(c) shutterstock.com

Ми радимо максимально гнучко підходити до рішень з декарбонізації

«Перехід до низьковуглецевої економіки вже розпочався. З кожним днем «екологічний» тиск у світі зростає. Гірничодобувний сектор відіграє в цьому процесі важливу роль. Чому? Як мінімум тому, що є джерелом корисних копалин і металів, з яких виготовляють сонячні панелі, вітрогенератори та акумулятори», – пише головний аналітик Ernst & Young з металургії та гірничого видобутку Пол Мітчелл у колонці на LinkedIn.

Попит на ці товари збільшуватиметься. Провідні гірничодобувні компанії прагнуть одночасно задовольнити зростаючий попит і знизити свій негативний вплив на довкілля. Це зумовлено не лише посиленням тиску з боку суспільства, а й можливостями щодо зниження витрат і підвищення ефективності роботи підприємств, що відкриваються в процесі впровадження «зелених» технологій.

Драйвери

Вартість енергії становить близько третини всіх виробничих витрат гірничодобувних компаній. За даними Колумбійського центру по стійким інвестицій, зростання попиту на продукцію добувної промисловості та одночасно зниження вмісту металу в руді призведе до того, що потреби галузі в енергоносіях до 2035 року зростуть на 36%.

Водночас відбувається зниження вартості відновлюваної енергії та акумуляторів. Принаймні механізми для інтеграції цих джерел енергії в роботу шахт вже розроблені.

Компанії на всіх етапах ланцюжка створення вартості під тиском клієнтів і громадськості очікують від своїх партнерів зниження викидів СО2 – і гірничодобувні компанії не є тут винятком. Тиск іде і від споживачів, і від регуляторних органів, і від інвесторів.

Рішення

Активізація використання відновлюваних джерел енергії в гірничодобувній галузі відбувається завдяки трьом ключовим інструментам – угодам про купівлю електроенергії (PPA), сонячним фотоелектричним системам (PV) і міні-електростанціям.

Якщо шахта розташована в розвиненому з погляду «зеленої» енергетики регіоні, вона може підписати договір з комунальними службами або незалежними виробниками електроенергії про купівлю енергії з відновлюваних джерел, тим самим знизивши свій вуглецевий слід. Наприклад, минулого року компанія Antofagasta оголосила, що до 2020 року її мідний рудник у Зальдіварі буде на 100% забезпечений відновлюваною енергією.

Деякі добувні компанії підтримують відновлювану енергетику, купуючи так звані зелені сертифікати – в еквіваленті до споживаної ними звичайної енергії. Так, Rio Tinto купила у Rocky Mountain Power зелених сертифікатів на 1,5 ТВт·год, щоб компенсувати споживання електроенергії на мідному руднику Kennecott в американському штаті Юта.

Інші компанії вкладають кошти у виробництво чистої енергії на місці. Наприклад, австралійська Fortescue Metals Group у жовтні 2019 року оголосила про плани побудувати гібридну систему PV-генерації потужністю 60 МВт на рудниках Christmas Creek і Cloudbreak. Південноафриканська Harmony Gold, тим часом, встановлює систему PV-генерації потужністю 26 МВт на трьох золотодобувних копальнях у провінції Фрі Стейт. Компанія Nordgold працює з провідною світовою енергетичною компанією для будівництва сонячної фотоелектричної електростанції потужністю 13 МВт у Буркіна-Фасо з метою постачання золотодобувних копалень Bissa і Bouly.

Деякі компанії будують міні-електромережі з комбінованими джерелами енергії, які забезпечують більш низький вуглецевий слід і доступні при цьому 24 години на добу. Наприклад, Gold Fields інвестує $77,59 млн у мині-електромережу для забезпечення золотодобувної шахти Agnew у Західній Австралії. B2Gold, тим часом, планує побудувати одну з найбільших гібридних електростанцій на золотодобувному руднику Фекола в Малі.

Але на шляху до декарбонізації добувної промисловості є й перешкоди:

  1. Одним з основних обмежень на шляху до повсюдного впровадження відновлюваної енергетики є її «непостійність». Ніхто не може змусити вітер дути, а сонце – світити.
  2. 2 Потрібна інтеграція, а не сегрегація традиційної та відновлюваної енергетики – причому не лише на технічному, а й на комерційному рівні.
  3. Електрифікація шахт збільшує ймовірність переходу від дизельних транспортних засобів до електричних еквівалентів. Але акумуляторне електричне мобільне обладнання має свої обмеження, зокрема воно вимагає частої зарядки.

Зрештою, існує ймовірність, що промисловість прийде до використання водневих паливних елементів замість літієвих батарей. У кожної технології є свої переваги й недоліки. Тому ми радимо максимально гнучко підходити до рішень з декарбонізації, щоб за необхідності можна було змінити стратегію.