Новітня індустріалізація для України

Під час форуму «Промислова політика і ГМК: світовий досвід для України» голова ДП «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк розповів про вимоги до індустріальної та експортної політики України в умовах, що склалися. GMK Center публікує ключові тези його виступу.

Індустріально-технологічний розвиток України ніколи не був під опікою політикуму і не підпадав під дію державних програм розвитку на тривалий проміжок часу. Більшість заходів з боку держави мали несистемний характер. У результаті ми експортуємо той пласт економіки, який ми отримали від країни, що давно зникла.

Низька конкурентоздатність української економіки свідчить про те, що настав час для змін.

Комплексність vs спрощення

Динаміка індексу українського ВВП – наочна історія нашої економіки. На початку 1990-х Україна втратила близько 60% валового внутрішнього продукту. Подальше економічне зростання, навіть на своєму піку у 2008 році не наздогнало рівень 1990-го.

На графіку наочно видно «сходинки» падіння української економіки.

Економічна ситуація в Україні – наслідок структурної деградації  та спрощення економіки. Сильна, стійка економіка вирізняється комплексністю. Вона може запропонувати ринку великий спектр товарів – високотехнологічних, машинобудівних, альтернативних. Натомість Україна, як свідчить експортна статистика, покладається на дуже вузький спектр товарів: руда, металопрокат, продукція сільського господарства та ін.

Настільки спрощена економіка, як українська, не може бути стійкою до зовнішніх викликів. Доказом тому є світова фінансова криза 2008-2009 років – в Україні падіння було найвищим серед усіх країн. Інші економіки, маючи в арсеналі різноманітні продукти для експорту на зовнішні ринки, пройшли цей період значно краще.

Зовнішня торгівля

Зовнішня торгівля України є відображенням спрощення економічної структури.

Попри те що ми поставляємо на зовнішні ринки багато сировинних продуктів, імпортуємо ще більше.

Щоб експортувати, наприклад, українське зерно, нам потрібно імпортувати трактори й комбайни, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, насіннєвий матеріал, нафтопродукти тощо. Коли ми збільшуємо експорт зерна, автоматично збільшується імпорт багатьох продуктів: на $200 експорту припадає близько $120 імпорту. І так в абсолютно різних секторах економіки.

Минулого року ми мали негативне сальдо торгових операцій в розмірі $9,5-9,8 млрд, цього року очікується $11,5 млрд. Водночас ми маємо великі борги і продовжуємо здійснювати зовнішні запозичення, які потрібно віддавати у валюті, тобто у фінансах, які ми не друкуємо. Це не дуже гарна ідея. За негативного сальдо торгових операцій слід бути дуже обережним з нарощенням боргу.

Переробна промисловість

Щоб змінити негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу Україні потрібна успішна переробна промисловість. Під терміном “переробна промисловість” ми розуміємо виробництво широкого спектру  товарів – від продуктів харчування до космічних літальних апаратів та 3D-принтерів.

Чому це настільки важливо? Справа в тому, що переробка об’єднує різні види діяльності в процес створення доданої вартості в країні. У цьому її особлива місія. Жодний інший сектор економіки цього не зробить.

Наприклад, переробна промисловість обробляє зерно, сировину, готову продукцію; купує послуги ІТ-сектору, телекому тощо. Усе це зв’язується у виробництво продукції з доданою вартістю на території України.

Якщо цей стрижень економіки – переробна промисловість – відсутній або слабкий, вона розпадається на частини. Економіка втрачає опірність. У результаті сусідні країни беруть від неї все, що хочуть – сировину, людей. Наприклад, український ІТ-сектор не бачить всередині країни замовників своїх послуг. Не маючи можливості інтегруватися у внутрішні замовлення, він інтегрується у зовнішнє середовище. В результаті талант, інтелект і компетенції нашої ІТ-спільноти працюють на конкурентоздатність інших економік.

За підсумками 2017 року, частка переробної промисловості у ВВП України становила лише 12,4%. Натомість у Польщі – 17,6%, у Білорусі – 22,2%, у Словаччині – 20,1%, у Туреччині – 17, 6%.

Структура українського експорту також показова. Перші п’ять позицій: металопрокат, олія, кукурудза, пшениця, напівфабрикати – все це продукти низької переробки, які в структурі нашого експорту займають майже половину.

Росія

Головною статтею нашого імпорту з РФ є нафтопродукти – $799 млн. Усі країни, які не мають нафти, займаються нафтопереробкою: Німеччина переробляє 140 млн т нафти, Польща – 36 млн т, Японія – 300 млн т.

В Україні тим часом працює лише один нафтопереробний завод, який переробляє менше 2 млн т нафти.

Китай

Дуже показовою є ситуація з україно-китайською торгівлею.

Ми поставляємо до Китаю: руди й концентрати ($646 млн), кукурудзу ($490 млн), олію соняшникову ($334 млн) – це 50% наших поставок. При цьому ми завозимо: діоди і транзистори ($618 млн), апарати електричні телефонні ($586), машинне та автоматичне оброблення ($409 млн). Тобто більше 50% китайського імпорту до України – це високотехнологічні товарні позиції.

Україна посідає дуже невигідні позиції в товарному економічному обміні. За таких умов досягати рівня країни з високими доходами населення неможливо.

В яких умовах розвивається промисловість України?

У світі відбувається ренесанс індустріальних політик. І США, і Європа говорять про те, що виробництво індустріальних товарів (processing industry чи manufactory) – це основа добробуту народів. Недарма всім країнам, які розвиваються, радять розвивати промисловість.

