Споживання сталі в Болгарії: до нових рекордів

Будівельна галузь і машинобудування в Болгарії змогли успішно адаптуватися до європейської економічної кризи 2022–2023 років, спричиненої стрибком цін на енергоносії. Можна сказати, що вони майже не відчули її впливу. Споживання готової сталі тут залишалося на високому рівні навіть тоді, коли в інших країнах Євросоюзу спостерігався різкий спад. У цьому й полягає унікальність болгарського ринкового кейсу.

Профіль ринку

Практично всю сталь у Болгарії виплавляють на одному підприємстві – EAF-заводі Stomana Industry в Пернику, який входить до складу грецької групи Viohalco. Це єдиний у регіоні виробник товстого листа, який користується великим попитом у суднобудуванні та машинобудуванні. Саме на цей завод вплинуло підвищення цін на газ та електроенергію в Європі, що видно по динаміці сталеплавильного виробництва.

Наприкінці 2024 року уряд Болгарії запровадив компенсацію високих цін на електроенергію для енергоємних підприємств, що дало можливість Stomana Industry збільшити виробниче завантаження. Завод періодично купує імпортну заготовку, коли обсяги замовлень перевищують сталеплавильні потужності.

Великим виробником є і прокатний завод Promet Steel у Бургасі, який належить українській групі Metinvest. Він повністю працює на привізній заготовці та спеціалізується на арматурі й катанці. Річна потужність заводу – до 800 тис. т.

Наявність такого великого перекатного підприємства разом зі стратегією Stomana Industry роблять Болгарію прокатним хабом Південно-Східної Європи. Вона імпортує переважно сталеві напівфабрикати, а експортує готовий прокат.

Невеликий перекатний завод Helios-Metalurg у Пловдиві виробляє арматуру і дріт. Його клієнти – місцеві будівельні компанії.

Stomana Industry і Promet Steel значні обсяги відправляють на експорт – до 70% від виробництва. На арматуру й катанку припадає приблизно 60–65% усього сталевого експорту Болгарії, на товстий лист – орієнтовно 20%. Основні напрямки експорту сортового прокату – Румунія, Сербія, Північна Македонія, Угорщина, листового – Німеччина і Греція.

Санкції проти російських меткомпаній і Білоруського металургійного заводу дали можливість болгарським гравцям (особливо Stomana Industry) зайняти їхню нішу в країнах Центральної Європи. Виробництво сталі та прокату в Болгарії зростає, а разом з ним і експорт.

Збільшення закордонних відвантажень болгарськими виробниками за умов зростання внутрішнього попиту змушує місцевих споживачів закуповувати все більше імпортного прокату. У Болгарії не виробляють х/к і г/к рулон, потрібний для машинобудування. Також тут не виготовляють пофарбований та оцинкований прокат, який застосовують у будівництві. У цих сегментах частка імпорту становить 100%, основні постачання надходять із Туреччини, Італії та Румунії.

Попит на плоский прокат

На відміну від країн Балтії та Молдови, Болгарії вдалося зберегти радянську спадщину – важке машинобудування. Заводи UNITRAF, BULTRAF, ZA VN-Dobrich, Elprom Heavy Industries (колишній «Васіл Комаров») випускають трансформатори.

Розташовані в Казанлику заводи M+S Hydraulic, Caproni, HidroPnevmoTehnika, Industrialtechnic, а також Haskovo Hydraulics і Badestnos спеціалізуються на виробництві гідравліки та насосів. У цій сфері Болгарія входить до переліку світових лідерів. До підприємств, які збереглися з радянських часів, належить і Balkancar – великий виробник автонавантажувачів.

У 2000-х роках європейські автомобільні концерни почали переносити в Болгарію виробництво автокомпонентів. І зараз у 9 з 10 легкових автомобілів, зібраних на території ЄС, є деталі, виготовлені в Болгарії. Країна також входить до п’ятірки найбільших виробників велосипедів у Євросоюзі. Це пояснює вищу частку машинобудування у структурі споживання сталі.

Машинобудування Болгарії не переживало рецесій і спаду вже 11 років поспіль. Зростання замовлень від НАТО для підприємств гідромашу, стійкі ринкові позиції (болгарська гідравліка використовується в сільгосптехніці Deere&Co, ТМ John Deere) – секрети стійкості галузі.

