Якої економічної політики можна очікувати від уряду Юлії Свириденко

16 липня закінчилося найтриваліше прем’єрство в історії України – Денис Шмигаль очолював Кабмін з 4 березня 2020 року. Найбільшим досягненням свого уряду він сам вважає збереження макрофінансової стабільності та залучення $137 млрд західної підтримки. Однак і ціна помилок його складу Кабміну в умовах війни є надзвичайно великою і, можливо, ще не повністю проявилася.

Втім, новий склад уряду Юлії Свириденко – це все ті ж особи, що й у попередньому. Експерти пов’язують з новим урядом певні надії, не очікуючи радикальних змін в економічній політиці. Максимум, що можна очікувати від нового складу Кабміну – це проведення дерегуляції та чергове припинення перевірок бізнесу. Просто ці заходи не вимагають додаткових фінансів, яких у держбюджеті все одно немає.

Поточна промислова політика

Ні в довоєнний період, ні в умовах війни в української влади не було системної і послідовної промислової політики. Українська промисловість розвивається в умовах ринкової саморегуляції і постійних зовнішніх шоків, а не в рамках державної стратегії.

З початку війни уряд Дениса Шмигаля, на думку багатьох експертів, не вжив достатніх заходів підтримки та відновлення економіки.

У колишнього складу Кабміну управління економікою відбувалося в ручному режимі, рішення приймалися як реакція на якусь подію або погіршення ситуації, а не превентивно. Як результат – зараз українська економіка виживає в умовах війни «всупереч», а не «завдяки».

Влада зараз називає промполітикою застосування низки стимулюючих інструментів, частково «втиснутих» в рамки програми «Зроблено в Україні»:

• програма «Доступні кредити 5-7-9%» і підтримка проєктів із значними інвестиціями понад €12 млн;
• компенсація 25% вартості української сільгосптехніки і 15% різної техніки та енергообладнання;
• локалізація виробництва машинобудівної продукції;
• індустріальні парки з податковими та митними пільгами для резидентів;
• грантові програми для бізнесу (на розвиток переробних підприємств, відкриття або розвиток власного бізнесу, для ветеранів та жінок);
• страхування через Експортно-кредитне агентство (ЕКА) та ін.

«Промислова політика в Україні вже є. Індустріальні парки, локалізація, гранти на переробку, програма «5-7-9%» – це інструменти промполітики. Однак вона залишається фрагментарною і обмеженою в ресурсах та інструментах. Для значних структурних змін економіки цього зовсім недостатньо», – розповів у коментарі GMK Center Володимир Власюк, директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза».

Через обмеженість виділених коштів ці програми в основному не мають істотного впливу на українську економіку. На стимулювання виділяється не більше $1 млрд на рік, а розмір частини програм становить 1-3 млрд грн на рік. Наприклад, у 2024 році ЕКА підтримала страхуванням експорт 69 компаній всього на 7,5 млрд грн при його загальному обсязі в $41 млрд.

Крім того, використання цих коштів часто є неефективним. Наприклад, програма «Доступні кредити 5-7-9%» (у держбюджеті-2025 на неї закладено 18 млрд грн) багато в чому використовується аграрними та торговельними компаніями для погашення старих боргів, а не на інвестиційні цілі. За цією програмою в 2024 році видано 93 млрд грн кредитів.

«У нас практично все диктується меморандумами з МВФ, які є прикриттям для того, що хоче Мінфін. Мінекономіки практично нічого не може зробити, крім невеликих програм, на кшталт «5-7-9%», – пояснив у коментарі GMK Center економічний експерт Данило Монін.

Можна констатувати, що зараз в Україні не існує ефективної і системної промислової політики в класичному розумінні цього терміна. Існує ряд програм та ініціатив, але вони фрагментарні, часто не синхронізовані і не підкріплені «політичною волею» до виконання та фінансовим механізмом реалізації.

