Добувна промисловість може принести Україні додатково $9-22 млрд

9 липня під час прес-конференції «Як зробити українців багатими: презентація реформи надрокористування» старший економіст незалежної аналітичної групи Ukraine Economic Outlook Михайло Кухар окреслив основні відмінності між українськими та світовими добувними компаніями, а також назвав основні точки зростання для української гірничодобувної галузі. GMK Center публікує основні тези його виступу.

Вважається, що світ рухається в бік IT, а технології ХІХ століття – добування руди, газу та нафти – відмирають. З огляду на частку добувної промисловості в світовому ВВП, це справді так – за останню чверть століття вона впала з приблизно 5% до 3%. Однак якщо подивитися на абсолютні цифри, то галузь, навпаки, досить стрімко зростає. За останні 25 років вона зросла у світі з приблизно $300-500 млрд обороту до більш як $3 трлн, і продовжує зростати (близько 14% на рік за складним відсотком). Можна сказати, що за останні 10 років галузь зросла в 7 разів і продовжує зростати.

На тлі країн, що мають високу питому вагу добувної галузі у своєму ВВП, Україна відверто відстає. Ми недоотримуємо експортну виручку, маємо занижені обсяги видобування.

Також Україна має один з найменших показників у світі за прибутками від добувної галузі: один працівник на ГЗК, у кар’єрі чи на видобувній вишці (це дуже високомаржинальна діяльність) приносить $34 тис. валового прибутку на рік. У Польщі чи Туреччині цей показник становить $50 тис. на рік, в ОАЕ – близько $2 млн, у США, Канаді, Австралії – $0,5-1 млн.

У світі є рейтинг, який оцінює привабливість інвестування у добування корисних копалин у різних країнах. Ми були дуже здивовані, дізнавшись, що Україна в ньому навіть не фігурує. На щастя, методологія рейтингу відкрита, і ми легко знайшли в ньому місце України – воно останнє. За агрегованим рейтингом ми отримали б лише 36 балів зі 100, і це був би найгірший показник у світі.

На підставі чого складається рейтинг? По-перше, це рівень оподаткування. Україна має середній рівень оподаткування від кешфлоу добувних компаній – 26%. Для порівняння, в Китаї цей показник становить 18%, у Німеччині – 22%. Українські нафтогазові компанії взагалі віддають у вигляді тих чи інших податків 60% обороту.

По-друге, важливим є доступ до міжнародної сертифікації щодо підтвердження покладів корисних копалин. Чи можна це зробити в Україні, чи є це автоматичною процедурою? Ні. Отже, інвестор, який потенційно хоче добувати в Україні, не бачить підтверджених запасів і не може дати оцінку тим покладам руди чи вуглеводню, які у нас є.

Завдяки падінню цін на енергоносії наша країна цього року зекономить на енергетичному імпорті близько $5,7 млрд. Це чудова новина. Але ж економічне зростання у світі рано чи пізно відновиться, і ціна на вуглеводні знову збільшиться. Непогано було б мати замість імпорту власний потужний видобуток.

Якщо влада розробить швидку процедуру підтвердження покладів для інвесторів, візьметься за проблему «сплячих» ліцензій, пришвидшить та спростить процедуру надання нових ліцензій на видобуток, запровадить прозорий облік та прозорі аукціони, то добувна галузь може показати до 2028 року зростання на рівні $9-22 млрд.

Ми справді живемо в епоху ІТ і штучного інтелекту. Світ стрімко змінюється. І в нас залишилось буквально кілька десятиліть, щоб отримати від видобутку ті кошти, які можемо. Невідомо, як довго потрібні будуть нафта й газ, які є в надрах України. Можливо, йдеться навіть не про 50 років. Тому, чесно кажучи, немає причин не взяти ці гроші зараз, щоб інвестувати в нову економіку згодом.