Що відбувається у добувній промисловості на четвертому році війни

Українська добувна промисловість пережила важкий удар у 2022 році — виробництво скоротилося на 30%. Попри часткове відновлення у 2023–2024 роках, галузь і далі стикається з критичними викликами: втратою виробничих потужностей, зростанням вартості електроенергії, подорожчанням логістики та дефіцитом кваліфікованих кадрів.

Водночас галузь зберігає значний потенціал — Україна має родовища 24 із 34 критичних мінералів ЄС, включно з літієм, графітом і титаном. Стратегічна угода зі США про створення інвестиційного фонду та перспективи участі в європейських програмах відкривають нові можливості.* 

Наслідки війни для галузі

Добувна промисловість є однією з основних галузей української економіки, формуючи 4–6% ВВП країни. Як і вся економіка країни, галузь зазнала важких втрат у 2022 році внаслідок повномасштабного вторгнення РФ. Втрати промислових активів, руйнування логістики та дефіцит капіталу призвели до глибокої рецесії. У перший рік війни обсяг виробництва у добувній промисловості скоротився на 30% р./р.

У 2023–2024 рр. розпочалося часткове відновлення, але 2025 рік показує нові виклики — падіння видобутку, експортні обмеження, втрату стратегічних ресурсів. Інвестиції зростають, але політична та військова ситуація створює значні ризики. Проте галузь залишається одним з основних секторів української економіки, особливо у зв’язці з металургією.

До структурних проблем і викликів добувної промисловості України можна віднести:

1. Втрату виробничих потужностей. Зупинення та руйнування підприємств у Донецькій, Луганській і Запорізькій областях створили довготривалі виробничі провали. Особливо це стосується коксівного вугілля.
2. Зростання вартості електроенергії. Українські виробники купують енергію дорожче навіть за європейських конкурентів. Ціни електроенергії на ринку на добу наперед у 2025 році вищі на 52%, ніж ціни в Німеччині.
3. Зростання вартості логістики. Вартість транспортування у 2024–2025 рр. була у 2-3 рази вищою за довоєнні показники. Це критично вплинуло на конкурентоспроможність залізорудної та металургійної продукції.
4. Фінансову нестабільність. Невідшкодування ПДВ (приклад Ferrexpo — $25 млн) створює додаткові ризики для експортерів.
5. Дефіцит персоналу. Через мобілізацію та міграцію країна втратила значну кількість кваліфікованих кадрів у різних сегментах добувної галузі.

Розглянемо ситуацію у головних сегментах добувної галузі.

Залізна руда

За підсумками 2024 року Україна збільшила експорт залізної руди на 90% р./р. до 33,7 млн т. Обсяги експорту зросли завдяки відкриттю морського коридору із серпня 2023 року. Проте поточного року спостерігається спад — за підсумками січня-вересня 2025 року експорт залізної руди скоротився на 4,4% р./р. до 24,1 млн т. Головним чинником цього є зниження цін на руду на світовому ринку протягом березня-липня.

Поточні тенденції в експорті та ціноутворенні на залізну руду демонструють, що українська гірничодобувна індустрія зазнає значного впливу двох основних факторів — зовнішніх ринкових коливань і внутрішніх фінансово-управлінських проблем.

Послаблення попиту від основних імпортерів, волатильність цін на мінеральну сировину, підвищені логістичні витрати та податкові дисбаланси створюють серйозні перешкоди для функціонування компаній, які історично формували суттєву частку валютної виручки.

Особливо гостро позначається на секторі питання несвоєчасного повернення ПДВ за експортовану продукцію. Зокрема, компанія Ferrexpo з травня цього року була змушена зупинити дві виробничі лінії окатків через заборгованість держави з відшкодування ПДВ, яка перевищує $25 млн.

Україна має величезний потенціал щодо забезпечення сировиною «зеленого переходу» європейської металургії. Наша країна має значні можливості щодо постачань до Євросоюзу окатків із великим вмістом Fe, що надасть можливість для прискореної декарбонізації сталевих потужностей ЄС.

Крім того, Україна може стати основним постачальником DRI до ЄС. За оцінками GMK Center, потенційні комерційні постачання сировини для DRI з України у середньостроковій перспективі становлять 20–25 млн т.

Ключовим гравцем у цьому процесі може стати «Метінвест», стратегія якого щодо «зеленого переходу» залишається незмінною попри війну. Основними передумовами для інвестицій в активи групи є великі запаси магнетитових руд, котрі забезпечують стале виробництво DRI/HBI, багаторічна експертиза у виробництві залізорудної сировини, «зелена» трансформація, стратегічне позиціонування, а також близькість до Європи.