Відсутність чіткої промполітики цілком очевидно відбивається у вигляді прийняття рішень без урахування наслідків для економіки в умовах війни. До таких можна віднести підвищення тарифів держмонополій без урахування негативних наслідків для українського бізнесу і без пошуку внутрішніх резервів для поліпшення роботи.

Чи потрібна стратегія?

Економісти старої формації в таких випадках пропонують розробити стратегію промислової політики і створити черговий аналог Мінпромполітики, яке було ліквідовано в 2014 році шляхом входження до складу Мінекономіки. У прихильників таких заходів навіть з’явилася надія на створене Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості, яке з’явилося в 2020 році.

Своєю чергою, Мінстратегпром так і не став відправною точкою нового промислового розвитку, причиною чого стали відсутність системної політичної волі до розвитку промисловості та війна. З початку війни міністерство стало займатися лише ОПК, що не зовсім точно відповідає його початковим функціям. Вже за підсумками голосування за новий Кабмін Мінстратегпром стане складовою частиною Міноборони. Це означає, що управління промисловим сектором в черговий раз загубиться в надрах вже нового «міністерства ресурсів» – економіки, навколишнього середовища та сільського господарства.

Втім, зараз Кабмін розробляє промислову стратегію на 2026-2030 рр. Вона спрямована на розвиток конкурентоспроможної, інноваційної та орієнтованої на експорт промисловості, посилення інтеграції в ринок і виробничі мережі ЄС та ін. В її рамках планується редизайн інструментів підтримки відповідно до пріоритетів, впровадження Smart Specialisation Strategies, узгоджених зі стандартами ЄС та ін. Пріоритетними галузями визначені машинобудування, інфраструктура та будівництво, ІТ та цифрові індустрії, оборонна та дуальна техніка, металургія (в тому числі зелена), енергетика, агропереробка. Фіналізація стратегії запланована до кінця 2025 року.

Однак у стратегічних документів в українській практиці держуправління є свої особливості. У нас написання стратегій перетворилося на самодостатню роботу, багато в чому заради виконання чергових структурних маяків МВФ. В Україні вже існують десятки стратегій, які ніким не виконуються. Будь-яка стратегія без реалістичних цілей, фінансування та механізму контролю спочатку перетворюється на марний документ.

Нові цілі

Серед заявлених Юлією Свириденко планів свого уряду можна відзначити такі:

• введення мораторію на перевірки бізнесу на 5 років;
• спрощення умов ведення бізнесу: від будівництва і підключення до енергетики – до скасування 90% дозволів і ліцензій;
• контрольоване відкриття експорту озброєння;
• запуск грантової підтримки стартапів у сфері оборонних технологій;
• спеціальний економічний режим у прифронтових регіонах.

«Ми докладемо всіх зусиль для підтримки українських підприємців. Нам потрібні швидкі та відчутні кроки, мова йде про комплексну дерегуляцію, зупинку несанкціонованого тиску на бізнес, прискорення великої приватизації та подальше впровадження ефективних механізмів підтримки», – зазначає Юлія Свириденко.

Своєю чергою, бізнес очікує від нового Кабміну дерегуляції, скорочення ролі держави в економіці, припинення тиску силовиків на бізнес тощо. Що приблизно збігається з тим, як бачить свої завдання сама новий прем’єр.

Перелік планів нового Кабміну виглядає логічним виходячи з поточних економічних умов і в діапазоні доступних рішень, при яких нема потреби в залученні значного додаткового фінансування.

Косметичні зміни

Необхідність зміни економічної політики держави в умовах війни назріла давно, тому кадрові перестановки в Кабміні зустрінуті економістами з певними надіями.

«Юлія Свириденко на посаді міністра економіки впроваджувала зазначені інструменти, тому вона розуміє, що таке промполітика. Саме вона в Кабінеті міністрів відстоювала збереження програми «5-7-9%», купівлю сільгосптехніки, грантів на переробку. Вона багато їздила по підприємствах на запрошення народних депутатів. І це дає надію, що на новій посаді вона зможе значно масштабувати ці інструменти і додати нові», – каже Володимир Власюк.

