Європейські політики активізують зусилля щодо подолання кризи в металургії

Представники українського ГМК очікують, що українська влада також звертатиме більше уваги на проблеми сектору

Європейські металурги продовжують лобіювати інтереси сектору на рівні ЄС.  Питання кризи у галузі, яке публічно підіймалося протягом останніх місяців, 23 жовтня  розглянули під час пленарних дебатів в Європарламенті.

У фокусі

Сталеливарна промисловість Європи вважає нинішній період найгіршим для себе з часів фінансово-економічної кризи 2009 року, і наполягає на тому, що кроки з боку ЄС, які можуть врятувати металургію, мають бути невідкладними.

Під час пленарних дебатів євродепутати обговорили ряд проблем, на які неодноразово вказували європейські сталеливарні асоціації.

Зокрема, йшлося про глобальний надлишок сталеливарних потужностей – торік вони досягли 551 млн т, що вчетверо перевищує річне виробництво сталі в ЄС. До 2026 року, за даними ОЕСР, буде введено в експлуатацію ще 157 млн т.

Також обговорювалася роль Китаю, який відповідає за половину глобального виробництва сталі.  Як зауважили члени Європарламенту, через слабкість внутрішнього споживання країна наводнює світ дешевою вуглецевоємною металопродукцією, що загрожує доходам місцевих металургів, робочим місцям та довкіллю.

Хуан Ігнасіо Зіодо Альварес (Європейська народна партія (Християнські демократи), зауважив, що Китай збільшив виробництво сталі більш ніж на 600% за останні 20 років і продовжує розширюватися. До  2026 р. виробництво має зрости ще більше, приблизно в п’ять разів перевищивши загальний обсяг виробництва в Європі.

Окрім того, порушувалися питання недосконалості інструментів торгівельного захисту ЄС, високих цін на енергоносії, проблем з механізмом транскордонного вуглецевого коригування (CBAM) тощо.

Як повідомила єврокомісар з питань рівності Гелена Даллі, на Європу наразі припадає лише 7% світового виробництва сталі, за останнє десятиліття європейські обсяги виробництва впали на 20%, ЄС перейшов від профіциту торгового балансу до дефіциту у близько 10 млн т сталі.

Для зміни цієї тенденції, зауважила Даллі, потрібні великі інвестиції в нові проєкти з виробництва екологічної сталі, які мають  бути в центрі уваги, щоб дозволити Європі відновити конкурентну перевагу на глобальному металургійному ринку.

Єврокомісар вважає, що на внутрішньому рівні потрібно забезпечити сталеливарну промисловість електроенергією за конкурентними цінами. На зовнішньому рівні ЄС має  захищатися від дешевого імпорту, який є результатом зростання глобальних надлишкових потужностей, що тиснуть на ціни та спотворюють ринок.

За словами Даллі, ЄС у найближчі місяці інтенсивно працюватиме над структурними рішеннями, які мають бути впроваджені до закінчення терміну дії захисних імпортних квот на ринку сталі (30 червня 2026 року.)

Керстін Марія Ріппель, керуючий директор німецької галузевої асоціації WV Stahl, заявила, що обговорення в Європарламенті ситуації в металургійній промисловості є важливим сигналом у потрібний час, оскільки вони показують, що в ЄС серйозно сприймають проблему.

Напередодні гендиректор Європейської сталеливарної асоціації (EUROFER) Аксель Еггерт зауважив, що дебати мають важливе значення для підвищення обізнаності про екзистенційні виклики, з якими стикається галузь.

«На карту поставлено не тільки сталь чи металургійний бізнес, але й самий хребет економіки ЄС і засоби до існування», – зокрема, підкреслив він.

EUROFER розраховує на те, що Європарламент разом із Єврокомісією та державами-членами блоку  забезпечать найскорішу розробку та реалізацію надійного  плану дій щодо сталі.

План порятунку

У відкритому листі, оприлюдненому у середині жовтня, гендиректори компаній, що представляють європейську металургію, перелічили ряд термінових заходів для порятунку галузі. Зокрема, це:

• посилення інструментів торгівельного захисту ЄС та пропозиція структурного рішення для пом’якшення впливу глобального надлишкового потенціалу;
• удосконалення CBAM, аби запобігти обходу механізму, переміщенню ресурсів і делокалізації базових/сировинних секторів, при цьому зберігаючи експорт сталі з ЄС;
• зменшення витрат на енергію для енергоємних галузей промисловості, таких як металургія, що знаходяться в умовах жорсткої  конкуренції на глобальному ринку;
• забезпечення доступу до сировини та збереження сталевого брухту  у межах ЄС;
• створення ринків, які б стимулювали попит на «зелену» сталь у Європі.

