Брухтозаготівельники vs металурги: чия формула краща

Будь-яка формула ціноутворення може бути прийнята, якщо вона задовольняє обидві сторони, є компромісною, зрозумілою і прийнятною для всіх. Ситуація, яку ми спостерігаємо в дискусії заготівельників брухту й металургів, наразі далека від компромісної.

Під час V Науково-технічної конференції «Український ринок металобрухту: практичні аспекти та сучасні виклики» директор «Інтерпайп Втормет» Валентин Макаренко виступив з ініціативою формульного утворення цін на брухт. Пропонувалося в якості бази прийняти рівень цін на брухт на умовах CIF Туреччина з дисконтом $106 (портові витрати, фрахт, експортне мито й маржа експортера).

Плюс цієї формули – прозорість. Мінус – в прив’язці до зовнішніх чинників не враховується специфіка внутрішнього ринку України, а саме – дефіцит доступного брухту (що вимагає більш високих витрат, пов’язаних з його заготівлею), а також непрозорі умови діяльності галузі. Крім того, до витрат постачальників включається розмір мита на експорт брухту – €58 на тонну.

Така формула, по суті, фіксує ціну на рівні експортного паритету. Але внутрішня ціна в Україні є десь між сумою експортного та імпортного паритету. Це і є предметом торгу. Застосування цієї формули автоматично означає зниження цін на брухт. Тому брухтозаготівельники таку позицію прийняти не можуть. Застосування у формулі імпортного паритету – інша крайність, на яку не погодяться металурги.

Представники брухтозаготівельних підприємств відповіли на пропозицію металургів відмовою. У своєму листі №231 від 19.06.2019 р. Асоціація «УАВтормет» вказала на неприйнятність розрахунку внутрішньої ціни на підставі експортного паритету. При цьому було висунуто зустрічну пропозицію – розраховувати внутрішню ціну, відштовхуючись від витрат на заготівлю, переробку і транспортування брухту, плюс маржа брухтозаготівельників. Тобто це, по суті, методика «витрати плюс».

Методика заготівельників брухту має кілька недоліків:

1.  Непрозорість. Наприклад, заготівельники брухту зазначають вартість придбання побутового брухту на рівні 4100-4500 грн. Але цю цифру неможливо проконтролювати, підтвердити або спростувати. Сюди можуть бути віднесені витрати на робочу силу, оренду приміщень та власне вартість закупівель, інші витрати. Підтвердження цьому – відмінність у пропонованих цінах на брухт у двох листах «УАВтормет» від 19 червня і 2 липня.

У першому листі, від 19 червня, розрахункова ціна на брухт становить $200-212 за тонну (собівартість заготівлі амортизаційного брухту й доведення його до кондиції – $185-190, транспортні витрати – $5-7, мінімальна маржа – $10-15).

Але вже в листі від 2 липня зазначено, що «мінімально можливий рівень цін на внутрішньому ринку, за якого забезпечується можливість його функціонування, – $230-235 за тонну».

Розрахункові ціни відрізняються на $23-30 на тонну. Зрозуміти, який із розрахунків коректний, а де неточність – неможливо.

2. Необхідність періодичного перегляду бази розрахунків – сум витрат. Сума витрат протягом року в Україні може змінюватися досить оперативно і доволі серйозно. Тому з якоюсь періодичністю виникатимуть гострі питання щодо перегляду сум витрат. Тобто ця система не зможе працювати за формульним принципом.

3. Відсутність стимулів до підвищення ефективності, якщо свої витрати завжди можна перекласти на покупця. Це буде проблемою, з огляду на проблеми з прозорістю.

Провокативним моментом є те, що «УАВтормет» включила до свого розрахунку витрат «корупційну складову» – 200-250 грн на тонну, або 650-800 млн грн на рік, за рівня заготівлі в 3,2 млн т. Розуміємо, що брухтозаготівельним компаніям доводиться працювати в неефективному правовому полі. Це призводить до підвищення витрат самих компаній, а також, опосередковано, витрат покупців. Стосовно цього важливим є прийняття давно обговорюваного законопроекту про детінізацію ринку брухту, що дасть можливість виключити з калькуляції «корупційну складову».

Що ж стосується формули за експортним паритетом, то основний камінь спотикання – експортне мито. Її розмір безпосередньо впливає на ціноутворення.

На наш погляд, цікавим є досвід Росії, яка нещодавно обмежила експорт брухту іншим інструментом – експортними квотами. У цьому випадку обмеження експорту не чинить прямого впливу на ціну. Система квот на експорт брухту вже існувала раніше в Україні. Досвід її застосування, судячи з висловлювань у ЗМІ учасників ринку, вважається неефективним, з огляду на те, що мала місце та сама «корупційна складова» у процесі розподілу обсягу квот.