«Зелений» перехід британської металургії потребує стратегії із переробки брухту

Майбутнє галузі важко уявити без переходу на EAF та більш ефективного використання сировини

Скорочення викидів вуглецю у сталеливарній промисловості Великої Британії також потребує відповідної стратегії збору та переробки металобрухту. Про це у колонці для Financial Times пише оглядач Гелен Томас.

Індійська Tata Steel відклала оголошення про скорочення персоналу та закриття доменних печей у Порт-Толботі. Домни планують замінити електродуговою піччю, вартість проєкту – £1,25 млрд.

Натомість British Steel, що належить китайській Jingye Group, оголосила про план із декарбонізації виробництва вартістю £1,25 млрд. Він передбачає заміну доменних печей двома електродуговими (EAF), будівництво яких планується на виробничих майданчиках у Сканторпі та Тісайді.

Обидві компанії покладаються на сотні мільйонів фунтів стерлінгів субсидій від уряду, який залишається спокійним попри зрозумілий опір профспілок..

Як зауважує оглядач, майбутнє британської металургії важко уявити без переходу на EAF та більш ефективного використання брухту. Викиди від доменних печей становлять більшу частину промислових викидів у країні. Окрім того, зростаючий інтерес до низьковуглецевої сталі з боку покупців також свідчить про певні комерційні можливості для металургів.

Велика Британія щороку виробляє 10-11 млн т брухту, 3 млн т із яких переробляються, а решта експортується. Це робить країну найбільшим експортером металобрухту у світі в розрахунку на душу населення.

Дискусійним залишається питання, скільки цього брухту можна зберегти і як його використати. Одним з аргументів є те, що електродугові печі не можуть виробляти всі види сталі. Але в США такі компанії, як Nucor, використовують брухт, доповнений DRI, для виробництва практично усіх типів, включаючи високоякісну продукцію для автомобільної промисловості.

Щоправда, частина експортованого брухту забруднена такими елементами, як мідь або олово, які ускладнюють його переробку, особливо у високоякісну сталеву продукцію.

Велика Британія, надаючи металургам пакет підтримки, схоже, не має узгодженого плану управління або поетапного впровадження. Сталеливарні компанії в осяжному майбутньому потребуватимуть DRI, виробленого з використанням газу, а із часом – «зеленого» водню. Більшість країн планують виробляти таку продукцію всередині країни, створюючи більше робочих місць. Поки незрозуміло, чи ухвалила Британія рішення відмовитися від цього на користь імпорту.

Забезпечення електросталеплавильного виробництва, підсумовує оглядач, потребуватиме значно більших і якісніших обсягів збору, сортування та переробки металобрухту, а також змін у виробництві задля підвищення ефективності. Більшість експортованого з Великої Британії брухту при правильному підході можна було б переробити всередині країни, кажуть джерела в галузі.

Нагадаємо, що сектор металобрухту зростатиме на тлі декарбонізації світової металургійної галузі, вважають у відділі чорних металів Міжнародного бюро з переробки відходів (BIR).