(с) shutterstock.com

Обсяги заготівлі металобрухту в країні залежать від того, скільки сталі вивільняється з економіки щорічно

«Чи є в Україні дефіцит брухту?» – питання на кшталт «Курити є?». Правильної відповіді немає, і що б не відповів – усе одно отримаєш по обличчю. Щоб такого не сталося, спробую підготувати обґрунтовану відповідь. Тоді той, хто запитує, матиме поживу для роздумів, а в читача з’явиться можливість втекти.

Чому це питання взагалі заслуговує на увагу? Справа в тому, що брухт – сировина, яка дає змогу знизити викиди парникових газів у металургійному виробництві. Цього можна досягти за рахунок розвитку електросталеплавильного виробництва, за якого викиди до 8 разів нижчі, ніж у конвертерному виробництві. Також можливо знизити викиди й у самому конвертерному виробництві до 25% за рахунок більшого використання брухту в шихті. Тож питанням ресурсів брухту перейнялися не лише ми, а й весь світ.

Питання металофонду

Почнемо з того, що є кілька оцінок металофонду України. Металофонд – це сумарна вага всіх металовмісних предметів у країні, що є основою для ресурсів брухту. Це може бути обладнання, будівельні конструкції, автомобіль, каструлі або велосипед, що висить на балконі.

Найчастіше в ЗМІ трапляється оцінка металофонду ДП «Укрпромзовнішекспертиза» – 520 млн т станом на 2018 рік. Але є й інші оцінки:

  • Харківський Інститут праці та соціально-економічних досліджень – 411 млн т станом на 2001 рік;
  • НДІ економіки України – 365 млн т станом на 2003 рік;
  • ДП «Держзовнішінформ» – 330-345 млн т станом на 2008 рік;
  • «УАВтормет» – 411 млн т станом на 2002 рік.

Серед інших вирізняється оцінка, взята за основу World Steel Association. Асоціація в своєму звіті дає цифри щодо запасів сталі на душу населення в різних країнах світу станом на 2005 рік. України в цьому списку немає, але можна скласти певне уявлення на основі усереднених даних за країнами, які найбільш схожі на Україну (Аргентина, Бразилія, Росія, Туреччина, ПАР). Ці країни мають приблизно однаковий рівень запасів на душу населення із середнім значенням у 3,8 т. Тобто для України це може означати розмір металофонду лише 175 млн т. Загалом, якщо не брати до уваги те, що оцінки актуальні на різні періоди часу, то діапазон становить від 175 до 520 млн т.

Дозволю собі не погодитися з жодною з наведених вище оцінок, адже абсолютно незрозуміло, як вони отримані. Спробуємо сформувати свою думку й обґрунтувати її.

Є дані про те, що металофонд СРСР у 1990 році становив 2159 млн т. Частка УРСР у ВВП усього Союзу того ж року становила 17,8%. Припустимо, що розподіл металофонду відповідає внеску в економіку. Отже, металофонд України в 1990 році становив 384 млн т.

З 1991 по 2020 рік заготівля брухту в Україні становила 193 млн т. Але брухт і металофонд – різні явища. Адже щоб отримати брухт, треба врахувати коефіцієнт вилучення. За даними World Steel Association, середній показник у світі становить 0,85. Тому 193 млн т брухту – це 227 млн т вибулого металофонду.

За той самий період металофонд України поповнився на 187 млн т у вигляді обсягів видимого споживання сталі, а також на 15 млн т за рахунок сальдо зовнішньої торгівлі продукцією машинобудування (за кодами 84-87 УКТЗЕД), тобто сумарно на 202 млн т. Таким чином, на початок 2021 року металофонд України становив близько 360 млн т.

Сьогодні металофонд, а завтра – брухт

Як ми говорили, якщо металофонд становив 360 млн т, це не означає такий самий обсяг ресурсів брухту. Близько 25% нашого споживання становить арматура, яка не є продуктом, що заміщає іншу арматуру, оскільки тривають процеси нового будівництва, а випадки знесення старого житла вкрай рідкісні. До того ж малоймовірно, щоб хтось у нас займався вилученням арматури з бетону. Навіть якщо й займається, то обсяги мінімальні. Тому цю частину пропонуємо не розглядати як ресурс брухту. Плюс потрібно врахувати коефіцієнт вилучення 0,85. Таким чином, ресурси брухту в Україні становлять 230 млн т.

