Частка України в американському імпорті продукції ГМК становить менше 1%, і навіть збільшення обсягів поставок не здатне зашкодити місцевим виробникам

Виступ Станіслава Зінченка під час телемосту Україна – США “Вибори в США та майбутнє України” в рамках панелі “Стратегічне партнерство: можливість поглиблення економічного співробітництва”.

Україна була і залишається вигідним торговельним партнером для Сполучених Штатів – наша країна імпортує в рази більше, ніж експортує. Зокрема, минулого року Україна імпортувала товарів на $2,8 млрд, тоді як експортувала – на $500 млн. США є важливим постачальником технологій, продуктів з високою доданою вартістю, енергоресурсів. Ці постачання допомагають Україні вистояти у війні та підтримувати роботу базової інфраструктури життєдіяльності у цей нелегкий час.

У структурі українського експорту до США переважає гірничо-металургійна продукція, зокрема чавун і труби. У порівнянні з довоєнним 2021 р. український експорт продукції ГМК до США скоротився на 83% торік. Таке суттєве падіння пов’язане з втратою металургійних потужностей протягом війни – два підприємства («Азовсталь» та «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча») були знищені. Загалом виробництво чавуну та сталі в Україні впало більш ніж утричі у порівнянні з довоєнним періодом.

Чому ми зараз говоримо про важливість експорту металургійної продукції? Гірничо-металургійний комплекс є базовою галуззю української економіки – за нашими розрахунками, її внесок до ВВП минулого року становив 5,7%. Частка сектору в експорті товарів складає 14,6%. Експорт дозволяє металургійним підприємствам підтримувати зайнятість, продовжувати інвестувати та розвивати виробництво. В умовах, коли українська економіка виснажена війною, а РФ продовжує руйнувати виробничі активи в Україні, критично важливо зберегти базові галузі економіки, які є її фундаментом.

Після початку війни розвинені країни стали скасовувати торговельні обмеження для українського імпорту. У травні 2022 р. США скасували захисне мито на імпорт сталі в розмірі 25% (так звана секція 232). Ми вдячні Сполученим Штатам за цей крок, як і за всю підтримку, яку вони надають Україні під час війни. Проте скасування мита 25% не можна вважати достатнім кроком у сфері лібералізації торгівлі – імпорт Сполученими Штатами сталевої продукції з України фактично залишається заблокованим через дію антидемпінгових мит з боку США, які охоплюють практично весь спектр сталевої продукції.

До України, яка є політичним союзником Сполучених Штатів, США застосовують такі ж обмежувальні заходи, як і до недружніх країн. Зокрема, мито на феросилікомарганець для України становить 163%, а для Китаю – 150%. Мито на гарячекатаний плоский прокат в рулонах для України – 90,33%, а для Китаю – 90,83%.

Окремі антидемпінгові мита були введені 27-30 років тому. Наприклад, на феросилікомарганець, плоский вуглецевий гарячекатаний прокат не в рулонах. Українські компанії вже понесли втрати за свою агресивну торгівлю в США, а економіка України отримала збитки у вигляді зниження обсягів експорту і падіння ВВП. Після десятирічь обмежень, українські компанії мають право на перегляд умов торгівлі, а українська економіка та громадяни – на повернення можливості отримувати доходи від експорту до Сполучених Штатів.

Україна не становить загрози для американського ринку. Частка України в американському імпорті продукції ГМК становить менше 1%, і навіть збільшення обсягів поставок внаслідок скасування антидемпінгових мит не здатне зашкодити американським виробникам. Враховуючи значні втрати виробничих металургійних потужностей (зокрема, близько 40% у виробництві сталі), Україну сьогодні взагалі не можна розглядати як країну з надмірними потужностями. Ми не маємо зараз повного спектру номенклатури навіть щоб повністю задовольнити власні потреби.

Ми вважаємо, що США в першу чергу зацікавлені в тому, щоб українська економіка не увійшла в дефолт, а Україна не опинилася в стані економічної та політичної кризи. Навпаки, Штати отримають певні політичні та фінансові вигоди, якщо українська економіка буде сильною, знизить свою залежність від донорських коштів (у т.ч. від бюджету США та американських платників податків), якщо в кінцевому рахунку Україна буде хоча б частково власними ресурсами підтримувати розвиток своєї економіки.