Анатолій Кінах: «Ми втрачаємо цілі галузі економіки»

Екс-прем’єр-міністр України – про загрозливу ситуацію в українській економіці та промисловості

Промисловий порядок денний не надто популярний серед українських посадовців та пересічних громадян. Сьогодні актуальніше говорити про перспективи українського ІТ чи агросектору, сфери послуг чи малого підприємництва.

Утім, суттєве падіння промвиробництва минулого року привернуло увагу до проблематики багатьох скептиків.

У жовтні 2019 року спад промислового виробництва в річному вимірі становив 5%, у листопаді – 7,5%, у грудні – 8,3%. 2019 рік ще більше поглибив проблеми сировинної структури вітчизняної економіки, відзначив у розмові з журналістом GMK Center екс-прем’єр-міністр України та голова Української спілки промисловців і підприємців Анатолій Кінах.

Чим небезпечна деіндустріалізація вітчизняної економіки, чи буде в Україні відновлено міністерство промислового розвитку, яку роль Нацбанк має відігравати в економіці країни та які галузі промисловості є найбільш перспективними для України – читайте в інтерв’ю.

Анатолію Кириловичу, які причини, на вашу думку, призвели до падіння української промисловості минулого року?

– По-перше, в Україні, по суті, ліквідована промислова політика. У програмі дій уряду майже немає таких слів, як «промисловість» чи «інноваційний індустріальний розвиток». Досі не прийнята стратегія промислового розвитку країни. Міністерство промисловості давно ліквідоване, заступника прем’єр-міністра з питань промислового розвитку також немає. Це категорично неприйнятно.

По-друге, бізнес фактично позбавлений доступу до фінансових ресурсів. Банківська система України втратила одну з найголовніших функцій – кредитування економіки, що поглибило кризу в промисловості. У 2019-му облікова ставка Нацбанку коливалася від 18% на початку року до 13,5% наприкінці. Вартість комерційних кредитів, тим часом, становила 15% і вище. У таких умовах у підприємства з довготривалим, технічно складним виробництвом немає можливості кредитуватися для вирішення своїх найпростіших питань – модернізації виробництва, поповнення обігових коштів тощо.

По-третє, у нас відсутні серйозні цільові програми розвитку. У зв’язку з цим на внутрішньому ринку спостерігається дуже низький платоспроможний попит на продукцію базових галузей. Наприклад, лише 20-25% продукції українського гірничо-металургійного комплексу споживається на внутрішньому ринку, решта спрямовується на експорт. Це дуже нестійка ситуація.

Наскільки серйозний нинішній спад? Чи можна сказати, що процеси деіндустріалізації в Україні активізувалися?

– Деіндустріалізація в Україні спостерігається вже не перший рік поспіль. Йдеться про втрату цілих галузей економіки, які виробляють продукцію з високою доданою вартістю. Я б говорив передусім про машинобудування – це ракетно-космічний комплекс, авіабудування, суднобудування, транспортне машинобудування. Близько 72% експортної продукції України сьогодні належить до категорії сировини – сировина агропромислового комплексу, гірничо-металургійного комплексу та деякі напівфабрикати.

Відповідна структура економіки породжує величезні загрози. Передусім тому, що сировинна економіка не спроможна створити необхідну кількість сучасних робочих місць. Немає жодного прикладу високої якості життя громадян, високого рівня реальних доходів, заробітних плат і, як наслідок, високої платоспроможності в такого типу економіках.

Нарешті, поглиблення деіндустріалізації призводить до втрати найважливішого, що є в державі – людського потенціалу, трудових ресурсів. Не менше 8-9 млн українців сьогодні шукають засобів для існування за кордоном – це не лише реакція на низьку заробітну плату, а й прояв деградації економіки загалом.

Поглиблення деіндустріалізації, перетворення України на сировинний придаток розвинутих економік, експортера дешевої робочої сили може призвести до того, що на українській землі, як прогнозує Світовий банк та інші міжнародні експерти, залишиться не більше 15-17 млн жителів.иникає питання: хто житиме на українській землі через кілька поколінь, якщо ми не зможемо зупинити ці загрозливі тенденції?

Чи задоволені ви реакцією уряду на нинішні виклики?

