Споживання сталі в Італії: у лещатах кризи

За підсумками 2024 року попит на сталь в Італії скоротився на 2,1%, до 26,1 млн т, згідно з даними італійської металургійної асоціації Federacciai. Це один із найгірших результатів. З 2015 року менше було лише у ковідному 2020 році – 23,9 млн т. Ситуація в основних металоспоживчих галузях свідчить про ймовірне подальше зниження продажів сталі у 2025 та 2026 роках.

Макроекономічний огляд

Місцева економічна криза має свої особливості. Крім загальноєвропейських проблем, таких як різке зростання цін на електроенергію для промисловості й пов’язана із цим висока облікова ставка Європейського центробанку, в Італії існує ще одна – великий зовнішній держборг.

У вересні 2025 року він сягнув €3,08 трлн, що становить понад 21% від сукупного держборгу країн – членів Євросоюзу. Це змушує владу впроваджувати жорстку фіскальну політику. Ставка ПДВ (IVA) в Італії – 22%, прибуткового податку (IRPEF) – 23% (для річного доходу до €28 тис.). Навіть попри окремі податкові послаблення, запроваджені урядом Джорджі Мелоні у 2024 році.

За таких умов не йдеться про високу купівельну спроможність італійських домогосподарств – основного драйвера попиту на нові автомобілі й житло.

Відповідно до звіту римського Центру досліджень соціальних інвестицій Censis, 70% італійських громадян у 2025 році вимагають зниження податків. Водночас:

• 45% сімей уже скоротили витрати;
• 46% більше не можуть відкладати кошти;
• 44% очікують погіршення ситуації у найближчі 3 роки;
• 41% сімей із дітьми отримують регулярну допомогу від батьків-пенсіонерів.

Значні витрати на обслуговування держборгу зменшують можливість інвестувати бюджетні кошти в розвиток інфраструктури, стимулювати продажі нових автомобілів і побутової техніки за схемою trade in завдяки податковим пільгам, як це реалізується в Китаї та Індії – найпотужніших країнах, що розвиваються. На виплати з обслуговування держборгу у 2023 році припадало 6,8% усіх витрат італійського держбюджету, а у 2024 році – вже 7,5%.

Саме під цим кутом потрібно розглядати становище в основних металоспоживчих галузях Італії.

Попит на плоский прокат

Італійські споживачі надають перевагу імпортній сталі через суттєву різницю в цінах. Наприкінці листопада котирування на товстий лист місцевого виробництва становили €700/т EXW (з постачанням у січні 2026 року), азійські пропозиції – €640–650 SFR. По катанці – €565–600/т EXW проти €505–570/т SFR з Індонезії та Північної Африки.

У 2024 році із 26,1 млн т загального обсягу продажів сталі на закордонні поставки припадало 17 млн т, тобто 65%. З них із країн поза межами ЄС – 10 млн т, або 38,3%. Подібні показники були й у попередні роки. У 2022 році за загальної місткості ринку в 29 млн т на імпорт припадало 64,5%, зокрема поза межами ЄС – 35,2%. Це свідчить про слабкий тарифний захист європейського сталевого ринку, оскільки зовнішньоторговельна політика – це прерогатива офіційного Брюсселя.

Така сама ситуація й на італійському авторинку. Він різко “стиснувся” у 2020 році під час ковідної кризи. Потім відбулося незначне відновлення – після тестування “дна” у 2022 році.

У 2024 році випуск легкових автомобілів в Італії скоротився на 42,8%, до 309,8 тис. одиниць, згідно з даними Італійської асоціації автовиробників (ANFIA). Це один із найнижчих рівнів за останнє десятиліття. Звідси скорочення споживання плоского прокату на 1,6%, до 14,7 млн т. За підсумками поточного року, ймовірно, буде зафіксований новий антирекорд.

За січень-вересень 2025 року продажі нових автомобілів знизилися незначно – на 2,9%, до 1,168 млн одиниць. Випуск легкових авто скоротився відразу на 29,9%, до 179,7 тис. одиниць. Частка місцевих автопідприємств у загальному обсязі продажу становила менше 15%. Їм складно конкурувати з іноземними компаніями, передусім китайськими, які використовують дешевшу сталь і робочу силу, отримують від держави податкові та експортні субсидії. В таких умовах базове мито в розмірі 10% на імпорт автомобілів до ЄС недостатнє для підтримки місцевих автозаводів.