У парламенті так само оптимістично налаштовані на результати роботи нового уряду.

«Промисловість залишається одним із пріоритетів уряду. Це означає, що всі заплановані на 2025 рік видатки держбюджету для фінансування програм підтримки бізнесу будуть виконані на 100%. А деякі ще спробуємо розширити», – зазначає заступник голови комітету ВР з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.

Водночас експерти сумніваються, що від роботи Кабміну Юлії Свириденко можна очікувати істотного прориву, хоча він і отримає більше повноважень та певний карт-бланш.

«Я сильно сумніваюся, що за її правління можуть відбутися якісь істотні зміни, при цьому деякі політики за її правління точно зміняться. Ймовірно, відбудеться скорочення кількості держслужбовців і припинення перевірок бізнесу. Влада вже починає думати про вибори. Глава Мінфіну Сергій Марченко теж є в новому складі Кабміну, а значить – 90% економічної політики не може змінитися в принципі», – каже Данило Монін.

Потрібен інший підхід

Війна може стати тригером остаточного падіння ролі промисловості в українській економіці – виробництва багатьох галузей залишилися на окупованих територіях, пошкоджені або зруйновані, а працюючим не вистачає людей і оборотного капіталу.

Нашій країні після війни доведеться відновлювати свою промислову базу багато в чому з «нуля», хоча вже з можливістю зробити технологічний стрибок. Щоб використовувати післявоєнні можливості, державі потрібно принципово змінити ставлення до промисловості та промислової політики. Український бізнес потребує більшої і системної підтримки, перш за все, в доступі до «довгих» і дешевих грошей. Це дозволить досягти однієї з цілей нового Кабміну – наростити частку переробної промисловості у ВВП з 8% до 20% за 10–15 років.

«Для цього потрібно стимулювати капітальні інвестиції в будівництво нових заводів, щоб зняти частину ризиків бізнесу і здешевити проєкт, а також значно масштабувати наявні інструменти. Наприклад, вартість будівництва заводу з агропереробки починається від $10 млн, з глибокої переробки зерна – $100-150 млн, біоетанолу – $30 млн. У той час як в рамках програми «5-7-9%» держава сприяє отриманню кредиту лише на $1-3 млн. Те саме стосується й інших інструментів, масштаби яких також потрібно збільшувати. Для реалізації великих проєктів необхідно створити Національний банк розвитку», – вважає Володимир Власюк.

Ще більшими будуть витрати на екологічну модернізацію підприємств, що є неминучим у рамках європейської «зеленої» політики та CBAM. За деякими оцінками, тільки модернізація і будівництво нових металургійних потужностей за «зеленими» технологіями обійдеться приблизно в $11 млрд. У вітчизняних металургійних компаній таких власних коштів немає, а залучення кредитів на західних ринках капіталів зараз істотно обмежене війною.

Світовий тренд на використання відновлюваних джерел енергії вимагатиме мільярдних витрат на впровадження в Україні «зеленої» енергетики. Ця тенденція повинна бути дуже масштабною, щоб в результаті «зелена» електроенергія стала доступною за ціною для промислових споживачів.

За його словами, також дуже важливо, щоб наша промислова політика була послідовною і мала горизонт впровадження від 10 років. Вона не повинна залежати від політичних циклів. Однак довгі стратегії в Україні досі ще не навчилися впроваджувати.

Всі розуміють, що поки в країні триває війна, будь-яка масштабна підтримка бізнесу неможлива через величезні витрати на оборону і безпеку. Певне поліпшення у фінансуванні промислових проєктів можливе в процесі післявоєнного відновлення і прискорення євроінтеграції. Інтеграція з ЄС передбачає адаптацію до європейських стандартів і промислової політики та отримання доступу до структурних фондів ЄС країн-кандидатів.