Приватизація – не панацея

Ми часто чуємо від представників влади, що в Україні занадто багато державних підприємств і що їх приватизація дасть суттєвий поштовх для припливу інвестицій і економічного зростання. Чи так це насправді?

Дивитися необхідно не на кількість держпідприємств, яких дійсно більше 3 тис., а на їхній внесок в українську економіку. Причому не лише загалом, а й за галузями.

За інформацією Мінекономрозвитку, частка держсектору в українській економіці становить лише 13%. При цьому держсектор сконцентрований в енергетичному («Нафтогаз», «Енергоатом», «Центренерго» та ін.) і транспортному секторах (насамперед «Укрзалізниця»). Їхній внесок в українську економіку оцінюється в 40,5% і 29,3% відповідно.

Держпідприємства, що працюють у цих галузях, є природними монополіями. І тут важлива не форма власності, а прозора й ефективна діяльність національних регуляторів, що регулюють діяльність природних монополій, – таких як Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКУ) і Антимонопольний комітет.

За слабких («приватизованих») національних регуляторів не має значення, в якій формі власності перебувають монополісти – державній чи приватній. Тож приватизація підприємств енергетики і транспортної галузі, де функціонують природні монополії, без належної роботи національних регуляторів не дасть жодного відчутного ефекту.

Або по-іншому: ефективна і прозора робота національних регуляторів дасть змогу збільшити ефективність функціонування природних монополій навіть без приватизації.

Що стосується промисловості, то частка держсектору в ній і без того мінімальна:

• у добувній промисловості – 6,5%;
• а переробної ще менше – 4,7%.

У ці галузі з приватною формою власності не йдуть інвестиції, а переробна промисловість скорочується вже п’ятий місяць поспіль, починаючи з травня 2019 року. І в цьому винна не форма власності, а слабкий захист прав власності та відсутність проактивної промислової політики в державних органів.

Механічна приватизація мізерної частки держсектору, що залишилася, у добувній і особливо в переробній промисловості не дасть ні припливу інвестицій, ні розширення експортних ринків збуту.

Отже, приватизація – не панацея.

Оригінальну версію тексту читайте тут

Колонка публікується з дозволу автора