Варто враховувати й особливості трансформаторобудування. Портфель замовлень тут формується на кілька років наперед, тому виробнича динаміка майже не залежить від поточної економічної ситуації.

Вітроенергетика Болгарії у 2020–2025 роках перебувала на паузі через регуляторні бар’єри. Отримання всіх необхідних дозволів для будівництва ВЕС займало 5–7 років, тому інвестори масово переходили до роботи із сонячною генерацією.

Відновлення зростання у 2025 році було пов’язане зі стартом модернізації наявних ВЕС – заміною старих турбін потужністю 0,8–1 МВт на сучасні з 4–6 МВт. Це також сприяло збільшенню попиту на плоский прокат.

Основними постачальниками вітрових турбін для болгарських ВЕС є данська Vestas, американська GE Renewable Energy та німецько-іспанська Siemens Gamesa, тобто заміна обладнання ніяк не впливає на продаж сталі в Болгарії. Проте для них потрібно будівництво нових, вищих вітрових башт. Такі конструкції виробляють на болгарських металообробних заводах у Русе та Радомирі за специфікаціями Vestas та інших компаній. Також потрібен сортовий прокат для облаштування нових фундаментів під башти.

Додатковий попит на плоский прокат формує дуже розвинена в Болгарії мережа сервісних металоцентрів SSC. Ці підприємства закуповують г/к рулон, ріжуть його на готові листи, з яких на інших заводах виготовляють металеві меблі (шафи, стелажі). Далі цю продукцію експортують до ЄС.

Попит на довгий прокат

Болгарський ринок житлового будівництва унікальний. У країні один із найвищих у Євросоюзі показників володіння власним житлом – 86,1%. Водночас обсяги виконаних робіт і, відповідно, попит на довгий прокат зростають з року в рік.

У цього феномену є пояснення. Фондовий ринок у Болгарії розвинений слабо, а ставки за депозитами близькі до нуля. Інвестиції в житлову нерухомість у таких умовах – практично безальтернативний інструмент збереження заощаджень, тому болгари активно вкладають у «бетон».

Болгарські банки переповнені ліквідністю, у зв’язку з цим вони дуже активно видають іпотечні кредити. Ставки за ними залишаються на низькому рівні – 2,6–3,5% у левах порівняно з 4–5% у євро.

Перехід на євро став одним із головних драйверів інвестицій у нерухомість у 2023–2025 роках. Болгари брали дешеві кредити в національній валюті, щоб придбати «твердий» актив (нерухомість) перед остаточним вступом до єврозони (з 1 січня 2026 року). Як результат, у Софії, за оцінками ріелторів, до 25–30% квартир у нових будинках не заселені – це просто інструменти збереження коштів.

Варто враховувати, що наявний житловий фонд у Болгарії – це переважно панельні будинки, зведені у 1960–1980 роках. Нове житлове будівництво часто ведеться шляхом знесення цих старих будинків. Значна частина болгар працює в інших країнах ЄС, і їхні заощадження формують попит на сучасне комфортабельне житло.

З 2023 року частка інфраструктурного будівництва почала зростати завдяки притоку коштів за європейським Планом відновлення та стійкості. Це дало можливість фіналізувати раніше заморожені великі проєкти: найдовший (протяжністю 2 км) у Болгарії автомобільний тунель «Железниця», III лінію софійського метро, газопровід «Балканський потік» і газовий інтерконектор IGB на кордоні з Грецією.

Частка цього сегменту в загальному обсязі будівельних робіт у 2020–2025 роках збільшилася з 38% до 45%, створюючи додатковий попит на сталь. Серед проєктів, які перебувають на стадії реалізації, можна виокремити:

• Модернізацію залізничної лінії «Елін-Пелін – Костенець». Це найдорожчий і найскладніший залізничний проєкт із десятками мостів і тунелів для швидкісних поїздів (до 160 км/год).
• Будівництво автомагістралі А8, яка з’єднає Софію з Варною через північні райони країни.
• Будівництво швидкісної автомагістралі «Видин – Ботевград». Вона поєднає міст «Нова Європа» через Дунай з основною мережею доріг.
• Будівництво болгарської частини автомагістралі «Європа». Зараз тривають роботи на ділянці від Софії до Калотина (кордон із Сербією).

Перспективи попиту на довгий прокат

Зазначені об’єкти у 2026 році залишаються драйверами попиту на довгий прокат у секторі інфраструктури. Його частка й надалі зростатиме завдяки новим проєктам.