Машинобудування також перебуває у складній ситуації. У 2024 році виробництво верстатів та обладнання скоротилося на 11,4%, до €6,75 млрд, за даними галузевої асоціації UCIMU. Насамперед за рахунок обвалу внутрішнього ринку на 33,5%, до €2,26 млрд. Зростання експорту на 6,3%, до €4,49 млрд, лише трохи збільшило споживання листового прокату, хоча це був рекордний показник.

«2024 рік став повністю втраченим для італійської верстатобудівної промисловості, яка намагалася безуспішно врятувати підсумковий результат завдяки діяльності за кордоном», – заявив президент UCIMU Ріккардо Роза.

У 2025 році було зафіксовано певне покращення. У I кварталі індекс замовлень на верстати зріс на 8,5 % порівняно з попереднім кварталом і досяг 94,5 п. Індекс внутрішніх замовлень підвищився на 71,5% р./р. Враховуючи провальні підсумки попереднього року, можна констатувати деяке відновлення ринку, але не його зростання.

Залежність італійського верстатобудування від експорту несе ризики для споживання сталі. У 2025 році машинобудівна продукція при імпорті до США потрапила під дію додаткового мита в розмірі 50%. У 2024 році на США припадало 10% експорту верстатів з Італії.

Великі сподівання італійські виробники пов’язують з урядовою програмою «Перехід 5.0». Вона передбачає податкові пільги при заміні застарілого машинобудівного обладнання на нове. Через недостатню врегульованість бюрократичних процедур цей інструмент не працює належним чином. У 2024 році із виділених на програму €6,3 млрд було використано лише €600 млн, тобто 10%.

Ситуація з виробництвом будівельної техніки аналогічна. У 2024 році продажі в Італії скоротилися на 11%, до 22 тис. одиниць, згідно з даними галузевої асоціації Unacea. Експорт знизився на 8% р./р., до €2,6 млрд. За перше півріччя 2025 р. внутрішні продажі зросли на 3%, до 9,5 тис. одиниць, експорт продовжив зниження – на 8,8%, до €1,29 млрд.

Слабке відновлення внутрішнього ринку не компенсує попереднє падіння та поєднується з погіршенням зовнішньої торгівлі, спричиненим новими тарифними бар’єрами. Усе це впливає на подальше зниження попиту на листовий прокат.

Попит на довгомірний прокат

Споживання довгомірного прокату перебуває під тиском кризи у будівельній галузі. Обсяги житлового будівництва зменшуються, що проявляється у скороченні видачі дозволів на зведення нових будинків. Причина – погіршення доступу до довгострокових іпотечних кредитів.

Ця проблема притаманна всім країнам – членам єврозони. З липня 2022 року до вересня 2023 року середня ставка за іпотекою в Італії зросла з 1,45% до 4,5% слідом за підвищенням облікової ставки Європейського центрального банку в межах боротьби з інфляцією. Із червня 2024 року вона почала знижуватись, вартість італійських кредитів на придбання житла зменшилася до 3,12%.

Це більше ніж удвічі перевищує докризовий рівень. Згідно з даними Італійського національного інституту статистики (Istat), у першому півріччі 2025 року загальна площа нових будинків і будівель, введених в експлуатацію, скоротилася на 11,7% р./р.

Основним драйвером італійської будівельної індустрії залишаються інфраструктурні проєкти, у яких важлива роль належить державі. У 2024 році на державні інвестиції припадало 71,8% обсягів будівництва транспортної інфраструктури Італії.

Державне фінансування виділяється у межах Національного плану відновлення та підвищення стійкості (PNRR). Найчастіше це плани регіонального розвитку Південної Італії, засновані на створенні нової транспортної інфраструктури. Загальна сума PNRR – €180,45 млрд. Додатково програма Єврокомісії Connecting Europe Facility, у рамках якої Італія отримує €6,5 млрд щороку на модернізацію загальноєвропейських транспортних коридорів.