– На жаль, реакція урядовців поки що неадекватна, непрофесійна і безсистемна. Нам навіть немає з ким вести системний діалог на ці теми, хоча ми активно пропонуємо свій досвід та експертні висновки. На інституціональному рівні відповідальних за промисловість немає. Уряд фактично не займається цим напрямком. Ми пропонуємо хоча б у структурі Міністерства економічного розвитку створити посаду заступника міністра з питань промислової політики. Навіть цього досі немає.

Наскільки імовірним є створення міністерства промисловості, про що зараз активно дискутують?

– Наразі позитивної реакції, на жаль, немає, але триває дискусія. У парламенті ми маємо підтримку, зокрема в комітеті з питань економічної політики. Днями Кабінет Міністрів створив під керівництвом прем’єр-міністра Координаційний центр з питань промисловості, до складу якого ввійшли представники Мінфіну, Мінекоенерго, Нацбанку, парламентських комітетів, податкової та митної служб, а також УСПП і низки великих промислових асоціацій та підприємств. Однак про ефективність цього центру говорити зарано.

Які кроки, крім створення міністерства промполітики, ви пропонували б?

– Головна умова – зміна ментальності чиновників та правильна кадрова політика. Принцип економічного патріотизму має стати одним із головних тестів на дієздатність та ефективність для представників влади – як законодавчої, так і виконавчої. Також у них має бути системна інституціональна пам’ять (принцип наступності), професійний досвід та знання.

У представника влади має бути чітке розуміння законів економіки, які діють незалежно від назви держави, а також відповідні підходи – для відстоювання національних, зокрема й економічних, інтересів держави. У владі мають бути патріоти української економіки.

Раніше ви вже відзначили, що банківська система України втратила функцію кредитування економіки. Яким, на вашу думку, має бути вихід з цієї ситуації? Якою має бути роль Нацбанку?

– Я часто наводжу приклад таких фінансових структур, як Федеральна резервна система США чи Європейський центральний банк. Звісно, насамперед вони мають не допускати зростання цін. Але ще важливіше їхнє завдання – створення сприятливих умов для розвитку економіки, бізнес-клімату та робочих місць. Остання функція сьогодні в Україні, по суті, відсутня.

На кінець 2019 року ми мали облікову ставку НБУ на рівні 13,5% і річну інфляцію – 4,1%. У жодній країні світу немає такого розриву між поточною інфляцією та обліковою ставкою центрального банку. Облікова ставка має бути максимум 6-7%, але аж ніяк не 13,5%.

Вартість кредитних ресурсів в ЄС на сьогодні становить 2-4%. Максимум! Іноді менше. Вартість кредитних ресурсів для українського аграрія чи машинобудівника складає 15% і більше. Чи може він успішного конкурувати на зовнішніх ринках за таких умов? Лише один такий фактор робить наших промисловців неконкурентоспроможними, а їх – маса.

Уряд та Нацбанк мають розробити спільну програму дій для створення ринкових умов з доступу бізнесу до ресурсів. Якщо ця проблема не буде вирішена, жодні декларації про високі темпи росту – 40% ВВП за 5 років – не матимуть жодного шансу на реалізацію.

За яких умов може пожвавитися потік зовнішніх інвестицій до України?

– Як свідчить практика, іноземні інвестори готові адаптуватися до українських реалій, зокрема й до нашого оподаткування. Але інвестор ніколи не прийде в ту державу, яка неспроможна захищати приватну власність за принципом верховенства права і рівності всіх перед законом, створювати умови для прозорої рівноправної конкуренції. Ці питання на сьогодні є найактуальнішими.

Щоб Україна була конкурентоспроможною на міжнародній арені, нам необхідно отримувати, за найскромнішими підрахунками, $8-10 млрд прямих іноземних інвестицій щорічно. Також важливо формувати сприятливі умови для національного інвестора – це, можливо, навіть важливіше, ніж залучення іноземних інвестицій.

Внутрішній український ринок, як ви вже відзначали, дуже обмежений. Чи можливо розширити внутрішнє споживання в Україні і за рахунок яких заходів?

– Це можливо там, де є платоспроможний попит і стимули для виробництва продукції та послуг. Де немає платоспроможного попиту, не буде ні іноземного інвестора, ні внутрішнього. Хто вкладатиме кошти у виробництво, якщо на його продукцію немає платоспроможного попиту?