Наразі компанія зосереджена на таких поточних і майбутніх проєктах:

1. Модернізація збагачувальних потужностей Північного гірничо-збагачувального комбінату (Північний ГЗК). У фокусі: виробництво високоякісного залізорудного концентрату для випуску DR-окатків.
2. Модернізація фабрики огрудкування Північного ГЗК. У фокусі: підвищення якості окатків і продуктивності обладнання.
3. Будівництво потужностей із виробництва DR-окатків. У фокусі: розширення потужностей для задоволення попиту на високоякісну ЗРС, який зростає.
4. Будівництво установок для виробництва DRI/HBI. У фокусі: будівництво до 3 нових установок загальною потужністю 7,5 млн т/рік. На початковому етапі агрегати працюватимуть на природному газі, а в майбутньому перейдуть на водень.

Зі свого боку компанія Ferrexpo анонсувала плани щодо будівництва DRI-модуля, що дасть можливість поставляти HBI на глобальний ринок. За оцінками GMK Center, загальні капітальні витрати, необхідні для реалізації вже оголошених проєктів «зеленої» металургії в Україні, становлять приблизно $11 млрд — орієнтовно $1500 на тонну сталі.

Коксівне вугілля

Україна втратила найбільше власне джерело коксівного вугілля — шахтоуправління «Покровське». Підприємство закрили наприкінці 2024 року через наближення до нього зони активних бойових дій, перебої в енергопостачанні та ризик постійних обстрілів. Саме через створення резерву під знецінення вартості «Метінвест Покровськвугілля» ($1,3 млрд) чистий збиток «Метінвесту» минулого року становив $1,15 млрд.

За оцінками GMK Center, втрата шахтоуправління призвела до необхідності імпорту 2,5 млн т коксівного вугілля, що додало до собівартості $20–30/т сталі. Зокрема, «Метінвест» імпортує коксівне вугілля зі свого американського підприємства United Coal, а також з інших джерел. Також використовуються можливості застосування у шихті для коксування вугілля українського видобутку інших марок.

Нафта і газ

Основою української добувної промисловості є видобування нафти і газу. Нафтогазова галузь дуже сильно постраждала в результаті війни — фактично перестала існувати українська нафтопереробка, майже 40% газовидобувних потужностей було знищено або пошкоджено внаслідок обстрілів на початку поточного року, під постійними атаками перебувають об’єкти газотранспортної інфраструктури.

Втім, динаміка видобутку нафти та конденсату в Україні навіть в умовах війни не показала падіння. Так, у 2022 році цей показник відносно довоєнного 2021-го зріс на 10% до 1,82 млн т, збільшившись до 2 млн т за підсумками минулого року.

Видобуток газу у 2019–2022 рр. знизився з 20,7 до 18,5 млрд куб. м, але у 2024-му відновився до 19,1 млрд куб. м (+2,3% р./р.). Лідерами видобутку минулого року були підприємства НАК «Нафтогаз» — «Укргазвидобування» (14,5 млрд куб. м) та «Укрнафта» (1,2 млрд куб. м), на які припадає 82% від загального обсягу виробництва газу в країні.

Проте приватні компанії показують гірші результати. Якщо у 2021 році вони видобули 5 млрд куб. м газу, то вже у 2024-му цей показник через складний інвестклімат скоротився до 3,4 млрд куб. м.

Внаслідок знищення або пошкодження частини газовидобувних потужностей поточного року в Україні зменшився власний видобуток газу, що призвело до нарощування імпорту. Через це ціни на газ для промислових споживачів різко зросли, що негативно впливає на собівартість виробництва та конкурентоздатність українських виробників.

Залучення інвестицій у галузь

Рівень інвестиційної привабливості України перебуває на критично низьких рівнях через війну та пов’язані з нею ризики. Відповідний індекс, який розраховує Європейська Бізнес Асоціація, у 2024 році зріс до 2,49 бала із 5 можливих порівняно з 2,44 балами у 2023-му. Це свідчить про невелике покращення інвестиційного клімату, хоча переважна більшість (79%) опитаних керівників компаній усе ще вважають його несприятливим.

Проте вже зараз потрібно створювати умови для потенційних інвесторів у межах післявоєнного відновлення країни. Внаслідок війни в Україні зменшилася кількість компаній, які займаються видобутком, — на 11% до 1,55 тис. Це може стимулювати приплив ризикових інвесторів, готових інвестувати з більшою часткою ризику в добувні активи.

Щоб інвестиції прийшли в Україну, потрібно дотримуватися простих принципів: наявність чітких правил, їх зрозумілість і прозорість, передбачуваність державної політики та діалог із бізнесом.

З точки зору безпеки функціонування бізнесу потрібне припинення бойових дій і наявність твердих гарантій безпеки. Зі свого боку для ефективного функціонування добувної галузі держава має створити необхідні умови, які передбачають:

• прогнозовану й адекватну тарифну політику державних монополій;
• доступні ціни на енергоресурси;
• доступ до довгострокових кредитів;
• лібералізацію валютного регулювання;
• ефективну систему страхування від воєнних ризиків;
• сприятливу податкову політику.

