Навіщо Україні міністерство промисловості

22 липня Кабінет Міністрів прийняв постанову про створення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості. Очолить нове відомство Олег Уруський, якого раніше призначили на посаду віце-прем’єр-міністра – міністра з питань стратегічних галузей промисловості.

Загалом це рішення можна оцінити позитивно. Адже близько 10 років, а то й більше, в Україні триває активна деіндустріалізація. Причому з прискоренням. Промисловість перебуває в стані глибокої рецесії: з червня минулого року спостерігається скорочення виробництва майже за всіма позиціями, особливо в машинобудуванні.

На тлі епідемії коронавірусу й запроваджених карантинних заходів промислове падіння прискорилося ще більше.

Промисловість, передусім переробна, є ядром будь-якої економіки. Інші галузі, в тому числі сфера послуг та IT, будуються навколо неї. Тому я підтримую починання, які сьогодні впроваджує уряд для активації промислової порядку:

1. Законопроект про локалізацію. Проходження цього законопроекту, його прийняття й реалізація покажуть, чи здатна українська влада проводити суверенну економічну політику, що відповідає національним інтересам (а не інтересам міжнародних кредиторів).
2. Законопроекти про індустріальні парки, які спрощують їх створення та управління. Наразі в Україні зареєстровано понад 40 парків, але переважна більшість з них так і не запрацювали.
3. Створення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості та призначення Олега Уруського на посаду віце-прем’єр-міністра – міністра з питань стратегічних галузей промисловості. З огляду на те, що це досвідчений промисловець і управлінець, сподіваюся, він займатиметься реальними справами, а не формальними деклараціями.

Що ще потрібно

Дуже важливо, яку грошово-кредитну політику проводитиме Нацбанк на чолі з новим керівником: чи буде знижена облікова ставка й наскільки, чи активізується кредитування реального сектора економіки. Нацбанк має переорієнтувати свою політику на розширення кредитування реального сектора економіки, а не на його стиснення, як це відбувається вже кілька років поспіль.

Зараз НБУ видає довгострокові 5-річні кредити під 6% річних, але ці гроші йдуть на ринок ОВДП і просто вимиваються з економіки, не доходячи до реального сектора. Уже третій рік поспіль скорочується кредитування реального сектора українськими банками, і з цим треба щось робити.

Ринок очікує, що НБУ знизить облікову ставку до 5-5,5%. Але це не означає, що одразу почнеться кредитування економіки. Це необхідна, але недостатня умова. Щоб облікова ставка справді спрацювала, потрібні державні цільові програми підтримки промисловості за обраними стратегічними галузями та підгалузями (інфраструктурні проекти, вагонобудування, виробництва з високою часткою локалізації). Щоб гроші не пішли на ринок ОВДП чи повернулися назад у депозитні сертифікати Нацбанку, тобто осіли десь далеко від реального сектору, а профінансували створення в Україні робочих місць, українське промислове виробництво тощо. Інфляційний ефект при цьому буде мінімальний, оскільки гроші витрачатимуться не на споживання, а на інвестиції у виробництво з високою доданою вартістю.

Нарешті, слід все-таки запустити Експортне-кредитне агентство. Також державний «Укрексімбанк» має почати виконувати свої прямі функції: пільгово кредитувати експорт, а ЕКА може взяти на себе функцію страхування експорту.

Україна має промисловий потенціал, над ним треба працювати. Тому що аграрно-сировинна економіка, до якої скочується Україна, – це консервація бідності та шлях до розвалу країни.