Як врятувати українську металургію і до чого тут 12-й пакет санкцій

Дванадцятий пакет санкцій ЄС фактично забезпечив Російській Федерації додатковий дохід на суму 8,8 млрд дол США. Прийнятий у грудні 2023-го дванадцятий за рахунком пакет, хоч і розширив межі санкцій на чавун та HBI (гарячебрикетоване залізо), але відтермінував заборону на імпорт напівфабрикатів на 4 роки. До того часу постачання російської металургійної продукції буде відбуватися в рамках встановлених квот. Тобто фактично новий пакет санкцій пом’якшив режим імпорту металургійних продуктів з РФ.

Водночас українські виробники потерпають від наслідків військової агресії росіян і не можуть конкурувати з російською продукцією на європейському ринку. Разом з тим металурги з України мають можливість закрити потреби ЄС у постачаннях металургійної сировини, замістивши російську продукцію. Це могло би мати позитивні наслідки як для української економіки, так і для ринків Євросоюзу.

У 2023-му ЄС імпортував з РФ 1,4 млн тон чавуну, 1,2 млн тон HBI та 3,0 млн тон слябів на загальну суму 2,6 млрд євро. Україна з цього списку може замістити все, окрім слябів.

Яку металургійну продукцію з РФ на європейському ринку може замістити Україна:

• Чавун, в повному обсязі.
• HBI, за рахунок чавуну, частково до 70%.

Потенціал України зі зростання постачань чавуну складає до 2 млн тон на рік. Це дозволить замістити весь обсяг постачань чавуну та майже 70% імпорту HBI, що використовуються у якості сировини електросталеплавильними заводами. Тобто, у разі заборони імпорту продукції чорної металургії з Російської Федерації, Україна зможе відновити обсяги експорту чавуну до довоєнного рівня.

Заборона імпорту російської продукції чорної металургії дасть змогу Україні:

• запустити три домені печі, наразі в Україні в простої сім доменних печей;
• підвищити виробництво чавуну в Україні на 30%;
• відновити експорт чавуну з України до довоєнного рівня – 3,2 млн тон;
• збільшити виробництво залізорудної продукції на 3 млн тон або на 6% (буде потрібно для додаткового виробництва чавуну);
• збільшити валютну виручку на 1,5 млрд дол у 2024-2025 роках;
• збільшити податкові доходи держави на 150 млн дол у 2024-2025 роках, в т.ч. на місцевому рівні;
• підвищити стійкість економіки України.

Так, Україна не зможе в значному обсязі замістити постачання російських слябів, оскільки ця продукція раніше вироблялась на заводах в Маріуполі. Але наразі постачання слябів не є дефіцитним на глобальному ринку і існують реальні альтернативи російській продукції.

Зокрема, в Китаї виробництво сталі скоротилося на 7,8% на тлі зниження внутрішнього споживання. Тобто місцеві виробники сталі мають значний потенціал для нарощування експорту плоского прокату та слябів. Аналогічна ситуація і в інших азійських країнах. ЄС остерігається напливу азійського імпорту і обмежує імпорт прокату, при цьому маючи проблему в диверсифікації постачань слябів. Цю проблему можна перетворити на виграшну ситуацію, стимулювавши імпорт слябів з Азії. Але коли на ринку є російська продукція, то шансів для постачальників з інших регіонів мало, немає стимулів для пошуку альтернативних джерел імпорту. Така ж ситуація мала місце і з російськими енергоносіями.

ЄС відмовляється від енергоносіїв з Росії, що мали домінуючу частку в енергобалансі ЄС. Це рішення мало великі ризики для економіки Євросоюзу. На сьогодні ЄС частково незалежний від імпорту енергоносіїв з Росії, а ціни на газ повернулися до довоєнних рівнів. Заборона імпорту російського чавуну та сталевих напівфабрикатів не є ризикованим для економіки ЄС, порівняно з проблемою енергоносіїв. Тому занадто м’який підхід у цьому питанні і призводить до викривлення конкуренції на самому ж європейському ринку.

Прикладом недоброчесної конкуренції тут може слугувати наступний факт. На початку березня ціни на сталеву продукцію почали падіння на фоні зниження цін сировини. І в цей час прокатні заводи з Бельгії, що мають російського власника і імпортують російські сляби з дисконтом, пропонували на 30 євро нижчі ціни (5% знижки), порівняно з іншими європейськими виробниками сталі. Це призвело до пришвидшення падіння цін і погіршення фінансового стану місцевих заводів.

Подолати натиск країн-бенефіціарів імпорту російської сталевої продукції не вдалося навіть за допомогою зусиль європейських металургів. Асоціація EUROFER виступила проти продовження поставок, тому що споживачі російських слябів у Європі отримують цінову перевагу перед іншими постачальниками. Тобто, лишаючи російську продукцію на ринку, європейська влада має розуміти, що тим самим вона завдає шкоди власним виробникам сталі, що забезпечують роботою 2,5 млн осіб.

Наразі Thyssenkrupp Steel має намір закрити 2 млн тон сталеплавильних потужностей з відповідним звільненням людей. Чеський завод Liberty Ostrava знаходиться в процедурі банкрутства. Інший завод Liberty в Угорщині так і не запущений. Колись найбільший виробник плоского прокату у Європі Acciaierie d’Italia (екс-Ilva), також на межі закриття. Тобто викривлення конкуренції на ринку плоского прокату ЄС за рахунок імпорту російських слябів має надзвичайну важливість для європейської галузі.

Можлива заборона імпорту російської продукції чорної металургії матиме позитивний вплив не тільки на економіку України, але й на наших партерів з Європейського Союзу. Зростання взаємної торгівлі пришвидшить інтеграцію української економіки до Європи. Для ЄС повинно стратегічно бути вигідніше нарощувати товарообіг з країнами партнерами та кандидатами у членство в ЄС як Україна, а не конкурувати з дешевим імпортом своїх геоекономічних супротивників.