Які інструменти для стимулювання розвитку промисловості можна застосувати в Україні? Серед нереалізованих ініціатив слід відзначити:

1. Податок на виведений капітал.
2. Експортно-кредитне агентство.
3. Нова редакція закону про індустріальні парки.
4. Закон, що стимулює купувати українські індустріальні товари.
5. Український банк розвитку.

Законопроект «Купуй українське» поки що є дискусійним. Водночас слід враховувати, що більшість країн так чи інакше застосовують інструменти підтримки національного виробника. Наприклад, нова індустріальна стратегія Євросоюзу передбачає багато бар’єрів для імпорту з-за кордону. І справа навіть не в цінах, а в технічних та екологічних стандартах, вимогах до створення доданої вартості, запобіганні експлуатації дитячої праці, гендерних політиках тощо. Іншими словами, дуже багато заходів придумано, аби ввіз продукції в ЄС був максимально ускладненим.

Макроекономічні умови

Макроекономічні умови для розвитку української промисловості залишаються несприятливими. Щоб переконатися в цьому, достатньо подивитися на девальвацію української гривні по відношенню до індексів номінальних курсів валют інших країн.

Девальвація пов’язана з торговим балансом та платіжним балансом, а отже – з товарним виробництвом. В економіці все пов’язано.

Ціни на газ

Ціни на газ для українських підприємств занадто високі – особливо враховуючи, що ми добуваємо 2/3 власних потреб.

Так, у першому півріччі 2018 року ціни на блакитне паливо для промисловості в Україні становили €281 за 1 тис. куб. м, у Німеччині – €236, у Словаччині – €214, у Польщі – €211, у Туреччині – €155.

Завищені ціни на газ піднімають собівартість нашої продукції та блокують деякі сектори промисловості. Яскравий приклад – виробництво мінеральних добрив.

Інфраструктура підтримки експорту

В Україні фактично відсутня інфраструктура підтримки експорту, подібна до тієї, що діє в інших країнах. Йдеться не про створення автаркії; ми маємо виробляти конкурентоздатну продукцію і конкурувати з різними країнами.

ВОдночас у світі діє безліч інструментів підтримки національного виробника, і Україна, не застосовуючи власних заходів, опиняється в умовах невільної конкуренції. Тому ми зможемо говорити про чесну конкуренцію тільки тоді, коли хоча б частина таких інструментів діятиме в Україні.

Інноваційний розвиток

Українські машинобудівні підприємства дуже мало інвестують в інноваційну діяльність, що, зокрема, пов’язано з відсутністю відповідної державної політики.

Висновки

Ми зайшли настільки далеко, що потрібно залучити всі можливі інструменти для економічного та індустріального розвитку країни і політико-структурної зміни економіки. Ми маємо виробити державну політику, яка стимулюватиме появу нових галузей виробництва.

Вимоги до індустріальної політки України в умовах, що склались:

1. Скоординованість та інклюзивність. На користь індустріального розвитку мають працювати основні блоки економічної політики. Промисловість 4.0, інноваційна, експортна, інвестиційна, технічна політики мають розглядатися в комплексі. Скоординувати дії влади і бізнесу можуть індикативні плани економічного розвитку.
2. Гривня, а не долар. Держава має понести витрати на індустріалізацію, щонайменше на старт цього процесу. Зробити це потрібно у гривні, щоб не нарощувати зовнішній борг і отримати більшу економічну незалежність. Зона дії гривні в економіці має бути розширена.
3. Українська індустріалізація = технологічний розвиток. У процесах промисловості 4.0 ключову роль відіграють підприємці, винахідники, новатори. Держава несе основну відповідальність за створення умов для залучення цієї спільноти до індустріального розвитку. Результатом нової індустріалізації має бути здатність країни до розроблення власних комерційних технологій. Такого розвитку не буде без змін освітнього процесу, технологічних інститутів, формування індустріального новаторського духу в суспільстві.

Отже, Україні потрібне застосування економічної політики, спрямованої на індустріально-технологічний розвиток країни (умовно – новітня індустріалізація). Іншими словами, треба запропонувати політики, які стимулюватимуть бізнес збудувати в Україні новітні заводи і фабрики.

Заходи новітньої індустріальної політики наступні:

1. Фіскальна політика, а саме – рішуче збільшення видатків на базову інфраструктуру коштом як публічних фінансів, так і державних корпорацій, що відповідають за інфраструктуру та сприяння накопиченню капіталу корпораціями й домогосподарствами.
2. Монетарна політика зниження вартості грошей в Україні та їх доступність, лібералізація валютного регулювання через політику Національного банку.
3. Координація політики через оприлюднення індикативних (прогнозних) планів економічного розвитку на коротко- і середньострокову перспективу (3-5 років) і пояснення суті цих планів суспільству.
4. Регіональна політика. Збільшення видатків на розвиток на регіональному рівні, зокрема на ту саму інфраструктуру та підготовку спеціалістів. Опрацювання і оприлюднення реальних генеральних планів розвитку, їх координація із центральною політикою. Співпраця з бізнесом і освітніми закладами.
5. Впровадження інституцій розвитку: банк розвитку, спеціальні економічні зони, фонди розвитку
6. Інноваційна політика. Здійснення професійного технологічного аудиту, який реально покаже, в яких напрямах Україна може здійснити власні прориви чи утримуватись на передових позиціях у науково-технічних розробках. Подальша державна підтримка цих напрямків.
7. Зовнішньоекономічна діяльність: протекціонізм щодо секторів, що перебувають на стадії становлення; застосування політики щодо трансферту технологій та локалізації у відносинах з іноземними інвесторами; організаційна та фінансова підтримка експорту
8. Інформаційна підтримка. Формування нового культурного світогляду, індустріально-новаторського духу, пропаганда успіху.