Залізний вектор: металурги мають наростити маржинальність продукції

Україна намагається визначити нові центри кристалізації економіки. Однак, перш ніж намітити цілі для майбутнього ривка, необхідно інвентаризувати наявні ресурси. Тиждень тому, 6 листопада, Кабінет Міністрів презентував громадськості «Економічний аудит країни» і «Вектори економічного розвитку до 2030 року». Ці документи повинні стати відправною точкою для розроблення «Національної економічної стратегії до 2030 року», яку уряд має намір оприлюднити вже в першому кварталі 2021 року.

Представлені днями документи описують поточний стан економіки країни та загальні напрями роботи для покращення ситуації в різних її секторах. Зокрема, в металургії та видобуванні руд. Яким є бачення уряду потенційних точок зростання для гірничо-металургійного комплексу країни – поцікавився GMK Center.

Галузеві ризики

В урядовому документі «Вектори економічного розвитку до 2030 року» зазначається, що висока волатильність на світових ринках призвела до падіння обсягів реалізації продукції металургії. У Кабміні вважають, що українська металургія, як і інші базові галузі, виготовляє переважно продукцію з низьким ступенем переробки. А це свідчить про лише часткову реалізацію потенціалу цих секторів економіки.

«Низький рівень HVA (продукції з високою доданою вартістю) у вітчизняній металургії пояснюється її високою залежністю від експорту. У кризові періоди та внаслідок протекціонізму частка HVA падає, зростає частка напівфабрикатів», – пояснює Андрій Тарасенко, головний аналітик GMK Center.

Водночас Україна має необхідні природні, технічні та людські ресурси для того, щоб підвищити технологічність виробництва. На думку аналітиків GMK Center, до 2030 року український ГМК може наростити частку високомаржинальної продукції до 42%. У 2019 році вона становила 32%.

«В Україні один з найнижчих рівнів споживання сталі на душу населення в світі. Це своєрідний індикатор економічного розвитку країни. Але й потенціал великий. Розвиток галузей переробної промисловості, як закладено в урядових документах, зумовить зростання споживання на внутрішньому ринку, куди постачається вже кінцева продукція, в якої додана вартість вища. Тобто, якщо Україна досягне через 10 років рівня споживання сталі на душу населення хоча б як у Білорусі сьогодні, то частка HVA автоматично зросте до 38-40%», – додає Андрій Тарасенко.

Крім того, уряд вказує на такі проблемні аспекти діяльності металургії:

1. Високий рівень залежності від імпорту коксівного вугілля з 2014 року.

Внаслідок втрати контролю над частиною території Донбасу, на якій знаходиться левова частка покладів коксівного вугілля, видобувна промисловість забезпечує лише третину потреб внутрішнього ринку. При цьому кокс становить приблизно 50% собівартості готової металопродукції.

Обвал на 77% видобутку коксівного вугілля в Україні в 2013-2018 рр. супроводжувався зростанням його імпорту в 1,5 раза. Це відбувалося переважно за рахунок збільшення поставок вугілля з Російської Федерації.

2. Посилення екологічних вимог до продукції, що поставляється на ринки Євросоюзу.

Ризики невідповідності екологічним нормативам Європейського Союзу знижують конкурентоспроможність української продукції на глобальному ринку та ставлять під загрозу експорт до одного з основних ринків збуту – Євросоюзу. Очікуване збільшення платежів при ввезенні продукції в ЄС, розраховане на основі обсягів викидів CO₂ в процесі виробництва, створить додатковий фіскальний тиск на виробників сталі в 10-13%.

3. Обмеження Європейського Союзу на імпорт прокату й труб.

4. Висока волатильність цін на світових ринках створює ризики для експорту продукції підприємств ГМК.

З 2019 року світові ціни на металопродукцію падали. Це супроводжувалося значним посиленням протекціоністських заходів на ключових ринках і, відповідно, зменшенням виручки від реалізації товарів металургії на 22% протягом останніх двох років. За той самий період експорт зменшився на 29%, а реалізація на внутрішньому ринку – на 18% внаслідок падіння виробництва в машинобудуванні.

Цілі розвитку металургії

Розвиток секторів «нової» економіки неможливий без підвищення попиту на сталь. Це розвиток альтернативної енергетики, інфраструктури для швидкісного транспорту, стійкого будівництва. Металургійна галузь є базовою для економіки України сьогодні та збереже свою важливість через 10 років.

