Чому екоподаток в Україні працює неефективно

Перед урядами багатьох держав постійно постає питання: як забезпечити поступове економічне зростання країни без шкоди для довкілля та здоров’я громадян. На сьогодні це вже аксіома – потрібно широко впроваджувати енергоефективні рішення в усі сфери життя і використовувати відновлювані джерела енергії (ВДЕ).

Енергетика та промисловість є найбільшими забруднювачами довкілля, вони генерують найбільше викидів. Тому уряди у різних країнах використовують різноманітні механізми стимулювання, серед яких найпоширенішим є оподаткування.

Розрізняють два типи викидів: забруднюючі речовини та парникові гази. Природа утворення цих викидів спільна – спалювання викопного палива, – але наслідки дещо різні. Забруднюючі речовини шкодять довкіллю, забруднюючи повітря, воду, землю, і впливають на здоров’я людей. Парникові гази не змінюють хімічний склад води, землі, повітря і не несуть загрози здоров’ю людей, але суттєво впливають на клімат планети та спричинюють різкі його зміни. Причому викиди забруднюючих речовин завжди локальні (концентруються на окремій території), тоді як викиди парникових газів не мають кордонів і розповсюджуються по всій планеті. Це важливо знати і розуміти, щоб приймати правильні рішення і впливати на причини виникнення різних типів викидів.

Викиди забруднюючих речовин можна зменшити через встановлення фільтрів або зміну технологій виробництва, однак ці заходи не знижують викидів СО₂. Більше того, часто встановлення фільтрів призводить до збільшення використання енергії внаслідок створення більшого тиску для проходження газів, а це, в свою чергу, збільшує викиди СО₂.

Натомість зменшення викидів СО₂ можна досягти за допомогою енергоефективних заходів, які завжди ведуть до зменшення обсягів спалювання викопного палива. Крім того, додатковим ефектом заходів з енергоефективності є зменшення викидів забруднюючих речовин.

За даними Світового банку, застосування вуглецевого податку і його цільове використання стало дієвим інструментом політики енергоефективності та екологічної політики у багатьох країнах світу. Чинні сьогодні найвищі податки на викиди СО₂ в європейських країнах суттєво стимулювали використання ВДЕ.

Україна підписала Паризьку угоду і взяла на себе амбітні зобов’язання із забезпечення сталого розвитку економіки та скорочення викидів парникових газів. У структурі цих викидів промисловість в Україні, включаючи енергетику, становить 80%. Саме тому промисловість разом з енергетикою має бути у фокусі уваги у процесі розроблення стимулюючих механізмів для запровадження енергоефективних заходів.

Сьогодні в Україні оподаткування вуглецевих викидів розглядають як фіскальний захід – для наповнення державного бюджету. Адже наразі відсутні фінансові механізми для стимулювання широкого застосування енергоефективних заходів, включно із використанням ВДЕ.

З 1 січня 2019 року ставка податку на викиди СО₂ зросла з 0,41 до 10 грн. Підвищення ставки податку без впровадження прозорого механізму використання коштів на енергоефективні заходи не сприяє зменшенню викидів парникових газів. Підприємства й надалі занижуватимуть показники своїх викидів, щоб оптимізувати податки, замість того щоб вкладати кошти у заходи, які зменшують споживання енергії та палива.

На замовлення проекту GIZ «Консультування підприємств щодо енергоефективності» було проведено дослідження, яке показало, що збільшення ставки податку на СО₂ у 24 рази збільшує дефіцит держбюджету (на 3,7 млрд грн) а також сповільнює економічний розвиток країни. Компенсувати негативні наслідки для економіки, зміцнити енергонезалежність та скоротити обсяги викидів СО₂ можливо за рахунок використання цих коштів на енергоефективні проекти.

Держенергоефективності розробило механізм державної підтримки підприємств шляхом компенсації частини кредиту на проведення енергоефективних заходів. У механізмі братимуть участь усі банки, які захочуть надавати енергоефективні кредити. Компенсацію за реалізовані енергоефективні проекти зможе отримати будь-яке підприємство, що є платником податку на викиди СО₂ та проведе енергоаудит чи запровадить систему енергоменеджменту. Держава не братиме участі ні у відборі підприємств, ні у відборі проектів для них. Роль держави буде зведено до виплат компенсацій за реєстрами, які готуватимуть банки.

Розміри компенсації встановлюватимуться у відсотках до вартості енергоефективних проектів відповідно до розмірів підприємств: для малих – 50%, середніх – 40%, великих – 30%. Також будуть встановлені граничні суми відшкодування: для малих підприємств – 1 млн грн, середніх – 2,5 млн грн, великих – 5 млн грн. Такий підхід забезпечить рівний доступ до компенсацій різних підприємств та дасть змогу охопити велику їх кількість.

Такий механізм є прозорим і саморегулятивним, виключає прояви корупції державними органами на етапі прийняття рішення про надання кредиту і вибору заходів, а також дає змогу ефективно витрачати державні кошти для досягнення амбітної цілі Паризької угоди – зменшення викидів парникових газів.

Текст публікується дозволу автора

Оригінал