Польський ринок металобрухту: міфи та реальність

Брухтозаготівельний Бізнес в Польщі за останні 4 роки суттєво трансформувався. Операції з реекспорту українського металобрухту до Туреччини, які стали можливими завдяки Зоні вільної торгівлі між Україною та ЄС, перетворили країну на транзитний хаб на шляху від українських майданчиків із заготівлі брухту до плавильних печей турецьких меткомбінатів.

Постанова Кабінету Міністрів України №1795 від 31.12.2025, якою встановлено «нульову» квоту на експорт сталевого брухту у 2026 році, тимчасово (на 1 рік) унеможливила цю схему. Наслідки для українського ринку очевидні: покращиться забезпечення сировиною місцевих металургійних підприємств, які стикалися з дефіцитом брухту на тлі зростання відвантажень закордонним споживачам, а також очікується збільшення податкових надходжень та збереження доданої вартості в країні. Але як рішення офіційного Києва відобразиться на сталеплавильній галузі Польщі – на тлі звернень окремих лобістів до Єврокомісії із закликом до дипломатичної реакції? Розбирався GMK-Center.

Профіль ринку: рекордний експорт у 2025 році

Польський ринок сталевого брухту є надлишковим. У 2024–2025 роках заготівля становила 6,5–6,8 млн т при споживанні місцевими меткомбінатами 4,4–4,5 млн т. Тобто навіть без додаткових поставок з України пропозиція у Польщі значно перевищує внутрішній попит. Цей факт спростовує тезу про нібито шкоду для польської металургії через припинення українського імпорту.

Найбільші місцеві гравці – ArcelorMittal Poland, CMC Poland та Złomrex (Cognor Holding) – мають розгалужену мережу пунктів прийому брухту по всій Польщі. CMC Poland володіє електрометкомбінатом у Заверці із річною потужністю 1,7 млн т сталі. У структуру ArcelorMittal Poland входить брухтозаготівельна компанія Złomex.

Таким чином, польські метпідприємства здатні самостійно забезпечувати свої сталеплавильні потужності ресурсом брухту – за рахунок внутрішньої заготівлі, не покладаючись на імпорт. Водночас вони продовжують поступово поглинати дрібних незалежних заготівельників, укріплюючи свої позиції на ринку та розширюючи ресурсну базу.

Тоді навіщо польські трейдери додатково закуповують імпортовану частину ресурсу, попри надлишкові обсяги місцевої брухтозаготівлі? Причина полягає в ціновому диференціалі між Туреччиною, де поточні котирування на HMS 1/2 (80:20) знаходяться на рівні $375–380/т CFR Іскендерун/Мармара, і закупівельною ціною польських меткомбінатів $335–360/т DDP. Завдяки цій різниці за останні 6 років експорт сталевого брухту з Польщі зріс на 54%. У 2025 році досягнуто нового рекорду – 2,95 млн т.

Отже, місцевий брухт відвантажують турецьким споживачам, а на польські меткомбінати надходить ресурс із сусідніх Німеччини та Чехії. Але, ще раз наголосимо, імпорт – незначна частина у структурі споживання брухту. Переважно його забезпечує внутрішня заготівля.

Операції з брухтом з України були ще більш вигідними. До запровадження «нульової» експортної квоти українські трейдери просили $310–$325 DAP кордон Польщі. При прямих відвантаженнях з України до Туреччини їм потрібно було сплачувати мито €180/т. Тому брухт відвантажувався до польських портів, де його юридично оформлювали як місцевий ресурс.

Серед польських учасників ринку сформувався окремий прошарок «портових заготівельників». Це компанії, які не мають власної бази із заготівлі брухту, але володіють перевантажувальними терміналами у Гданську, Щецині та Гдині.

Крім того, в Польщі зареєстровані афілійовані структури українських ломотрейдерів. Вони також використовуються для транзиту металобрухту з України до Туреччини. Наприклад, у ТОВ «Керамет» є дочірня компанія Keramet Polska Sp. z o.o., зареєстрована в Ченстохові.

Вплив державного регулювання: від транзитного хабу до прямого експорту

Припинення поставок з України не впливає на забезпечення польських металургійних заводів брухтом. На український імпорт припадало не більше 5 % усього ринку Польщі. По-перше, це надто мало, щоб змінити чинний баланс. По-друге, практично весь отриманий ресурс надалі прямував до Туреччини.

По-третє, важливо відзначити скорочення споживання брухту в Польщі через зниження виплавки сталі. Якщо у докризовому 2018 році вона становила 10,8 млн т, то за підсумками 2025 року – лише 7,2 млн т. Факт, який неможливо заперечити: польським метзаводам потрібно дедалі менше брухту.

Разом із тим, завдяки членству Польщі в Євросоюзі, місцеві металурги у разі форс-мажору завжди можуть придбати відсутні обсяги у сусідніх Німеччині та Чехії без додаткових мит. Там, завдяки розвинутому машинобудуванню – основному драйверу формування брухту – є можливість не лише покривати попит власних металургійних компаній, але й експортувати надлишки іноземним покупцям.

Це підтверджують оцінкові дані асоціацій WVStahl та Ocelarska unie, згідно з якими експорт брухту з Німеччини та Чехії у 2025 році становив 7,9 млн т і 2,1 млн т відповідно. Дефіциту пропозиції немає.

Загалом ЄС вже багато років впевнено утримує статус найбільшого у світі експортера металобрухту. Тільки за січень-жовтень 2025 року постачання за межі Євросоюзу склали 13,36 млн т.

Єдиними, хто зазнав втрат, стали «портові заготовлювачі». Але і вони не покинуть ринок. Поки ціни на стальний брухт у Туреччині перевищують $370/т CFR, у них залишаються можливості експортувати надлишковий польський ресурс.

Зміна полягає лише в тому, що Польща перестає бути транзитним хабом для металобрухту, повертаючись до ролі прямого постачальника. При цьому обсяги експорту брухту вже не зростатимуть так стрімко, як у 2022–2025 роках, коли діяла «українська схема».

Важливо підкреслити причини, з яких офіційний Київ тимчасово призупинив експорт брухту. Обсяг його заготівлі в Україні у 2021–2025 роках впав більш ніж у 2,5 раза – до 2 млн т. При цьому відвантаження за кордон росли рекордними темпами. За підсумками 2025 року вони досягли 4-річного максимуму – до близько 0,45 млн т.

Внутрішнє споживання брухту в 2025 році зросло на 10–12%, що зробило боротьбу за кожну тонну заготівельної сировини критичною. У країн Євросоюзу такої проблеми немає. То де ж той міфічний удар по польських металургах, про який заявляють представники Металургійної промислово-торгової палати Польщі та Польського союзу дистриб’юторів сталі?

Очевидно, що ці емоційні звинувачення на адресу офіційного Києва не підтверджуються фактами. Факти свідчать про протилежне. Так само, як і в ситуації із забороною Польщею імпорту агропродукції з України. Польські спікери заявляли про збитки, яких це завдає місцевим фермерам. Однак моніторинг Єврокомісії не виявив таких збитків. Тому можна припустити як політичну мотивацію подібних заяв з боку поляків, що не мають нічого спільного з ринковою реальністю, так і інтереси трейдерів, які нарощують експорт брухту з Польщі до Туреччини та інших не європейських країн, поки ЄС сам не обмежив експорт брухту чорних металів.