Для боротьби з інфляцією центробанкам доведеться посилити монетарну політику, але це може призвести до рецесії

26 червня на саміті G7 канцлер Німеччини Олаф Шольц попередив про настання «чималих проблем» у світовій економіці. Чи зможуть ФРС, ЄЦБ та інші провідні центробанки світу вправно пройти між Сциллою у вигляді жорсткої монетарної політики та Харибдою «м’якої посадки» економіки без скочування в рецесію?

Рецесія – тривале та стійке падіння темпів економічного зростання. Рецесія не має чіткого формалізованого критерію. Наприклад, у США нею вважається значне зниження економічної активності, яке виявляється в падінні реальних ВВП та доходів, зайнятості, промвиробництва та продажів упродовж кількох місяців. загалом беруть до уваги 24 критерії, але їх кількісного опису немає.

Під час рецесії економіка опиняється в замкнутому колі. Підвищення витрат виробників веде до зростання споживчих цін. З певного моменту виробники не можуть закладати свої витрати у відпускні ціни – споживачі починають менше купувати. Реагуючи на це, компанії скорочують виробництво. Через це зростає безробіття, наслідком якого є зниження доходів споживачів. Це призводить до зменшення продажів. Реагуючи на нього, підприємства знижують обсяги виробництва.

Тригером можливої рецесії є зростання витрат. Виробнича інфляція перебуває на максимумах за багато десятиліть. У США індекс цін виробників у травні становив 10,8%, що є рекордом за 35 років, у Німеччині ціни виробників зросли в порівнянні з травнем минулого року на 33,6%, чого не було з 1949 року. Споживчі ціни зростають темпами, яких у США та Європі не бачили з першої половини 1980-х.

Є передумови для подальшого зростання цін виробників: виробничі та логістичні ланцюжки, що не відновилися після коронакризи, подорожчання енергоносіїв, війна в Україні, можливий воєнний конфлікт у Тайвані. А також необхідність боротьби з високою інфляцією. Основні центробанки світу спочатку вимушено підігріли її за рахунок багатомільярдних helicopter money, спрямованих цього разу (на відміну від QE 2009-2014 рр.) безпосередньо в економіку та споживачам для пом’якшення соціально-економічних наслідків локдаунів. А потім відверто випустили з-під контролю, усю другу половину 2021 року запевняючи нас і себе, що висока інфляція ненадовго, вона скоро повернеться до звично низьких значень. Але після сповільнення взимку зростання цін почалося з новою силою.

Провал політики «вербальних інтервенцій», втрачений час та можливі соціальні загострення через інфляцію можуть призвести до того, що ФРС, ЄЦБ та Банк Англії перейдуть до жорсткої «нормалізації» грошово-кредитної політики:

  • різко та неодноразово підвищать ключові ставки (ФРС та Банк Англії вже розпочали, ЄЦБ почне піднімати ставку з липня);
  • не лише згорнуть QE, а й продаватимуть зі своїх балансів раніше куплені активи.

Чим довше ФРС та ЄЦБ затягували з реальними заходами, тим болючіше зараз доводиться тиснути на гальма й рубильником відключати в аварійному режимі «монетарне шаленство». А заразом і бити по реальній економіці.

Тривожні дзвінки є й у виробничому секторі. За січень-травень 2022 року дев’ять із десяти країн – найбільших виробників сталі скоротили виробництво в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Загальне зниження виробництва в топ-10 становить 10,8%, у Китаю, лідера світової сталеплавильної галузі, – 8,7%. Можливо, виробники скорочують виробництво сталі тому, що очікують на скорочення попиту. При цьому зниження виробництва відбувається одночасно з падінням цін. За травень-червень вартість квадратної заготовки знизилася на 28%, гарячекатаного рулону на 34%. В економіці, налаштованій на зростання, такого не повинно відбуватися. На фоні істотного скорочення виробництва сталі знижуються ціни на залізорудну сировину. Якщо на початку квітня залізна руда коштувала $160/т, то наприкінці червня – $115/т: зниження на 28%. З урахуванням великих проблем з логістикою через блокування портів та об’єктивно невисоку пропускну спроможність «Укрзалізниці» та залізниць сусідніх європейських країн, а також проблем із сировиною, ситуація в українському ГМК переходить із тривожної в критичну.

Головним чинником, який визначає траєкторію руху світової економіки, буде її реакція на дії основних центробанків. Складно сперечатися з тими, хто стверджує:

  • зниження інфляції, спрямоване на підвищення ставок, здорожчує кредит, що сповільнює економіку;
  • заходами грошово-кредитної політики не подолати інфляцію витрат та проблеми логістики.

Але ситуація з інфляцією у світі не залишає центробанкам іншого виходу – без посилення монетарної політики недалеко й до роз’якоріння інфляційних очікувань. Після чого зростання цін розкручуватиметься через вторинні ефекти й остаточно вийде з-під контролю монетарної влади.

ФРС таргетує «базову інфляцію», яка не включає витрати через зростання цін на продовольство та енергоносії. Базова інфляція вже 7 місяців перебуває в межах 6-7% за таргету 2%. Навіть підвищенням ставки ФРС до 3-3,5% збити її до таргету буде складно. Але й не підвищувати ставку ФРС (як і ЄЦБ) не може, інакше її звинуватять у кричуще неналежному виконанні своїх обов’язків. Невипадково глава ФРС Дж. Пауелл нещодавно заявив, що обіцяти «м’яку посадку» для економіки неможливо.

Згідно з результатами опитування CNBC, 41% фінансових директорів американських компаній вважають інфляцію найсерйознішим ризиком для бізнесу. Але єдиний доступний владі спосіб знизити інфляцію – агресивне посилення монетарної політики, яке різко підвищує шанси глобальної економічної рецесії.,el