Нова система тарифних квот для України: політичний шок без ринкового обґрунтування

За даними ЗМІ, ЄС має намір встановити для України систему тарифних квот (TRQ) у розмірі 713 тис. тонн на плоский і сортовий прокат, а також труби. Це означатиме скорочення на 73% порівняно з національним рівнем експорту 2025 року. Очікувані наслідки для Києва будуть серйозними: втрата експортних доходів, за оцінками, у розмірі 1,2 млрд доларів, а також можливе закриття двох-трьох доменних печей. Важливо, що очікуваний шок буде зумовлений політичними рішеннями, а не ринковими фундаментальними чинниками.

Зменшення тарифного квоти України не здається обґрунтованим, оскільки Україна не є джерелом тиску на ринок сталі ЄС. Імпорт плоского та сортового прокату з нашої держави до ЄС у 2025-му становив близько 2,3 млн тонн, що нижче за рівень 2021 року — близько 2,7 млн тонн. Частка України на європейському ринку готової сталі залишалася в межах історичного діапазону, сягнувши у 2025 році близько 1,7%. Інакше кажучи, наша присутність на ринку є помітною, але обмеженою.

У структурі імпорту плоского прокату до ЄС у 2025-му на Україну припадало близько 1,6 млн тонн, або 6,8%, тоді як Туреччина, Південна Корея, Індія, Індонезія, Тайвань, В’єтнам і Китай володіли більшими позиціями. Щодо імпорту довгомірного прокату, тут ми мали близько 766 тис. тонн, або 9,1%, поступаючись Туреччині й Китаю і перебуваючи нарівні з кількома іншими постачальниками. Україна є одним із багатьох джерел імпорту, водночас він не настільки великий, щоби спричинити коливання цін або обсягів у всьому ЄС.

Україна не є джерелом глобального чи регіонального надлишку виробничих потужностей. Потенціал української металургійної промисловості різко скоротився — з 42 млн тонн у 2013-му до лише 8 млн тонн 2025 року. Це різке падіння є наслідком руйнувань, спричинених війною. Отже, подальше обмеження доступу нашої країни до ринку завдасть шкоди вже й так ослабленому та стратегічно важливому виробнику, не розв′язуючи водночас структурних причин надлишку пропозиції на європейському ринку сталі.

Крім того, запровадження нової системи тарифних квот порушить історичні торговельні тенденції. Обсяги українського імпорту в категоріях, на які поширюються тарифні квоти, становили 2,2 млн тонн у 2013 році та коливалися в межах 2,6–2,9 млн тонн у 2022–2025 рр. За умови суворіших квот вони прогнозовано скоротяться до 1,40 млн тонн 2026-го та лише 713 тис. тонн у 2027-му, що порушить європейські ланцюги постачання.

Справжніми викликами для ринку ЄС, на які слід звернути увагу, є зростання імпорту з Азії, що не підпадає під дію тарифних квот, і стагнація попиту на сталь. Імпорт гарячекатаних рулонів з Індонезії зріс майже у 18 разів (із 91 тис. тонн у 2021 році до 1,6 млн тонн у 2025-му). У IV кварталі 2025 року постачання гарячекатаних рулонів з Індонезії та Малайзії перевищили 1 млн тонн, що призвело до обвалу цін і позбавило металургійні підприємства ЄС будь-якої можливості відновлення рентабельності. Дешевий імпорт з Азії продовжує чинити негативний вплив на ціни в Євросоюзі цього року.

Видиме споживання сталі в ЄС знизилося з 150,4 млн тонн 2021-го до 128,4 млн тонн у 2025 році. У довгостроковій перспективі обмеження імпорту не сприятиме зростання попиту на сталь у Євросоюзі. Навпаки, підвищення цін на сталь, спричинене торговельними обмеженнями, створить додатковий тиск на галузі переробки, які й без того борються за конкурентоспроможність.