Україна має стимулювати розвиток переробної промисловості

У країнах, які мають розвинену промисловість, наприклад США, країни ЄС і Близького Сходу, держава відіграє визначальну роль в її розвитку. Основна увага приділяється стимулюванню переробної промисловості, підвищенню обсягів експорту не сировини, а продукції з високою доданою вартістю.

Зараз в українському експорті є високою частка товарів з низькою доданою вартістю. Грубо кажучи, 2/3 українського експорту – це сировина. Але чим вищим буде ступінь переробки сировини всередині країни, тим швидше зростатиме економіка. І тим менше залежатиме курс гривні від коливань світових цін на металопродукцію та продукцію АПК. Водночас понад половину імпорту в Україну становить готова продукція. Це дуже погане співвідношення.

Яким чином держава може розвивати переробну промисловість?

По-перше, провадити розумну торгову політику. Наприклад, після заборони експорту лісу-кругляку деревообробна промисловість в Україні почала швидко відновлюватися та освоювати виробництво готової продукції. Такий розумний підхід має бути й в інших галузях. Логічно переробляти брухт в Україні, виробляючи з нього колеса для швидкісних поїздів Deutsche Bahn, а не експортувати брухт як сировину. Чим вищий рівень переробки – тим більше сплачених податків і створених робочих місць.

По-друге, запустити внутрішній ринок, інвестуючи в інфраструктуру. В таких сферах, як вагонобудування, видобуток нафти і газу, модернізація ЖКГ та інфраструктури є велика потреба в оновленні. Водночас Україна має виробничі потужності, технології та інженерні школи для задоволення цього попиту. Тобто якщо вкладати кошти в такі сегменти, відбудеться ефект «спускового гачка»: запустяться цілі виробничі ланцюжки українських підприємств, які платять зарплату, податки, залучають постачальників тощо. Зокрема, запуск великого будівництва в залізничній галузі міг би дати додаткові 2-3% до ВВП України.

По-третє, створити механізми підтримки експорту, насамперед продукції машинобудування, яке й створює продукти з максимальною доданою вартістю. Збільшуючи його частку в експорті, держава подовжує ланцюжок створення доданої вартості. Відсутність механізмів фінансування високотехнологічного експорту знижує його конкурентоспроможність і гальмує розвиток внутрішнього ринку для металургів. Продукція машинобудування в усьому світі продається за допомогою такого інструменту, як експортно-кредитне агентство. Тому реальний запуск ЕКА в Україні дасть поштовх розвитку машинобудування.

По-четверте, здійснювати підтримку експорту шляхом розвитку економічної дипломатії. Сьогодні всі країни застосовують торговельні обмеження проти імпорту. Стосовно української металопродукції мита запроваджено по всьому світу: у ЄС, США, Канаді, РФ і Митному союзі, Туреччині, Єгипті, Бразилії, Мексиці та ін. Ми не хочемо преференцій на зовнішніх ринках, ми хочемо вільно конкурувати на зовнішніх ринках c локальними виробниками . Але ми стикаємося з торговельними бар’єрами, які самостійно, тобто без підтримки держави, неможливо подолати.

Незважаючи на Угоду про Асоціацію України з ЄС, на продукцію вітчизняних металургів діють мита й квоти. При цьому ЄС активно виступає проти запровадження будь-яких торговельних обмежень по відношенню до своїх виробників.

Суперцикл – час інвестувати в технології

Коли ми говоримо про суперцикл, важливо акцентувати саме на слові «цикл», тому що за стрімким злетом завжди неминуче йде круте піке. Зазвичай падіння відбувається так різко і раптово, що не всі підприємства виживають, а багато, на жаль, закриваються. Тому зараз, коли почався суперцикл, дуже важливо інвестувати в розвиток виробництва, в нові технології, оскільки іншого такого шансу не буде.

Утім, важливе значення матиме й те, куди металургійні компанії спрямують свої інвестиції, на чому сфокусуються: на створенні додаткових ліній з вилучення руди або на модернізації станів з виробництва готової продукції.

У своєму сегменті «Інтерпайп» стикається з постійним зростанням вимог до якості готової продукції. Так, більш складні умови видобутку важковидобувних вуглеводнів вимагають труб нового покоління з високими характеристиками міцності, преміальними різьбами. Більш високі швидкості руху залізничного транспорту та підвищення ефективності перевезень вимагають залізничних коліс з якісно іншими характеристиками.

Щоби бути конкурентним на глобальному ринку, потрібно сьогодні інвестувати в те, що буде затребуваним завтра. Незалежно від періодів спаду/зростання на ринку, «Інтерпайп» щорічно інвестує близько $60 млн у модернізацію виробництва та створення нових продуктів.

Декарбонізація неминуча

Тренд на декарбонізацію економік уже закономірно став глобальним, і українській промисловості доведеться декарбонізуватися. Інакше вона може втратити європейський ринок після запровадження так званого «вуглецевого податку» – спеціального митного тарифу на імпорт продукції, виробництво якої не відповідає вимогам кліматичної нейтральності. Уже в липні Єврокомісія опублікує пакет поправок до європейського законодавства з кліматичних цілей. Серед них – регламент з механізму CBAM, нового вуглецевого мита.

Зараз у світі існують лише три технології виплавки стали: мартенівська, киснево-конвертерна та електросталеплавильна. Найбільші викиди парникових газів СО₂ генерують мартени, в середньому 2500 кг на 1 т сталі. Викиди СО₂ у процесі виплавки сталі киснево-конвертерним способом трохи менші, але все одно значні: на рівні 1800-2000 кг. Тоді як електрометалургія викидає близько 100-300 кг СО₂. Таким чином, зараз тільки електропечі – найбільш реальний і швидкий шлях максимально наблизитися до норм Green Deal.

В Україні лише 5% сталі виробляється електросталеплавильним способом, натомість в ЄС – 41%, в США – 70%. Чому так? Основна причина – відсутність фінансових стимулів з боку держави. В ЄС екомодернізація металургійної галузі оцінюється в €150 млрд, і фінансування цих заходів  здійснюватиметься за рахунок пільгових кредитів, цільових програм і фондів. В Україні зараз немає працюючих фінансових стимулів або інших подібних інструментів, які мотивували б інвесторів вкладати в декарбонізація.

Перехід «Інтерпайп» до виробництва «зеленої» сталі коштував компанії $1 млрд. Закривши мартенівське виробництво, компанія збудувала новий електросталеплавильний завод за рахунок власних і залучених коштів (залучених, до речі італійським експортно-кредитним агентством). І зробила це задовго до появи Green Deal. Таким чином, знизивши викиди СО₂ в 10 разів, ми наблизили наш сьогоднішній  показник до озвучених цілей Green Deal на 2050 рік.

Тому єдиним фінансовим стимулом в Україні був закон про «зелену» металургію, який, по суті, повністю повторює інструментарій, застосовуваний в ЄС, де електросталеплавильні заводи звільнені від сплати «зеленого» податку на альтернативну енергетику, оскільки вони вже є «зеленими» виробниками сталі. А фінансування «зеленого» тарифу здійснюють підприємства-забруднювачі. У нас же навпаки: ми, як компанія, яка інвестувала в декарбонізацію виробництва $1 млрд, повинні сплачувати податок на «зелену» електроенергію всередині тарифу «Укренерго» на передачу.