Сировинний – не означає відсталий. Коли вигідний експорт напівфабрикатів

Низький переділ: як металурги заробляють на напівфабрикатах

Існує думка, що найбільш вигідним бізнесом є той, який виробляє продукцію з найбільшим ступенем переділу (в ідеалі – готовий продукт). Мовляв, він за замовчуванням прибутковіший і більш конкурентоспроможний, ніж виробництво нижчих ступенів переділу. Але теорія не завжди збігається з практикою. Прикладом цього є нинішні ціни на металургійну продукцію.

Яка різниця

Сляб, один з видів металургійного напівфабрикату, на експортних для України напрямах коштує приблизно $500 за т на умовах FOB. При цьому наступний етап переділу – гарячекатаний прокат – коштує $518 за т, лише на $18 дорожче за сляб. Третій рівень – холоднокатаний прокат – $570 за т.

Подібна ситуація спостерігається й у сегменті сортового прокату. Вартість заготовки, напівфабрикатної продукції, становить $450 за т, арматури – $485, катанки – $500. Тобто крок ціни становить лише $25.

Напівфабрикат виявився не набагато дешевшим за готову продукцію, а маржа в більш високих переділах, відповідно, – не набагато вищою. Пояснюється це тим, що попит на металопродукцію на основних ринках доволі стриманий, а сировина, тим часом, доволі дорога. Отже, напівфабрикати містять в собі, можливо, більшу додану вартість, ніж готова продукція.

У таких умовах українські меткомпанії не отримали б високу маржу за продукцію з високим переділом, що є найважливішим критерієм роботи бізнесу – фінансовий результат, а не рівень переділу продукції.

Що стосується українського ГМК, то частка експорту сталевих напівфабрикатів у загальному обсязі його зовнішніх поставок за підсумками 2018 року становила близько 42%. Якщо прибрати з цієї цифри обсяги, які українські металурги поставили перекатним підприємствам у рамках вертикальних ланцюжків (так працюють, наприклад, ММК ім. Ілліча та «Азовсталь» групи «Метінвест»), і врахувати лише чистий експорт напівфабрикатів третім особам, то ця частка буде значно нижчою – близько 20%, що не так вже й багато.

Чому українські металурги виробляють напівфабрикати?

Конкурентні переваги

Україна має свої переваги: сировина, логістика, дешева робоча сила. Європейські країни, наприклад, не можуть конкурувати з нами в сегменті напівфабрикатів. Більше того, існує думка, що європейські виробники в принципі не можуть працювати в сегменті продукції з низькою доданою вартістю, оскільки не витримають конкуренції з такими країнами, як Китай чи Україна.

Нерозвинений внутрішній ринок

У всьому світі ключовим споживачем готової металургійної продукції є внутрішній ринок. В Україні він, на жаль, дуже слабо розвинений: лише 20% продукції українського ГМК поставляється на внутрішній ринок, решта 80% – на експорт. А там ми стикаємося з проблемами протекціонізму. З кінцевою продукцією на експортних ринках нас ніхто не чекає. На сьогоднішній день проти української металопродукції діє 30 антидемпінгових заходів.

Відсутність дешевих грошей

Українським компаніям катастрофічно не вистачає інвестиційних ресурсів. Розвиток здійснюється лише за рахунок власних коштів. Тому будь-яка можливість продавати продукцію – це збільшення інвестиційних ресурсів. І якщо є можливість продавати напівфабрикати, слід користуватися й цим.

Ризикованість інвестицій

Навіть у таких важких умовах інвестування українські меткомпанії продовжують вкладати кошти в розвиток. Однак усі ці проекти стосуються низького переділу – доменного і сталеплавильного виробництва. Мета – підвищення ефективності, зниження витрат і посилення стійкості підприємств у моменти, коли падає ціна. Вкладати гроші у високий переділ за відсутності внутрішнього ринку і з розрахунком на один лише експорт, де в будь-який момент можна зіткнутися із закриттям ринків, дуже ризиковано і не завжди виправдано.

І навіть там, де внутрішній ринок України широкий, не завжди є можливість успішно конкурувати з іноземними виробниками. Наприклад, обсяг ринку фарбованого прокату в Україні становить приблизно 200-250 тис. т. Водночас українські компанії виробляють лише близько 10% загального обсягу, решта попиту задовольняється за рахунок китайського імпорту. Здавалося б, можна інвестувати кошти у виробництво фарбованого прокату й посунути китайців, але український споживач націлений на купівлю дешевої продукції, а змагатися з китайцями в ціні не вийде.

Щоб українські виробники змогли конкурувати з китайськими, слід приводити конкуренцію до більш відповідного рівня, наприклад, запроваджувати захисні заходи або підвищувати вимоги до якості продукції.

Квоти на експорт готової продукції

Ринок ЄС – один з ключових для української металургії. З недавніх пір економічна активність на ньому обмежена митами і поставками на основі квот. Квоти, до речі, встановлювалися на основі обсягів експорту в 2015-2017 рр. В Україні відтоді багато чого змінилося, зокрема, було втрачено заводи, розташовані на непідконтрольних територіях. Наприклад, для нас встановлена значна квота щодо арматури та катанки, але після втрати Єнакіївського метзаводу українські підприємства її просто не покривають.

Американські тарифи

Окремо – про експорт чавуну. У 2018 році ми експортували близько 3 млн т чавуну, що на 30% більше, ніж у 2017-му. Зростання чавунного експорту стало можливим лише завдяки американським імпортним митам.

Чавун – єдина металургійна продукція, на яку не поширилися імпортні тарифи. На тлі обмежень імпорту в США почало зростати внутрішнє виробництво сталі, що стимулювало попит на сировину, в тому числі чавун. Це й дало Україні змогу наростити експорт.

Отже, виходить, що експорт напівфабрикатів не свідчить про відсталість галузі. Це виключно питання економічної ефективності та ризиків, а також відсутності внутрішнього ринку.

Текст опублікований на ЛІГА.net