Болгарія та Румунія з 1 січня 2025 року стали повноправними членами Шенгенської зони по суходолу. Це скасувало прикордонний контроль на мостах через Дунай і різко збільшило потребу в розширенні пропускної спроможності. Зараз між Болгарією та Румунією є лише два мости на ділянці кордону завдовжки 400 км.

У 2026 році очікується початок будівництва мосту «Русе – Джурджу-2» вартістю €2,5 млрд. Кошти виділяє ЄС, проєкт перебуває на погодженні у Єврокомісії. Також уряд Болгарії обговорює з офіційним Брюсселем будівництво мосту «Нікопол – Турну-Мегуреле».

За заявами болгарської влади, у 2026 році триватиме капітальний ремонт мосту в Русе («Міст дружби»).

У лютому Болгарія, Греція та Румунія активізували створення транспортного коридору «Егейське море – Чорне море» з віссю «Салоніки – Александруполіс – Бухарест», підписавши угоду щодо розвитку мережі автомобільних і залізничних доріг.

Передбачається будівництво мосту «Сілістра – Келераші» між Болгарією та Румунією, прикордонних мостів між Болгарією і Грецією, розвиток маршруту «Констанца – Бургас», відновлення залізничного пасажирського сполучення за маршрутом «Салоніки – Софія». Очікується, що 85% витрат профінансує Єврокомісія.

Основою для подальшого зростання житлового будівництва у 2026–2027 роках також стане рекордне зростання кількості дозволів, виданих у 2025 році.

Перспективи попиту на плоский прокат

За оцінками аналітиків, частка машинобудування у ВВП Болгарії у 2026 році може сягнути 6,4–6,5%. Головним драйвером тут є перенесення виробництва з Південно-Східної Азії. Зокрема, на тлі європейських антидемпінгових мит на китайські електровелосипеди компанія Maxcom у партнерстві з австрійською Pierer Group добудовує новий завод у Болгарії.

Європейські виробники також переїжджають сюди завдяки низьким податкам і найдешевшій у ЄС робочій силі. Наприклад, британсько-чеська BTL Industries збудувала великий завод із виробництва медичного обладнання у Пловдиві. За заявами представників компанії, він стане основним виробничим майданчиком для замовників із Євросоюзу та Близькосхідного регіону.

Французька Schneider Electric у 2025 році завершила розширення заводу з випуску електротехнічних приладів у Пловдиві. Раніше комплектуючі для них замовляли в Китаї. Тепер це буде повністю локалізоване виробництво.

Запуск нових підприємств і стабільна робота наявних створюють передумови для подальшого зростання виробництва в машинобудівній галузі та попиту на готову сталь.

Вітроенергетика також внесе свій вклад. У 2026 році компанія Petroceltic будує першу в країні морську ВЕС потужністю 5 МВт поблизу Варни. Також цього року уряд планує провести тендери на створення плавучих ВЕС потужністю до 1 ГВт. Їх введення в експлуатацію очікується до 2027 року.

З цією метою в січні поточного року в Афінах було підписано угоду про створення транскордонного кластеру морської вітроенергетики. Завдяки гармонізації правил інвестори зможуть будувати спільні вітропарки на морському кордоні Болгарії та Румунії, де дмуть найсильніші вітри.

Висновки

Головним викликом для болгарського споживання сталі у 2026 році стане підвищення цін, спричинене запровадженням СВАМ. Раніше імпорт турецького сортового прокату знижував внутрішні котирування. Тепер вартість турецької та болгарської арматури на місцевому ринку зрівнялася.

Витрати виробників у Болгарії зросли, оскільки через СВАМ подорожчав імпорт сталевої заготовки, здебільшого з України. Для інфраструктурних проєктів, які фінансуються з євробюджету, це не так критично, проте на житлове будівництво вказаний фактор може вплинути негативно.

Ситуація з плоским прокатом аналогічна. Через запровадження СВАМ вартість турецького і єгипетського листа у Болгарії до лютого 2026 року зросла приблизно на €60/т. Це робить продукцію болгарського машинобудування менш конкурентною на зовнішніх ринках. У підсумку зростання споживання сталі у Болгарії може сповільнитися. Імовірно, що його обсяг у 2026 році сягне 1,39 млн т, перевищивши рекордний доковідний показник 2018 року.