Інвестиції у промисловість – шлях до економічного відродження України

Після початку повномасштабної агресії у 2022 році український бізнес потерпає від руйнування виробничих підрозділів та інфраструктури, втрати ринків збуту, перебоїв у логістиці й енергетиці, відтоку кадрів і різкого зростання витрат. Об’єктивно у період повномасштабної війни бізнес просто виживає, а не розвивається.

Попри те, що сьогодні понад половину державного бюджету спрямовано на оборону та безпеку, держава не може відмовитися від політики економічного стимулювання. Саме інвестиції формують основу майбутнього відновлення країни, створюють робочі місця та забезпечують надходження податків, із яких фінансується обороноздатність.

У час війни підтримка бізнесу – це не розкіш, а елемент національної стійкості. Без активного приватного сектору держава втратить ресурсну базу для продовження опору та повоєнної відбудови. Тому навіть у надзвичайних умовах держава має знаходити інструменти для залучення капіталу, збереження виробництва та розвитку нових індустрій, адже саме інвестиції сьогодні визначають силу економіки завтра.

Механізми державної підтримки

В Україні вже діють кілька програм підтримки бізнесу: індустріальні парки та допомога інвестиційним проєктам зі значними інвестиціями («інвестняні»). Зараз у парламенті зареєстровано два пов’язані законопроєкти – № 13414 та № 13415. Ці документи передбачають зміни до Митного та Податкового кодексів, щоб залучити інвестиції у переробну промисловість.

Вказані законопроєкти пропонують надати такі пільги підприємствам переробної промисловості (крім виробництва алкоголю, тютюну тощо) та переробки відходів (окрім їх захоронення):

1. Звільнення від податку на прибуток протягом 10 років.
2. Звільнення від мита й імпортного ПДВ під час ввезення нового обладнання.
3. Місцева влада може повністю або частково звільнити від земельного податку й орендної плати за землю.

Загальний розмір пільг обмежується залежно від суми інвестицій: 70% від суми при інвестиціях €100 тис. – €1 млн; 50% при €1–20 млн; 30% при €20–50 млн.

«Право на компенсацію капітальних інвестицій через податки отримають проєкти від €100 тис. Навряд чи такі обсяги можна назвати «великим бізнесом». Термін «пільги» в цьому контексті теж навряд чи доречний. Адже йдеться про підтримку проєктів, яких без цієї підтримки може й не бути», – зазначив співавтор ініціативи, заступник голови Комітету ВР з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.

Чому потрібні нові інструменти підтримки?

Відповідь у тому, наскільки широко працюють наявні програми:

1. Реальний механізм підтримки індустріальних парків запустили лише влітку 2022 року під час війни, тому він ще тільки розвивається.
2. Механізм підтримки великих інвестиційних проєктів працює дуже обмежено. Згідно з відкритими даними, спеціальні угоди підписано лише з п’ятьма проєктами. Водночас лише два належать до реального виробництва (агропереробка), а інші – до сфери відпочинку та туризму.
3. Наявні програми розпорошені між різними галузями. Підтримка великих інвестиційних проєктів спрямована не лише на виробництво, а й на охорону здоров’я, культуру, туризм тощо.

Саме зараз надзвичайно важливо зосередити державну політику на стимулюванні інвестицій у промисловість, яка є основою технологічного розвитку й економічної самодостатності країни. Ця галузь виробляє капіталомістку та технологічну продукцію, генеруючи найвищі мультиплікативні ефекти в економіці, формує попит у суміжних секторах і генерує стабільні податкові надходження.

Інакше кажучи, відмінність запропонованого механізму державної підтримки полягає в орієнтації виключно на переробну промисловість і відсутності прив’язки до певної виділеної території, як у випадку індустріальних парків. Такий підхід створює ширші можливості для залучення інвестицій, охоплюючи різні сегменти промисловості та стимулюючи структурну модернізацію української економіки.

Очікувані результати

За реалістичним сценарієм, інвестиції у переробні виробництва забезпечать додаткове зростання ВВП України на 1,7% на рік. Промислове виробництво зросте на 2,1%, зокрема переробної промисловості – на 5,6%, добувної промисловості – на 2,1%. Доходи працівників від зарплати зростуть на 1,7%. Прибуток від підприємницької діяльності збільшиться на 1,7%. Експорт додатково зросте на 2,4%, імпорт – на 6,7%.

Згідно з розрахунками, за всіх сценаріїв держава отримає приріст податків, а не відтік, адже стимули прив’язані до потенційних інвестицій, а не поточної діяльності. За реалістичним сценарієм при наданні стимулів на 19,3 млрд грн на рік додаткові податкові надходження становитимуть 26,8 млрд грн. Чистий прибуток для бюджету – 7,6 млрд грн на рік.