Під час дебатів депутати  Європарламенту погодилися із тим, що необхідний широкий план дій для забезпечення життєздатності металургії. Озвучені пропозиції включали необхідність скорочення імпорту сталі та суворіше застосування захисних заходів (жорсткіші квоти для конкретних країн, антидемпінгові та антисубсидійні процеси), забезпечення стабільного енергопостачання із можливим залученням державних інвестицій  та коштів енергокомпаній, якнайшвидше запровадження CBAM.

Окрім того, і металурги, і європарламентарі закликають до Чистої промислової угоди (Clean Industrial Deal), яку перед переобранням на другий термін обіцяла висунути президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

Виступаючи перед Європарламентом у липні, фон дер Ляєн зауважила, що новий план чистої промисловості допоможе створити «зелені» ринки в усьому, від чистої сталі до чистих технологій, і це прискорить планування, тендери та видачу дозволів.

«Ми повинні бути швидшими та простішими. Тому що Європа декарбонізується та індустріалізується водночас», – зауважила тоді вона.

Угода має спрямувати інвестиції в інфраструктуру та промисловість, зокрема в енергоємні галузі.

Українські реалії

Якщо європейським металургам вдалося поставити проблеми галузі у центр уваги політиків, то український ГМК продовжує боротися із низкою проблем, аби забезпечити виживання галузі та її конкурентоспроможність.

Металурги України із початком повномасштабного вторгнення РФ зіштовхнулися з безпрецедентними викликами – руйнацією, пошкодженням або захопленням підприємств і втратою значної частини експортного потенціалу,  розривом логістичних ланцюжків, браком персоналу.  Надалі виник дефіцит електроенергії, спричинений атаками росіян на українську енергосистему, відбулося зростання її вартості для підприємств через вимоги держави до певної частки імпорту для забезпечення невідключень, підвищення прайс-кепів.

Серед поточних проблем, з якими стикається металургійна галузь, можна окремо відзначити недосконалу систему бронювання працівників від мобілізації та відсутність офіційної комунікації з цього приводу, несприятливі умови на глобальному ринку сталі, жорстку фіскальну політику держави.

Підприємства, які залишаються на контрольованій Україною території, наразі виробляють приблизно 60-65% продукції від довоєнного рівня.

За словами президента ОП «Укрметалургпром» Олександра Каленкова, металурги країни у 2024 році за умови сприятливої безпекової ситуації можуть збільшити виробництво сталі на 17% порівняно з попереднім роком – орієнтовно до 7,3 млн т.  Проте за погіршення ситуації у Донецькій області та втрати джерел постачання коксівного вугілля, загрози для морського коридору та подальших обстрілів енергетики виплавка сталі, навпаки, може суттєво впасти.

Ще одним викликом для українського ГМК за відсутності належної уваги влади до цього питання стане CBAM.  Війна не дозволяє металургам України інвестувати  в «зелений» перехід, хоча великі компанії  висловлюють готовність стати частиною європейського «зеленого» ландшафту  і зосереджуються на кроках у цьому напрямку. Однією із конкурентних переваг країни є наявність високоякісної ЗРС для виробництва заліза прямого відновлення (DRI).

Водночас 93% українського експорту, який підпадає під дію СВАМ – продукція чорної металургії. Експертне середовище та представники галузі вважають, що виходом має стати пом’якшення термінів і умов застосування CBAM. За підрахунками GMK Center, через цей механізм Україна може втратити $4,6 млрд експортного доходу у 2026-2030 роках.

«В той час, коли ЄС всіма силами підтримує сталеву індустрію за допомогою захисних торгівельних бар’єрів, прямих субсидій та грантів на декарбонізацію у розмірі більше ніж  10 млрд євро за останні 2 роки, вільних квот на викиди вуглецю в ETS  та компенсації витрат на електроенергію, Україна не має жодної політики підтримки та збереження ключової галузі промисловості, що торік забезпечила 15% експорту та практично 6% ВВП. Сталь є одним з трьох головних матеріалів для відновлення. Україна, як і ЄС, стикається з викликом зростання дешевого імпорту з третіх країн. Наша галузь вже є частиною європейського сталевого ринку, тому наші дії повинні бути гармонізовані з діями ЄС», – коментує Станіслав Зінченко, директор GMK Center.