Попри те, що важливі всі з перерахованих пунктів, саме перші два є зараз найбільш актуальними. Зокрема, за останній рік суттєво зросли тарифи енергомонополій та ціни на електроенергію і газ для промислових споживачів, що вкрай негативно впливає на рівень конкурентоспроможності великих українських експортерів. Саме збільшення витрат на тарифи державних монополій — на електроенергію та на залізничні перевезення — призвело до зупинення Інгулецького ГЗК у липні 2024 року.

Для залучення інвестицій також важливі податкові, митні й інші пільги, але в цьому випадку потрібно співвідносити їх з інтересами та можливостями держави. На думку Сергія Скорбуна, начальника управління зовнішніх проєктів Офісу СЕО Групи «Метінвест», важливо принаймні відстоювати інтереси наших виробників на зовнішніх ринках і завдяки торговельній дипломатії розширювати їхні можливості доступу до ринків інших країн.

За словами Романа Іванюка, управляючого партнера інвесткомпанії BrightOne Capital, уже зараз багато глобальних інвесторів заявляють, що Україна їм потенційно цікава, але вони прийдуть лише через 12 місяців після завершення бойових дій, коли переконаються у стабільності безпекової ситуації. Першими прийдуть добувні компанії, стратегічні інвестори з політичними зобов’язаннями та фінансові інвестори. Другий ешелон становитимуть інвестиційні фонди та ін.

Гарним підґрунтям для збільшення інвестицій у добувну сферу може стати стратегічна угода про створення Інвестиційного фонду відбудови та партнерство у сфері критичних корисних копалин, яку 30 квітня поточного року підписали Україна і США. Кошти фонду інвестуватимуть виключно в Україну — у видобування корисних копалин, інфраструктурні та переробні проєкти. Більше того, перші 10 років прибутки фонду реінвестуватимуть в Україну. Водночас повний контроль над надрами та ресурсами залишається за Україною.

«Американсько-українська мінеральна угода має стимулювати інвестиції в українську економіку, зокрема в добувну промисловість», — зазначає Роман Іванюк.

У вересні США зробили перший внесок до інвестиційного фонду в розмірі $75 млн. Тепер Україна має внести свою частку, сформувавши стартовий капітал фонду у $150 млн. Зараз формується перший перелік потенційних проєктів. Першим практичним кроком може стати розроблення великого літієвого родовища «Добра» в Кіровоградській області.

Зі свого боку голова офісу СЕО групи «Метінвест» Олександр Водовіз відзначає, що без залучення іноземних інвестицій неможливо розвивати проєкти в добувній галузі, які є капіталоємними та мають дуже великий термін окупності. Проте на цей час український бізнес переважно самостійно інвестує в розвиток і підтримання діяльності підприємств добувної промисловості.

Можливості для добувної галузі

Післявоєнна відбудова країни створить вибуховий попит на метал, цемент, щебінь, скло. Це відкриє нові можливості для добувної галузі, а саме для видобутку залізної руди та широкого спектру копалин будівельного призначення, металургії, а також виробників будматеріалів, цементу тощо.

Додатковий поштовх для розвитку галузі може надати розвиток «зеленої» металургії, будівництво енергетичних потужностей із відновлювальних джерел і запуск виробництва батарейних матеріалів.

Участь України у програмах ЄС (Critical Raw Materials Act) у межах європейської інтеграції дасть можливість закріпити роль країни в постачанні літію, графіту, титану. Україна може стати важливим постачальником для енергетичного переходу Євросоюзу, оскільки має родовища 24 із 34 критичних мінералів, визначених ЄС. Зокрема, Україна має такі важливі копалини:

• літій — приблизно 500 тис. т (третина від європейських);
• графіт — 19 млн т (одні з найбільших у світі);
• титан — орієнтовно 7% світового видобутку.

Українська добувна промисловість має значний потенціал для розвитку, зокрема з огляду на світові тенденції штучного інтелекту, прогрес в авіаційно-космічній сфері й енергетичному секторі. Українські мінеральні ресурси охоплюють 8,8 тис. родовищ промислового значення 117 видів корисних копалин (зі 120 найпоширеніших), які мають оціночну вартість у $14,8 трлн.

Також галузь має виняткові перспективи стати важливим постачальником матеріалів для «зеленої» економіки Європи. Основою для залучення інвестицій є формування чітких, стабільних законодавчих норм і врахування міжнародних особливостей інвестиційного середовища.

Розвиток добувної галузі створює мультиплікативний ефект для всієї української економіки. За оцінками «Метінвесту», одне робоче місце на гірничо-збагачувальному комбінаті створює ще чотири — на залізниці, в портах, енергетиці та багатьох інших галузях. Саме тому великі експортні компанії, що приносять валютну виручку в країну, потребують системної підтримки держави.

«Наша галузь має стати не галуззю видобутку сировини, а галуззю створення продуктів із найвищою доданою вартістю з тих ресурсів, які є в нашій державі», — резюмує Сергій Скорбун.

* – у статті частково використано результати дослідження добувної промисловості України, які були презентовані ​​на форумі United by mining, організованому Національною асоціацією добувної промисловості України.