конкуренти.

Але ж галузь має сформовану структуру не просто так. Доступ до ЗРС дає нам конкурентну перевагу, а залежність від ринку ЄС посилилася за останні 5-6 років як результат нашого курсу на євроінтеграцію. У результаті запровадження СВА переваги отримають виробники електросталі, а також ті, хто торгує з ЄС менше. Відповідно, українські виробники свої переваги втратять.

Відповідь на запитання «про які суми збитків може йтися?» залежить від параметрів механізму СВА. Зараз розглядаються два основні сценарії: з наданням безкоштовних квот на викиди для виробників імпортної продукції (Сценарій №1) і без надання безкоштовних квот для імпорту з одночасним скасуванням безкоштовних квот для виробників у ЄС (Сценарій №2). Як можна зрозуміти із самого опису, Сценарій №2 передбачає в рази більші суми платежів СВА і є найменш прийнятним для виробників імпортної продукції, зокрема українських. Наприклад, платіж СВА для поставок прокату з України за Сценарієм №1 може становити €30,4 на тонну, а за Сценарієм №2 – €100 на тонну.

Яка ймовірність реалізації Сценарію №1 або Сценарію №2, зараз сказати не можна. Насправді це дуже дискусійне питання. Справа в тому, що основною метою СВА є уникнення carbon leakage. Але надання безкоштовних квот свого часу також було спрямоване проти carbon leakage. Тобто може бути дублювання інструментів. Тому альтернатива непроста: або більш м’який, але нелогічний сценарій, або більш обґрунтований, але жорсткий як для імпортерів, так і для європейських виробників, адже для них витрати теж істотно зростуть.

Згідно з дослідженням, здійсненим GMK Center, втрати галузі від СВА сягнуть €100-200 млн на рік залежно від від сценарію. Це не лише збиток від підвищення витрат, а й результат втрати обсягів експорту. Так, СВА призведе до того, що виробники довгого прокату програють за витратами всім виробникам електросталі – і місцевим європейським, і іншим експортерам. У результаті можна очікувати падіння експорту довгого прокату на 10% – близько 110 тис. т. Виробники довгого прокату (АМКР, ДМК, ДМЗ) постраждають сильніше, оскільки в структурі потужностей європейської галузі в сегменті довгого прокату 85% охоплюють виробники електросталі. Також можуть бути припинені поставки чавуну – це ще близько 0,5 млн т. Чавун – найменш маржинальна продукція, і додатковий фіскальний тиск на неї призведе до збитків.

Крім того, СВА означатиме для галузі зниження суми інвестиційного ресурсу та капітальних інвестицій до €130 млн на рік, або 12% по відношенню до рівня 2019 року. Зниження інвестиційного ресурсу матиме низку негативних довгострокових наслідків:

  • хронічне відставання в інвестиціях, адже Україна понесе більші втрати, ніж наші конкуренти. Це відставання лише наростатиме з роками. Зрештою українські виробники програють в ефективності, їхня конкурентна позиція погіршиться, що призведе до подальшого падіння обсягів експорту й виробництва;
  • питання нестачі інвестиційного ресурсу є дуже гострим для виробників сталі, що мають підвищену потребу у фінансуванні для виконання вимог щодо впровадження ВАT (best available technologies). Важко оцінити навіть масштаб необхідних сум. Якщо виробники не знайдуть коштів для виконання вимог щодо модернізації – на них чекає повне зупинення;
  • зниження фінансових результатів компаній галузі зменшить можливість залучення боргового капіталу, а також знизить окупність інвестиційних проєктів, що матиме негативний вплив на інвестиційні процеси в галузі;
  • у результаті дії СВА українські виробники глибше відчуватимуть кризові періоди. Галузь циклічна, тобто періодично переживає кризи. У такі періоди спостерігатимуться касові розриви, складності в обслуговуванні боргових зобов’язань. Це теж буде стримувати інвестиційну активність в галузі;
  • погіршення фінансових результатів металургійних компаній означатиме зменшення можливостей інвестицій у соціальні проєкти, зменшення фінансування ESG-активності, у тому числі екологічних проєктів. Тобто, за фактом, СВА буде не стимулювати, а гальмувати декарбонізацію в галузі.

Для всієї економіки втрати від СВА становитимуть до €700 млн на рік зниження ВВП. Це втрати металургії, а також інших галузей ланцюжка поставок і суміжних галузей. Відповідно, збитків зазнає державний бюджет (-€140 млн), який і без того відчуває труднощі з наповненням. Але наслідки для економіки можуть бути й набагато серйознішими:

  • формат СВА може передбачати якийсь третій сценарій, заснований на різних правилах гри. Наприклад, збереження безкоштовних квот для місцевих виробників та їх відсутність для імпортерів;
  • якщо в результаті дії Сценарію №2 параметри європейської системи торгівлі квотами не переглянуть, це означатиме значне зростання попиту й непрогнозоване зростання цін на викиди і, відповідно, збільшення платежів СВА;
  • масштаб негативних наслідків дії СВА збільшуватиметься з кожним роком, оскільки ціна дозволів на викиди має тенденцію до зростання. Прогнозується, що у 2023 році ціна дозволів на викиди сягне €42 на тонну викидів. До 2030 року очікується зростання до €71, або на 70%. Але втрати для економіки зростуть більше, ніж на 70%, оскільки зростання платежів означатиме додаткове погіршення цінової конкурентоспроможності. Тому відбудуться додаткове падіння обсягів експорту та додаткове зниження інвестиційного ресурсу.

Питання СВА має критичне значення для металургійної галузі, для її довгострокової стійкості. Для економіки це питання ціною понад 0,5% ВВП щороку. Це лише наслідки для металургії. Але під дію СВА підпадають також інші продукти, інші галузі, такі як енергетика та хімічна промисловість. Тобто втрати будуть істотно вищими.

Повернути цю ситуацію на свою користь складно, але можливо за рахунок:

  1. Активної позиції України при обговоренні формату СВА для виключення вітчизняної продукції з-під дії СВА. У порівнянні з 1990 роком Україна більше, ніж ЄС, скоротила викиди парникових газів. Україна взяла на себе зобов’язання імплементувати систему торгівлі квотами на викиди, аналогічно тому, як ця система працює в ЄС. Україна ставить амбітні цілі щодо зниження викидів, аналогічні цілям ЄС;
  2. Отримання доступу до фінансування з фондів, які будуть акумулювати кошти від СВА. В іншому випадку за рахунок українських виробників будуть декарбонізуватися їхні європейські конкуренти;
  3. Системної екологічної політики в Україні, яка стимулюватиме декарбонізацію (пільгове кредитування, податкові відрахування, інші способи фінансування). СВА перекладає на іноземних виробників екологічне регулювання, що діє в ЄС, але лише в частині оподаткування. Щоб не було перекосів, у нас доцільно реалізовувати також інші заходи політики ЄС в частині стимулювання.

Успіхів у торговельних спорах в України поки що небагато. Але кейс із СВА може стати серйозним успіхом для Міністерства економіки та Міністерства закордонних справ і проривом у торгових питаннях. Хочеться вірити, що нам самим до себе не байдуже. В іншому випадку на нас чекає довгострокове падіння промислового виробництва. Виробництво стане «зеленим», але набагато меншим за розміром.

Оригінал матеріалу опублікований тут.