Чому іноземний флот не панацея для річкової галузі України

1 листопада збігає термін, який президент України відвів для ухвалення закону про внутрішній водний транспорт. Відлік часу почався у вересні, коли глава держави анонсував відповідне доручення керівництву Верховної Ради та профільному комітету. Тому питання закону повинне незабаром вирішитися, але чиновники, законодавці і представники бізнесу досі не можуть порозумітися щодо деяких спірних моментів.

Один з них торкається лібералізації ринку річкових перевезень. Чи, простіше кажучи, допуску флоту під іноземним прапором до каботажних перевезень внутрішніми водними шляхами України. Це не нова ідея, її вже пропонували в колишніх редакціях «річкового» законопроекту. Зараз ініціатива прописана в двох нових проектах, причому № 1182-1 передбачає відкриття ринку на постійній основі.

«За» та «проти»

Та чи варто допускати чужий флот на українські річки? Існує думка, що річкова галузь нібито підтримує цю ідею. Але насправді погляди на лібералізацію розділилися. Серед її прибічників деякі вантажовласники. Вони наполягають, що флот під українським прапором сьогодні досить обмежений по кількості, тому не завжди може задовольнити зростаючі потреби вантажовласників. Допуск іноземного прапора розв’яже проблему дефіциту вітчизняного флоту і забезпечить стабільні перевезення по річці.

Проте ніхто не обіцяє, що на наші внутрішні води обов’язково зайдуть імениті транснаціональні гіганти, чий статус підтверджений багаторічним досвідом. А якщо це будуть сумнівні суб’єкти господарювання без надійної репутації і гарантій? Чи готовий український бізнес ризикувати і довіряти перевезення дорогого вантажу таким компаніям? Питання, звичайно, риторичне.

Незрозуміло також, чи зможуть іноземні судна працювати на річках України. А якщо вони не пройдуть по класу і не впораються з нашими глибинами, чи буде іноземний «гість» оновлювати свій флот під українські реалії? Чи буде він будувати нові судна для українських каботажних перевезень, які в 2,5 рази дешевше, ніж іноземні? Очевидно, що ні.

Окрім вантажовласників, які виступають за лібералізацію ринку, є немало тих, хто ідею не підтримує. Так само, як і вантажоперевізники. І ті, і інші звертають увагу на те, що умови роботи для українських і іноземних судновласників будуть нерівними. Наприклад, іноземні компанії платитимуть втричі менше податків і зборів. У них також буде можливість зловживати оплатою митних платежів при каботажних перевезеннях. Одночасно іноземний бізнес зможе економити на паливі, купуючи його за межами митної зони України без сплати акцизного збору. Чи справедливо створювати такі умови роботи для «іноземців»? Адже саме український бізнес в цій ситуації платить податки до бюджету країни і створює тут робочі місця!

Відродження національного флоту

Проте, обговорюючи всі «за» та «проти» лібералізації, випускається з уваги очевидне: лібералізація – це не вирішення проблеми, а лише допоміжна міра. Вона може допомогти з річковими перевезеннями лише на період, доки не відродиться національний флот. А він обов’язково відродиться, тому що необхідність в цьому дійсно є: бізнес все частіше перекладає на річку свої вантажі. Це підтверджує статистика: в 2016 році по Дніпру пройшли близько 6,4 млн тонн вантажів, в 2017-му цей показник перевищив 8 млн тонн, в 2018-му досяг майже 10 млн тонн, а з початку 2019-го склав 8,28 млн тонн. Інтерес до річки проявляють при перевезенні зернових, будматеріалів, металу та інших вантажів.

Проте розвинене суднобудування потрібне не лише річковій галузі. Воно стимулюватиме зростання і в суміжних галузях, наприклад в металургії. За експертними оцінками, сьогодні близько 10 суднобудівельних заводів в Україні декларують загальні потужності по виробництву 80 тис. тонн корпусних металоконструкцій на рік. Цього вистачить для будівництва, наприклад, 80 барж або судів типу «річка-море». Тобто взаємна вигода очевидна. І побачити її можна не лише на прикладі металургійної галузі.

Саме тому так важливо піднімати питання про відродження вітчизняного суднобудування. І займатися цим треба вже зараз, адже ця галузь важкого машинобудування не дає швидкого результату. Першочерговою повинна стати держпідтримка суднобудування, надання йому дешевих кредитів і податкових пільг. Також треба йти назустріч вітчизняним підприємствам, які прагнуть будувати флот на українських верфях. Щоб в Україні більше не виникало питання про «зручний» прапор в каботажі, а український прапор став беззаперечно пріоритетним.