ЄС з 2020 року скоротив імпорт ЗРС на 11%

ЄС у 2020-2025 роках поступово знижував залежність від імпорту залізної руди, однак ринок залишався структурно імпортозалежним, а власне виробництво концентрувалося майже повністю у Швеції. За шість років імпорт ЗРС з третіх країн скоротився на 11,3% – із 77,9 млн т у 2020 році до 69,0 млн т у 2025-му.

Піковим став 2021 рік, коли поставки зросли на 20,2% р./р. – до 93,6 млн т, що, ймовірно, відображало післякризове відновлення попиту в металургії після 2020 року. Надалі ринок увійшов у фазу корекції: у 2022 році імпорт знизився на 12,8%, у 2023-му – ще на 10,5%, до 73,0 млн т. Невелике відновлення у 2024 році на 2,6%, до 74,9 млн т, не стало стійким: у 2025-му імпорт знову впав на 7,8%.

Основу поставок становила неагломерована руда. Її імпорт у 2025 році становив 51,1 млн т, або майже 74% загального обсягу, тоді як агломерована сировина, включно з окатками, займала близько 26% – 18,0 млн т.

Динаміка імпорту агломерованої ЗРС була більш волатильною: після зростання на 31,8% у 2021 році імпорт впав на 17,5% у 2022-му, на 12,1% у 2023-му, відновився на 12,3% у 2024 році, але у 2025-му знову скоротилася на 17,1%. Імпорт неагломерованої ЗРС знижувався плавніше: після зростання на 16,1% у 2021 році падіння становило 11,0% у 2022-му, 9,9% у 2023-му, 0,9% у 2024-му та 4,1% у 2025 році.

Експорт ЗРС з ЄС до третіх країн за період також знизився: з 16,7 млн т у 2020 році до 10,5 млн т у 2025-му. Найбільше скорочення відбулося у 2024 році – на 25,4% р./р., до 9,3 млн т, після чого у 2025-му експорт частково відновився на 13,2%.

На цьому тлі видиме споживання ЗРС у ЄС залишалося нестабільним. У 2021 році воно підскочило на 21,3%, до 109,6 млн т, але вже у 2022-му знизилося на 12,6%, а у 2023-му – ще на 7,0%, до 89,0 млн т. Відновлення 2024 року на 1,3%, до 90,2 млн т, було короткочасним: у 2025 році показник зменшився на 4,3%, до 86,3 млн т. Порівняно з 2020 роком видиме споживання було нижчим на 4,4%.

Серед зовнішніх постачальників ключову роль відігравали Канада, Бразилія, Україна та ПАР. У 2025 році Канада стала найбільшим джерелом імпорту з часткою 34,9%, поставивши 24,1 млн т. Її позиції посилилися порівняно з 2020 роком, коли частка становила 27,2%. Бразилія, навпаки, втратила частку: з 23,0% у 2020 році до 19,1% у 2025-му.

Україна після піку 16,5 млн т у 2021 році знизила поставки до 11,0 млн т у 2025-му, зберігши частку близько 15,9%. ПАР також скоротила обсяги – з 12,1 млн т у 2021 році до 7,8 млн т у 2025-му. Сукупна частка чотирьох ключових постачальників залишалася високою: від 74,8% у 2020 році до 81,3% у 2025-му, із максимумом 86,5% у 2024 році.

Окремим елементом сировинного балансу ЄС залишається імпорт DRI, який частково заміщує традиційну залізорудну сировину у виробництві сталі, насамперед в електрометалургії. Імпорт DRI до ЄС у 2020-2025 роках скоротився з 2,6 млн т до 2,2 млн т, або на 15,4%. Найвищий показник було зафіксовано у 2022 році – 2,9 млн т, після чого поставки знизилися на 10,3% у 2023 році, частково відновилися на 7,7% у 2024-му, але у 2025 році впали на 21,4%. Це свідчить, що попит на сировину залишається чутливим до завантаження електросталеплавильних потужностей, цін на брухт і природний газ, а також доступності DRI на світовому ринку. Водночас обсяги DRI поки не змінюють загальної картини: у 2025 році імпорт цієї сировини був у понад 31 раз меншим за імпорт ЗРС, тому ключовою залізовмісною сировиною для ЄС залишається залізна руда.

Власне виробництво ЗРС у ЄС у 2020-2025 роках знизилося на 4,7% – з 29,2 млн т до 27,8 млн т. Його основою залишається LKAB, яка у 2025 році забезпечила 25,9 млн т, або 93,2% сукупного обсягу виробництва LKAB і Kaunis Iron. Після падіння виробництва LKAB на 13,4% у 2024 році, до 22,7 млн т, у 2025-му компанія відновила випуск на 14,1%.

Kaunis Iron виробила 1,9 млн т концентрату у 2025 році проти 1,924 млн т у 2024-му, тобто показник знизився ще на 1,2% після падіння на 15,7% роком раніше. Водночас ринок ЄС не обмежується лише двома шведськими виробниками. В Австрії працює VA Erzberg GmbH, яка видобуває руду на родовищі Erzberg і постачає її на підприємства voestalpine у Лінці та Донавіці. У Німеччині Barbara Erzbergbau GmbH пов’язана з видобутком низькосортної залізної руди, але її масштаби не є зіставними зі шведськими активами. В Іспанії Minas de Alquife відновила виробництво у 2020 році та позиціонується як важливий локальний проєкт для європейських споживачів. Nordic Iron Ore у Швеції варто розглядати радше як перспективний проєкт: компанія розвиває Blötberget і планує виробництво високоякісного концентрату, але поки не є значним чинним постачальником руди на ринок ЄС.

Загалом дані показують, що ринок ЗРС ЄС залишається залежним від імпорту, тоді як внутрішнє виробництво, попри стратегічну роль, не здатне повністю компенсувати коливання зовнішніх поставок і попиту металургії. Імпорт DRI може поступово посилювати значення альтернативної залізовмісної сировини, однак його поточні обсяги залишаються незначними порівняно з імпортом ЗРС. Тому в короткостроковій перспективі баланс ЄС і надалі визначатимуть поставки руди з Канади, Бразилії, України та ПАР, а також виробництво LKAB.