Відновлення під час війни: що зараз відбувається у процесах відбудови

За три роки повномасштабної війни Україна витратила приблизно $20 млрд на будівельні закупівлі. Відновлено майже половину пошкоджених медичних закладів, чверть шкіл, виплачено понад $1 млрд компенсацій за зруйноване житло.

Проте відбудова відстає від темпів руйнування: збитки вже перевищили $80 млрд, а потреби сягають $190 млрд. Окрім того, ефективність відбудови значно стримується завищенням цін у кошторисах і низькою конкурентністю закупівельних процедур.

Центр економічної стратегії (ЦЕС), ГО «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій» (ІЕД) і ГО «Технології прогресу» презентували дослідження процесів відбудови у 2023–2025 роках.

Цифри відбудови

У 2023–2024 роках обсяги будівельних закупівель становили приблизно 300 млрд грн щорічно. Поточного року з високою ймовірністю буде досягнуто такого самого обсягу. Серед найбільших закупівель за три роки – ремонт та утримання доріг у різних регіонах, водогони для Кривого Рогу, Марганця та Миколаєва, відновлення освітніх і медичних закладів, а також захист енергетичної інфраструктури.

Цей аналіз базується на даних щодо будівельних закупівель із порталу Prozorro, які певним чином можна вважати дотичними до відбудови. Водночас у переліку не лише проєкти відновлення від наслідків війни, а й звичайні інфраструктурні тендери. Зокрема, до найбільших проєктів віднесено будівництво Сирецько-Печерської лінії метро в Києві вартістю 13,8 млрд грн.

Лідерами за обсягами будівельних закупівель є Київ і Київська область, проте це рідко саме проєкти відбудови. Також серед лідерів – Вінницька, Дніпропетровська, Харківська й Одеська області. Зокрема, Харківщина зазнає найбільших втрат інфраструктури, а в Одеській області значні кошти спрямовують на відновлення портової інфраструктури.

Варто зазначити, що Україна зараз має такі основні джерела фінансування відбудови: Фонд ліквідації наслідків збройної агресії, міжнародні фінансові організації (Світовий банк, ЄІБ тощо), резервний фонд та інші програми держбюджету, місцеві бюджети, кошти Ukraine24, Фонд підтримки енергетики України, приватні благодійні фонди та програми технічної допомоги. За такої кількості джерел точних зведених даних щодо витрат на відбудову в Україні немає.

Позитивні тенденції

Велика кількість учасників на торгах є передумовою суттєвого зниження ціни. Простежується пряма залежність: чим більша кількість учасників, тим більше зниження ціни.

«Якби на тендерах було багато учасників, Україна могла б заощаджувати значні кошти та спрямовувати їх на будівництво додаткових об’єктів. Адже саме висока конкуренція призводить до зменшення ціни. Наприклад, на тендері з розроблення проєктної документації для ремонту автомобільної дороги, який цьогоріч проводила Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області, вартість знизилася на 70%, адже на цей тендер прийшло 17 учасників», – зазначила старша економістка ЦЕС Наталія Колесніченко.

Відносно низьким є рівень проблемності тендерів – оскаржують лише приблизно 1% закупівель.

«Частка оскаржень є досить низькою та доволі стабільною впродовж трьох років. Тому можна стверджувати, що як замовники, так і підприємства, які беруть участь у закупівлях, загалом задоволені цим процесом», – додала Наталія Колесніченко.

У 2023–2024 роках приблизно 80% тендерів тривали менше двох тижнів і лише 6% – довше 50 днів. У 2025 році тривалість закупівель, які тривали понад один місяць, дещо зросла.

Проблеми відбудови

Воєнні чинники, традиційна українська бюрократія та корупція у сфері закупівель, а також відносно нові організаційно-адміністративні процедури у сфері відновлення призвели до наявності певних проблем. Аналітики відзначають такі з них:

1. Корупціогенні чинники:

• завищені ціни у кошторисах (після перевірок ДАСУ часто відбувається зниження вартості через перегляд кошторисів);
• понад 75% публічних закупівель на будівництво та відновлення України відбувається лише з одним учасником, тобто без конкуренції серед потенційних підрядників;
• штучне заниження вартості закупівель для обходу вимог закупівельного законодавства – спостерігається приблизно 80% допорогових закупівель, які проводять частково поза електронною системою.

2. Недотримання строків та/або кошторисів. Чверть проєктів не реалізовано в початково заплановані терміни, і така сама кількість проєктів – із переглядом початкової вартості. Перша проблема частково пов’язана з браком кадрів у будівельному секторі.

3. Нерівномірність видатків. Кожен рік третина закупівель припадає на IV квартал, що пов’язано зі специфікою і процедурами витрачання державних коштів. У цей період усі намагаються використати виділені кошти по максимуму, щоб у кінці бюджетного року повернути якомога менші суми до державного бюджету.  

4. Обмежені бюджетні фінансові можливості для цілей відбудови через пріоритет військових видатків. 