Уряд визначив для себе три пріоритети щодо розвитку переробної промисловості, до якої належить і металургія:

1. Забезпечити зростання споживання промислової продукції на внутрішньому ринку і стимулювати експорт. Стратегічні цілі:

• забезпечити зростання попиту на промислову продукцію на внутрішньому ринку за рахунок оновлення інфраструктури;
• збільшити споживання промислової продукції за рахунок модернізації державної транспортної інфраструктури на 30%;
• збільшити частку експорту товарів середньо- і високотехнологічної переробки в загальній структурі експорту до 25%.

2. Забезпечити конкурентоспроможність української промислової продукції шляхом модернізації виробничих потужностей з впровадженням ресурсо- та енергоефективних технологій. Стратегічні цілі:

• збільшити частку доданої вартості середньо- і високотехнологічного секторів у загальній доданій вартості;
• забезпечити модернізацію 25% основних фондів;
• підвищити рівень утилізації промислових відходів до 60%;
• забезпечити залучення інвестицій в оновлення виробничих потужностей у розмірі $40 млрд.

3. Стимулювати створення нових виробничих потужностей та інтенсифікацію інноваційних підприємств. Стратегічні цілі:

• створити 3 млн нових робочих місць в обробній промисловості;
• збільшити частку прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в середньо- і високотехнологічну промисловість у сукупних ПІІ до 25%;
• залучити $30 млрд інвестицій через механізм індустріальних парків.

Рудний розклад

У документі «Економічний аудит країни» уряд зазначає, що в Україні розробляються руди заліза (41% від розвіданих запасів), марганцю (40%), титану, свинцю і цинку (69%). На рівні 3-5% розробляються запаси кобальту й нікелю. Руди хрому та алюмінію взагалі не розробляються. Однак з усіх цих корисних копалин протягом останніх трьох років видобувалися тільки залізні, марганцеві та титанові руди. Запаси інших корисних копалин не розроблялися.

«Серед рудних корисних копалин в Україні найбільшими є запаси залізних і марганцевих руд – 4% і 17% світових запасів відповідно. У 2013-2018 рр. кількість балансових запасів усіх руд та їх розробка зросла для руд кольорових металів в 1,6 раза, для руд чорних та інших металів запаси зменшилися на 10% і 4% відповідно, що свідчить про відсутність достатнього обсягу розвідки. Особливо потребують дорозвідки та вивчення перспективні рудопрояви, які визнані «металами майбутнього» (платина, платиноїди, мідь, хром), і переоцінки – запаси срібла і золота», – йдеться в документі.

При цьому, незважаючи на свої лідируючі позиції в світі з видобутку залізних, марганцевих і титанових руд, Україна використовує природні копалини не зовсім ефективно. В інших країнах частка видобутку цих ресурсів від їх запасів вища, ніж в Україні: для залізних руд – на 1,1 п.п., для марганцевих – на 2,3 п.п. Якби Україна видобувала залізної руди на рівні країн-лідерів, то отримувала б додатково $15,8 млрд, а з видобутку марганцевих руд – додатково $11 млрд. Лише для титанових руд ситуація інша – Україна на 4 п.п. випереджає інші країни-лідери й уже реалізує свій потенціал.

Низька якість окремих корисних копалин (марганцеві руди, залізисті боксити, цинкові руди) і складні умови їх залягання не дають українській сировині бути конкурентоспроможним. Отже, їх видобуток є економічно недоцільним. Україна є чистим експортером залізних і титанових руд. Однак наша країна залишається чистим імпортером марганцевих руд, а також є імпортозалежною від інших металевих мінералів: нікелевих і алюмінієвих руд. Це свідчить про необхідність нарощування їх внутрішнього видобутку.

«У секторі залізорудної сировини важливо підвищувати якість – інвестувати в проекти, які дадуть змогу підвищити вміст заліза в руді. Використання високоякісної залізорудної сировини знижує шкідливі викиди, що важливо в умовах зростання тренду декарбонізації. Окатиші з підвищеним вмістом заліза можуть використовуватися як у доменному виробництві, так і для випуску заліза прямого відновлення. Нарощування виробництва преміальних окатишів сприятиме декарбонізації української металургії, а також збереженню експорту залізорудної сировини на інші ринки, які провадять активну політику щодо зниження шкідливих викидів», – зазначає Андрій Тарасенко.