Податкові стимули, наведені в законопроєктах № 13414–13415, є відносно невеликими – 19,3 млрд грн (реалістичний сценарій). Це лише 0,67% від 2,8 трлн грн дохідної частини проєкту держбюджету-2026. Для порівняння: за деякими оцінками, лише потенціал детінізації української економіки становить 400–500 млрд грн на рік.

Необхідність доопрацювання

Верховна Рада 4 листопада ухвалила законопроєкти № 13414–13415 у першому читанні. Запропоновані ініціативи можуть позитивно вплинути на розвиток української переробної галузі, але варто їх удосконалити:

1. Розширення дії механізму на видобування з метою подальшої переробки та/або збагачення корисних копалин (металеві руди й інші корисні копалини).

Україна має значний потенціал розвитку добувної промисловості, яка потребує великих інвестицій. Мінеральні запаси України – це 8,8 тис. родовищ промислового значення 117 видів корисних копалин (зі 120 найпоширеніших у світі) вартістю $14,8 трлн. Україна має родовища 24 із 34 мінералів, які критично важливі для Євросоюзу.

Участь України у відповідних програмах ЄС дасть змогу стати важливим постачальником для «зеленого переходу» Європи. Додатковим поштовхом може стати стратегічна угода про створення Інвестиційного фонду відбудови та партнерство у сфері критичних корисних копалин між Україною і США. З огляду на міжнародні зобов’язання і стратегічне значення галузі добувний сектор не може залишатися без державного стимулювання.

2. Збільшення строків реалізації проєктів.

Трирічний термін недостатній для багатьох складних проєктів у переробній промисловості. Його варто збільшити до 5 років (принаймні для великих інвестицій у понад €20 млн), що відповідатиме специфіці та циклам реалізації проєктів важкої промисловості.

3. Скасування обмеження щодо можливості участі лише одного проєкту від підприємства.

Великі компанії часто реалізують кілька проєктів одночасно, які не можна об’єднати через різних партнерів і відмінності у структурі. Таке обмеження штучно звужує можливості розвитку бізнесу.

4. Збільшення верхньої межі підтримки або взагалі її скасування.

Обмеження верхньої межі державної підтримки на рівні 30% від €50 млн, навіть якщо загальний бюджет проєкту сягає сотень мільйонів або кількох мільярдів євро, істотно знижує ефективність програми для стратегічно важливих підприємств важкої промисловості. У результаті програма фактично орієнтована переважно на проєкти малого та середнього бізнесу, тоді як великі інвестори не мають належних стимулів для участі.

Водночас саме великі інвестиційні проєкти забезпечують найбільший економічний ефект для держави. Вони створюють тисячі робочих місць, формують стійкі ланцюги доданої вартості, генерують значні податкові надходження і сприяють технологічній модернізації економіки. Скасування цього обмеження дасть можливість активізувати масштабні капіталовкладення й залучити стратегічних інвесторів у промисловість.

Зараз найкращий момент підтримати українську переробну промисловість. Невеликі порівняно з держбюджетом стимули дадуть можливість бізнесу й далі зміцнювати обороноздатність країни та соціально-економічну стабільність.

«Ідеться про запровадження стимулів для створення нових заводів і виробничих ліній, відновлення зруйнованих підприємств і розширення наявних. Також – про утримання в Україні тих, хто хоче релокувати виробництво за кордон. Немає заводу – немає доходів бюджету. Є завод – є доходи бюджету. Якщо держава не підтримає будівництво заводів сьогодні, завтра не буде з чого брати видатки держбюджету», – пояснив Дмитро Кисилевський.

Розвиток переробної галузі важливий також через деіндустріалізацію Європи. Наші компанії можуть посилити не лише власну економіку, а й допомогти ЄС залишатися стійким в умовах складної геополітики.

До переробної промисловості належить і гірничо-металургійний комплекс (ГМК), який, мабуть, найбільше постраждав від війни серед усіх галузей української економіки. Зараз інвестиційні проєкти галузі не підпадають під наявні механізми державної підтримки. Такий вибірковий підхід лише шкодить інвестиційному клімату.

Водночас через великі втрати й значну потребу у відновленні ГМК потребує рівних умов з іншими галузями. Галузь, яка є стратегічно важливою для всієї економіки країни та містоутворювальною для багатьох регіонів, зараз як ніколи потребує підтримки у реалізації інвестиційних проєктів.