Приватизація – не панацея

Ми часто чуємо від представників влади, що в Україні занадто багато державних підприємств і що їх приватизація дасть суттєвий поштовх для припливу інвестицій і економічного зростання. Чи так це насправді?

Дивитися необхідно не на кількість держпідприємств, яких дійсно більше 3 тис., а на їхній внесок в українську економіку. Причому не лише загалом, а й за галузями.

За інформацією Мінекономрозвитку, частка держсектору в українській економіці становить лише 13%. При цьому держсектор сконцентрований в енергетичному («Нафтогаз», «Енергоатом», «Центренерго» та ін.) і транспортному секторах (насамперед «Укрзалізниця»). Їхній внесок в українську економіку оцінюється в 40,5% і 29,3% відповідно.

Держпідприємства, що працюють у цих галузях, є природними монополіями. І тут важлива не форма власності, а прозора й ефективна діяльність національних регуляторів, що регулюють діяльність природних монополій, – таких як Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКУ) і Антимонопольний комітет.

За слабких («приватизованих») національних регуляторів не має значення, в якій формі власності перебувають монополісти – державній чи приватній. Тож приватизація підприємств енергетики і транспортної галузі, де функціонують природні монополії, без належної роботи національних регуляторів не дасть жодного відчутного ефекту.

Або по-іншому: ефективна і прозора робота національних регуляторів дасть змогу збільшити ефективність функціонування природних монополій навіть без приватизації.

Що стосується промисловості, то частка держсектору в ній і без того мінімальна:

  • у добувній промисловості – 6,5%;
  • а переробної ще менше – 4,7%.

У ці галузі з приватною формою власності не йдуть інвестиції, а переробна промисловість скорочується вже п’ятий місяць поспіль, починаючи з травня 2019 року. І в цьому винна не форма власності, а слабкий захист прав власності та відсутність проактивної промислової політики в державних органів.

Механічна приватизація мізерної частки держсектору, що залишилася, у добувній і особливо в переробній промисловості не дасть ні припливу інвестицій, ні розширення експортних ринків збуту.

Отже, приватизація – не панацея.

Оригінальну версію тексту читайте тут

Колонка публікується з дозволу автора

  • Глобальний ринок

Чому різке зниження квот для України не допоможе європейській сталевій промисловості

Рішення ЄС щодо посилення режиму тарифних квот (TRQ) спричинене посиленням імпортного тиску на ринку сталі.…

Понеділок 15 Червня, 2026
  • Індустрія

Українська металургійна галузь витримала війну, але тепер вона потребує справедливості з боку Європи

Я хотів би поділитися своїми міркуваннями щодо нещодавнього дослідження GMK Center, присвяченого викликам, з якими…

Четвер 11 Червня, 2026
  • Компанії

Імплементація євронорм у металургійній галузі України: погляд «Інтерпайп»

Вступ України до Євросоюзу відкриває нові можливості для вітчизняного бізнесу, та водночас ставить перед ним…

Понеділок 8 Червня, 2026
  • Індустрія

Вплив війни на Близькому Сході на економіку України у 2026 році: погляд НБУ

Про сценарії та наслідки впливу на українську економіку війни у Перській затоці розповів заступник голови…

Четвер 28 Травня, 2026
  • Індустрія

ЄС змінює правила доступу для сталі: що це означає для України

Євросоюз готує нові правила доступу на ринок сталі, що створює додаткові виклики для українських експортерів.…

Середа 13 Травня, 2026
  • Індустрія

Українська металургія та євроінтеграція: проблемні точки дотику

Українська металургія опинилася в епіцентрі регуляторних та торговельних трансформацій, пов’язаних із курсом на євроінтеграцію. Під…

Вівторок 12 Травня, 2026