Однак поки що ця цифра мало про що говорить. Більші ресурси не означають більші обсяги заготовки. Обсяги заготівлі залежать від того, скільки сталі вивільняється з економіки щорічно. Вивільняються сталеві продукти двома шляхами:

  1. У результаті інвестиційних процесів – заміна старих фондів на нові;
  2. У результаті природного убутку – продукт більше неможливо (недоцільно) використовувати, він утилізується, тоді як новими продуктами не заміщується. У результаті природного убутку частина сталевої продукції може бути тимчасово залишена у вигляді невикористаного фонду і яка може бути використана як брухт пізніше.

Немає інвестицій – немає брухту

Не секрет, що домінуючу частку (до 80%) в обсязі заготівлі брухту становить амортизаційний брухт, тобто брухт від промисловості. Це означає високу залежність збору брухту від інвестиційних процесів у країні. 25 з 30 років незалежності наша країна має труднощі з інвестиціями. Споживання сталі в Україні перебуває на одному з найнижчих рівнів у світі. Тому з погляду утворення джерел сталевого брухту Україна також посідає одні з найгірших у світі позицій.

Споживання кінцевих продуктів зі сталі в Україні останні кілька років становить 4,8 млн т, вироблених в Україні плюс ще 0,5 млн т у вигляді різниці між експортом та імпортом готових продуктів машинобудування (за кодами УКТЗЕД 84-87). За вирахуванням арматури в нас щорічно може заміщатися 4,1 млн т металофонду. З урахуванням коефіцієнта вилучення на рівні 0,85, це означає 3,5 млн т брухту. Ця цифра відповідає обсягам заготівлі брухту за останні п’ять років. Тобто нарощувати заготівлю в таких умовах можна лише за рахунок ресурсів, виведених з експлуатації в результаті природного убутку.

Природний убуток

Максимальний строк корисного використання сталевих виробів різниться: від 7-15 років для автомобілів до 50 років для будівельних конструкцій і 25-30 років – для обладнання. У середньому – 30 років. Якщо ресурси брухту в Україні становлять 230 млн т, то в середньому має вибувати приблизно 7-8 млн т. Це максимальний потенціал утворення брухту за заданого обсягу ресурсів. Але фактично цей уже віджилий своє метал продовжує працювати, їздити, пропускати воду або газ, словом, експлуатується, оскільки замістити його нічим.

Тобто в умовах браку інвестицій строк експлуатації повністю амортизованої металопродукції буде затягуватися максимально, наскільки це можливо. При цьому обсяг утворення брухту та його заготівлі обмежений певним незнижуваним залишком металофонду. Металофонд можна знизити зовсім до нуля, так як метал необхідний для економіки і нашого повсякденного життя. Який розмір цього незнижувального залишку – судити не візьмуся, це залежить від структури економіки, яка постійно змінюється. Але це свідчить про те, що потенційно максимальний обсяг заготівлі не зможе досягати 7-8 млн т на рік.

Скільки металопродукції вже виведено з експлуатації та поки що не утилізовано – ніхто оцінити не може. Моя особиста думка – цей ресурс використаний по максимуму, і його резерви відсутні або незначні. Оскільки малоймовірно, що в Україні власник буде довгі роки тримати ресурс, якщо за нього можна отримати гроші.

Епілог

Підтримувати в працюючому стані віджилий актив безкінечно теж неможливо. Зношений металофонд рано чи пізно вийде на ринок у вигляді ресурсів брухту. Але коли це станеться і в яких обсягах – передбачити неможливо. Так само як і новий металофонд зовсім не обов’язково заміщає старий. Це свідчить про нестабільність у питаннях пропозиції брухту на ринку. Тобто сьогодні брухт є, а завтра – немає. Дуже ймовірною є ситуації, про яку кажуть металурги: періодично брухту справді може не вистачати, і років за десять ця проблема стане очевидною.

Також важливо відзначити, що потенціал нарощування збору брухту і, відповідно, його споживання металургами невеликий. Хоча саме цей спосіб зниження викидів зарубіжні експерти, які консультують Кабмін з питань декарбонізації, вважають основним у металургії.

Оригінал матеріалу опублікований на сайті Delo.ua