На автомобільні дороги у сегменті будівництва транспортної інфраструктури Італії у 2024 році припадало 49,1% від загального обсягу робіт. Частка залізниць поступово зростає, у середньому на 5,12% на рік. Завдяки цьому попит на довгомірний прокат у 2024 році залишався стабільним на рівні 9,4 млн т, проте втримати цей показник і за підсумками 2025 року навряд чи вдасться.

Подальші прогнози

За 2025 рік інвестиції у житлове будівництво скоротяться на 25,8%, за підрахунками Національної асоціації італійських будівельників (ANCE). Зокрема на 30% – у реновацію наявного житлового фонду і на 2,6% – у нове житло. Приватні інвестиції у промислове й комерційне будівництво зменшаться на 1,4%. Це передбачає зниження обсягів виконаних робіт у 2026 році.

За підрахунками міжнародної компанії GlobalData, будівельна галузь у 2025 році скоротиться на 0,8% у реальному вираженні через зменшення кількості виданих дозволів на будівництво й далі на 4,1% у 2026 році. Детальний прогноз із розподілом за сегментами має такий вигляд:

• Комерційне будівництво зросте на 0,4% у 2025 році із подальшим зниженням на 1,3% у 2026 році.
• Промислове будівництво – підвищення на 0,3% у 2025 році й скорочення на 1% у 2026 році.
• Інфраструктурне будівництво – збільшення на 5,6% у 2025 році з уповільненням до 1,5% у 2026 році.
• Житлове будівництво – зниження на 3,5% у 2025 році з погіршенням до 7,5% у 2026 році.
• Енергетичне будівництво – підвищення на 5,4% у 2025 році з уповільненням до 1% у 2026 році.

У енергетичному секторі головним драйвером споживання металу є вітроенергетика. За даними асоціації Wind Europe, Італія займала 7 місце в Європейському Союзі із встановленою потужністю 12,9 ГВт станом на кінець 2024 року.

Темпи розвитку є досить низькими. Минулорічне зростання на 6% забезпечено введенням в експлуатацію 685 нових вітрогенераторів загальною потужністю 0,685 ГВт. Wind Europe прогнозує, що до 2030 року потужність італійської вітроенергетики може сягнути 20,09 ГВт.

Зростання державного боргу обмежуватиме можливості уряду інвестувати в інфраструктурне будівництво. Негативний вплив на споживання довгомірного прокату матиме й рішення Рахункової палати Італії, яка заблокувала раніше затверджений урядовий проєкт будівництва найбільшого у світі підвісного мосту завдовжки 3,3 км між Сицилією та материковою Італією вартістю €13,5 млрд.

Перспективи попиту на плоский прокат у 2026 року помірно песимістичні. Італійські виробники Alfa Romeo Automobiles S.p.A. та Lancia Automobiles S.p.A., які входять в автовиробничий концерн Fiat Group Automobiles S.p.A., фактично змагаються за виживання. Про розширення виробництва на автозаводах у Турині, Арезе та Портелло не йдеться.

ANFIA очікує, що у 2026 році випуск нових автомобілів в Італії у найкращому разі повернеться до показників 2022–2023 років. Це 644–734 тис. одиниць, включно з вантажівками. За підсумками 2024 року цей показник становив 519 тис. одиниць.

Асоціація UCIMU у 2026 році прогнозує повернення італійського верстатобудування до позитивної динаміки, але з дуже помірним зростанням на 2,9%, до €6,94 млрд.

Європейський CBAM, який набуде чинності з 1 січня 2026 року, може завадити навіть цим скромним очікуванням. За оцінками італійських металотрейдерів, стягнення додаткової плати за «вуглецевий слід» з імпортної сталі призведе до підвищення її вартості на €60–80/т для низькоемісійних виробників. Для індійських металургійних заводів із високим рівнем викидів CO₂ подорожчання може сягнути €90–300/т.

В італійських споживачів сталі немає можливості перекласти додаткові витрати на кінцевих покупців. Зниження попиту на готовий прокат може ще більше прискоритися.