Платоспроможність внутрішнього ринку – це стратегічно важливий чинник для розвитку виробництв. Якщо ж динаміка зростання цін, тарифів та вартості життя загалом випереджає динаміку зростання реальних доходів, на виході завжди буде криза.

За результатами 2019 року Україна посіла останнє місце в Європі за рівнем платоспроможності громадян. Нас випередили і Албанія, і Молдова, і Білорусь. Це дуже серйозний дзвіночок. Середньостатистична родина в Україні, за різними даними, спрямовує на першочергові потреби – продукти харчування, житлово-комунальні і транспортні послуги – 60-70% свого родинного бюджету. Це показник величезного рівня бідності.

Одна з найбільш обговорюваних тем в Україні – скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель. Чого ви очікуєте від запровадження ринку землі в державі?

– Я глибоко переконаний в тому, що цивілізований ринок землі в Україні створювати треба! Земля має бути суб’єктом ринкових відносин, мати свою вартість і вносити свою частку в інвестування та розвиток держави.

Дозволю собі нагадати, що Земельний кодекс був прийнятий ще у 2001 році – зусиллями очолюваного мною уряду. Відтоді минуло майже 20 років, але документ так і не був доведений до логічного завершення. Для того щоб в Україні запрацював Земельний кодекс, потрібно було додатково прийняти близько 35 різноманітних нормативних актів – кадастр, норми щодо родючості та захисту родючості, вартісні характеристики тощо.

До сьогоднішнього дня цей процес не завершений. Закон про ринок землі, який сьогодні так гаряче обговорюється, є дуже спрощеним документом. Ведеться примітивна політизована дискусія на тему: ти «за» продаж землі чи «проти».

Це дуже небезпечна тенденція. Просто скасувати мораторій на продаж земель, на маючи чіткої програми дій, – це однозначно перетворити все на корупцію та тіньові схеми. Має бути чітка програма переходу від скасування мораторію до початку формування і роботи ринку землі.

Які галузі промисловості ви вважаєте найбільш перспективними для України?

– З погляду потенціалу Україна визнана всім світом. Але без запровадження розумних правил гри цей потенціал ніколи не запрацює.

Серед найбільш перспективних галузей економіки я б виокремив такі:

• IT. За кількістю ліцензованих програмістів та фахівців в галузі IT Україна входить до першої п’ятірки держав світу – поруч зі Сполученими Штатами, Індією, Росією та Ізраїлем. Це ще раз підтверджує, наскільки високий інтелектуальний потенціал ми маємо.
• Аграрний сектор. Український АПК сьогодні має дуже потужні позиції. Необхідно розвивати переробну галузь, щоб продукція українського АПК мала більш високу додану вартість. Потрібно, умовно кажучи, торгувати макаронами, а не пшеницею.
• Гірничо-металургійний комплекс. Це традиційна для нас галузь, зокрема з погляду сировинної бази.
• Високотехнологічні виробництва: ракетно-космічний комплекс, де у нас є базис і потенціал, а також авіабудування – Україна входить до 10-12 держав світу, які спроможні від креслення до кінцевого виробу випускати сучасну авіаційну техніку.
• Транспортне машинобудування та перевезення. Той же Крюківський вагонобудівний завод виробляє сучасну техніку, яка не поступається славнозвісним Hyundai. Враховуючи наше унікальне географічне положення, транспортні послуги та транзит вантажів завжди будуть перспективним напрямком для нас.
• Будівельна галузь. Україна може дуже потужно займатися експортом будівельних послуг.

На завершення хочу наголосити: головним пріоритетом сьогодні є формування сучасної промислової політики та створення відповідної вертикалі державного менеджменту. Саме про це йшлося на нещодавньому засіданні Антикризової ради громадських організацій та Правління УСПП, де був презентований документ «Пріоритетні заходи 2020: промисловий пакет». Він підготовлений на основі експертних пропозицій УСПП спільно з партнерами з профільних об’єднань та асоціацій промисловців, підприємців, роботодавців та наукових установ. Саме там є вимога доопрацювати Стратегію розвитку промислового комплексу та розробити план дій з виконання цього або іншого документа, що сформулює позицію уряду щодо промислової політики, у тому числі щодо впровадження інновацій та принципів «Індустрії 4.0» з метою осучаснення промислового виробництва. Думаю, саме це лежить в основі відродження вітчизняної промисловості.