5. Низька залученість громадськості та громад до планування й обговорення відновлення. Низький рівень інформованості реципієнтів допомоги.

Через бюрократію, низьку здатність місцевих органів влади швидко реалізовувати проєкти та затримки у публічних закупівлях лише у 2024 році понад 7 млрд грн із виділених на відбудову коштів не булі освоєні.

«Частково це пов’язано із повільними закупівлями. Іноді кошти виділяються в кінці року, і замовники робіт не встигають їх витратити. Також для проєктів фінансування від МФО проблемами стають тривалі процедури й низька спроможність окремих громад готувати проєкти та їх впроваджувати. Виникають і проблеми із дофінансуванням громад. Проте частково ці проблеми будуть вирішені в межах реформи системи управління публічними інвестиціями», – пояснила провідна експертка ІЕД Олександра Бетлій.

Додатково до проблем у сфері відбудови можна віднести зайве витрачання сотень мільйонів гривень на відновлення об’єктів у прифронтових регіонах, які були згодом знову зруйновані.

Крім того, своєчасне впровадження комплексного захисту об’єктів критичної інфраструктури обійшлося б значно дешевше, ніж подолання наслідків під час активізації ворожих ударів по енергетичній і газовидобувній інфраструктурі.

Способи вдосконалення

За оцінками авторів дослідження, загалом за три роки будівельні закупівлі на відбудову сягнули $20 млрд. Відновлено 46% пошкоджених медичних і 28% освітніх закладів, виділено понад $1 млрд на компенсацію за руйнування житла. Водночас відбудова відстає від темпів появи руйнувань, зокрема через брак фінансування.

За оцінкою RDNA4, сумарні збитки від втрати житла, освітніх і медичних закладів, комунальних і муніципальних сервісів станом на кінець 2024 року перевищили $80 млрд, а потреби на відбудову – $190 млрд. Більше того, цього року втрати через російські обстріли стрімко зросли.

За словами Наталії Колесніченко, щоб відбудова відбувалася ефективніше, якісніше та дешевше для держави, потрібно враховувати таке:

1. Підвищення конкурентності у закупівлях, зокрема відкриття кошторисів.
2. Налагодження процедур закупівель і контролю за ними. Подальший розвиток ризикоорієнтованого підходу для моніторингу закупівель, уніфікація класифікаторів закупівель тощо.
3. Стратегічне планування. Витрати бюджету мають бути розподілені на кілька років і заплановані наперед.
4. Рівномірне фінансування проєктів упродовж року, а не вал коштів у кінці року.
5. Врахування пріоритетів місцевих громад і встановлення чіткої пріоритизації.

Стимулювання попиту

Відбудова вже значною мірою стимулює попит на будматеріали та металопродукцію. Втім, післявоєнне відновлення призведе до стрімкого зростання попиту на металопродукцію.

За деякими оцінками, на будівельну галузь припадає приблизно 70% споживання сталі в Україні. Звичайно, це відбувається у різних сегментах будівництва різною мірою, але галузь навіть в умовах війни безумовно є найбільшим споживачем металопродукції.

Інша проблема для українських виробників – захист внутрішнього ринку від надмірного імпорту, зокрема з Туреччини. З початку повномасштабної війни питома вага турецького металопрокату на українському ринку зросла втричі.

Турецький сталевий імпорт у 2024 році становив орієнтовно 52% від його загального обсягу. За підсумками 10 місяців поточного року питома вага становила 49%. Зокрема, за січень-жовтень турецький довгий прокат займав 57,5% від обсягу імпорту на український ринок, плоский прокат – 60%, труби – 48%.

Крім того, за підсумками 2024 року турецька металопродукція становила 23% від українського обсягу споживання сталі.

Ці цифри дають підстави говорити про високу залежність нашого ринку від імпорту турецької сталі, що вже зараз створює проблеми для українських заводів, які виробляють аналогічну продукцію. Вказані проблеми лише посиляться до моменту початку післявоєнного відновлення.

Водночас українські виробники можуть закрити більшість потреб у металопродукції в межах відбудови країни. Однак через зростання тарифів державних монополій і ціни на електроенергію та газ, а також тиск дешевого імпорту власні сталеливарні підприємства можуть зупинитися.

Зі свого боку держава не робить абсолютно нічого задля зменшення вартості енергоресурсів для промисловості. Навпаки, на початку листопада НКРЕКП схвалила проєкт постанови, якою пропонується збільшити тариф на передавання електроенергії на 2026 рік на 14,6%. Це та подібні рішення або навіть бездіяльність ставлять під загрозу як існування цілої галузі, так і післявоєнну відбудову країни.

Україна має величезний нереалізований потенціал збільшення споживання сталі. За даними Worldsteel, споживання готової сталевої продукції на душу населення в Україні у 2024 році становило лише 95 кг на тлі 291 кг у середньому в Євросоюзі. Саме тому відбудова України – це найкращий спосіб не тільки відновити країну після війни на якісно іншій технологічній базі, а й зробити це з використанням вітчизняних матеріалів і продукції.