Оцінка потенціалу запасів «мінералів майбутнього» (руд марганцю, кобальту, хрому, алюмінію, нікелю, свинцю, цинку, титану) в грошовому виразі станом на 2018 рік свідчить, що Україна могла б отримувати на $30,9 млрд більше за рахунок видобутку цих корисних копалин. Зараз реалізується лише 45% від потенціалу їх видобутку.

Цілі розвитку видобутку

Представлені Кабміном «Вектори економічного розвитку до 2030 року» називають чотири ключові пріоритети в розвитку добувної промисловості, до якої належить і видобуток залізної руди:

1. Забезпечити прозорість та доступність галузі для надходження зовнішніх і внутрішніх інвестицій. Стратегічні цілі:

• спростити процедуру доступу до прав на розвідку й видобуток та зменшити її тривалість з 180 до 45 днів;
• залучати $2 млрд інвестицій у розвідку й освоєння родовищ щорічно;
• розвідати 100% перспективних родовищ;
• зменшити ступінь зношеності основних фондів;
• збільшити держпідтримку георозвідки на період 2021-2030 рр.

2. Забезпечити ефективне функціонування галузі за рахунок розвитку інноваційних підходів і високих технологій. Стратегічні цілі:

• залучити іноземні та приватні інвестиції в R&D в обсязі $100 млн до 2030 року;
• створити держфонд розвитку R&D в добувній промисловості;
• забезпечити підготовку необхідної кількості фахівців;
• залучити необхідну кількість фахівців у R&D-проекти видобутку.

3. Забезпечити задоволення потреб української економіки, створюючи надійний базис для виробництва продукції з високою доданою вартістю. Стратегічні цілі:

• збільшити обсяги видобутку стратегічно важливих корисних копалин і критичного сировини з урахуванням забезпечення 100% потреб України до 2030 року;
• забезпечити на 100% потреби України в природному газі та нафті за рахунок власного видобутку;
• забезпечити експорт українського газу в Європу до 2030 року;
• збільшити вітчизняну первинну переробку корисних копалин.

4. Забезпечити гармонізацію розвитку галузі з довкіллям. Стратегічні цілі:

• забезпечити функціонування добувної промисловості відповідно до екологічних стандартів;
• знизити енергоємність добувної промисловості на 30%;
• збільшити на 50% обсяг переробки відходів, отриманих при видобутку;
• забезпечити 100%-ю реабілітацію територій, де здійснювався видобуток.

У Кабміні хочуть у найближчі 10 років суттєво наростити розробку родовищ корисних копалин, що може додатково принести $400 млрд ВВП за цей період.

Стратегічний потенціал

Загалом же, за словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, через постійну зміну векторів розвитку, незавершені реформи і відсутність довгострокової економічної стратегії України протягом останніх десяти років недоотримала близько $1 трлн внутрішнього валового продукту.

«Економічний аудит країни» – це не стільки втрати української економіки, скільки можливості для економічного зростання в майбутньому. Однак реалізувати цей потенціал можливо, тільки чітко визначивши принципи і напрями розвитку, поставивши в пріоритет модернізацію вітчизняної промисловості, її сплав з цифровими індустріями в перспективі та перехід до інноваційного розвитку. Ця ідея й закладена у «Вектори економічного розвитку до 2030 року», – пояснює Андрій Длігач, д.е.н., співзасновник «Центру економічного відновлення», глава Advanter Group.

Представлені тижнем раніше «Економічний аудит країни» й «Вектори економічного розвитку до 2030 року» мають лягти в основу «Національної економічної стратегії до 2030 року». Уряд планує оприлюднити стратегію вже в першому кварталі 2021 року. А наразі прем’єр-міністр закликав експертів приєднатися до дискусії про вектори економічного розвитку країни. Галузеві обговорення документа відбуватимуться на базі «Центру економічного відновлення».

«Україна через майже 30 років нарешті підійшла до аналізу власних векторів розвитку, – зазначає Кирило Криволап, керівник «Центру економічного відновлення». – Промисловість та переосмислення цієї галузі в країні – один з найважливіших векторів. Галузь, як відомо, істотно деградувала, багато загальноприйнятих механізмів стимулювання економічного розвитку були дискредитовані. Якими будуть нові конкурентоспроможні стимули, зокрема для міжнародних інвестицій, необхідно обговорювати та прораховувати. Ця робота тільки починається, і до неї завжди можна приєднатися з конструктивними пропозиціями».