Де брати кошти на екологію?

Є три базових інструменти фінансування природоохоронних заходів:

• інвестиції;
• екологічний податок;
• державна підтримка.

Усі ці інструменти в Україні наразі працюють неефективно.

Що стосується залучення інвестицій, то для цього необхідно розвивати ринок екологічних товарів і послуг. Наприклад, приєднатись до переговорного процесу щодо відповідної угоди в СОТ. Також потрібно надавати перевагу більш ресурсоефективній, безпечній та екологічній продукції під час здійснення публічних закупівель (як це роблять в Європі та інших країнах світу).

Окрім законодавчих змін у сфері публічних закупівель, необхідно:

• розвивати систему стандартів, що дасть можливість відрізнити екологічні товари і послуги від звичайних;
• підвищувати обізнаність замовників товарів та послуг;
• поглиблювати взаємодію з організаціями, залученими до формування «зелених» ринків.

Що стосується екологічного податку, то цього року він становитиме близько 5 млрд гривень. Лише 45% із цієї суми будуть спрямовані на природоохоронні заходи. Плани таких заходів затверджуються розпорядниками бюджетів різних рівнів у «ручному режимі», без обговорення та експертної оцінки їх реального природоохоронного ефекту. Наприклад, як може вплинути закупівля протигазів та засобів цивільного захисту на екологічний стан нашої столиці? Між тим на це було витрачено мільйони «екологічних» грошей… Хто проводив аналіз природоохоронного ефекту від реалізації цього заходу, як того вимагає закон? І подібних прикладів можна навести сотні.

Підвищення ставок оподаткування є неминучим заходом, але зміни слід впроваджувати комплексно, системно й через реальну реформу. 100% екологічного податку має спрямовуватися на природоохоронні заходи, тобто цим коштам слід повернути спеціальне призначення (спецфонд). Переважна більшість коштів має залишатись на місцях і витрачатися на запобіжні заходи.

Збільшуючи ставку податку, треба чітко усвідомлювати, чи не спричинить це додаткових проблем, чи не погіршить у результаті екологічну ситуацію в країні. Угода про асоціацію з ЄС чітко вказує на необхідність надання державної допомоги суб’єктам господарювання на «зелену» модернізацію. Необхідно встановити порядок такої допомоги разом з чіткими критеріями допустимості. Наші європейські партнери навіть надали фінансову допомогу на впровадження такого підходу, але напрацьовані рекомендації лежать в уряді «під сукном» з минулого року.

Отже, питання збільшення чи зменшення екологічного податку має розглядатися на основі реальної оцінки, зокрема, екологічного, економічного і соціального ефекту від таких нововведень.

Задля забезпечення екологічної безпеки держави та запобігання забрудненню потрібно:

1. Реформувати систему державного моніторингу довкілля і впровадити Реєстр викидів та перенесення забруднювачів (РВПЗ). Це дасть достовірну та оперативну інформацію, необхідну для запобігання негативним наслідкам змін стану довкілля та їх зменшення. Наявний стан організації спостережень та оцінювання не задовольняє у повному обсязі інформаційні потреби системи моніторингу. Спостереження здійснюються різними методами; визначення показників забруднення виконується переважно із застосуванням застарілих методик на обладнанні, яке не відповідає сучасним технічним і метрологічним вимогам (більшість вичерпало свій технічний ресурс).
2. Запровадити систему управління екологічними ризиками на основі міжнародних стандартів і новітніх інформаційних технологій. Це дасть змогу запобігти техногенним катастрофам і забезпечити захист природних екосистем; здоров’я та благополуччя населення.
3. Запровадити ефективну державну політику у сфері промислового забруднення: розробити і прийняти законопроект «Про інтегроване запобігання, зменшення та контроль за промисловим забрудненням», створити базу даних (довідників) найкращих доступних технологій та методів управління, створити електронну інформаційну систему та перейти на єдиний (інтегрований) дозвіл, що відповідає європейським стандартам.
4. Запобігати кліматичним змінам та руйнуванню озонового шару: прийняти відповідну нормативно-правову базу у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів (перебуває у стадії розроблення), прийняти Стратегію низьковуглецевого розвитку України, впровадити систему торгівлі квотами на викиди парникових газів (СТВ), забезпечити виконання зобов’язань за Монреальським протоколом і проведення електронних аукціонів з розподілу часток щорічної національної квоти на імпорт озоноруйнівних речовин.
5. Впровадити систему належного управління хімічними речовинами: розробити і прийняти законопроект «Про управління хімічними речовинами»; прийняти технічні регламенти щодо реєстрації, оцінки, дозволу і обмеження використання хімічних речовин, а також їх класифікації, маркування та пакування згідно з європейськими нормами REACH.
6. Реалізувати Національний план управління відходами до 2030 року: прийняти рамковий закон «Про відходи» та правові акти, що регулюватимуть управління відходами на секторальному рівні (відходи пакування, небезпечні відходи тощо).