Чи потрібно прискорювати зростання ВВП?

Динаміка ВВП – улюблена тема політиків, економістів, полемістів і демагогів. Але будь-яка наявна статистична закономірність схильна руйнуватися, якщо на неї тиснуть з метою управління економікою. Тобто вимірювання ВВП, якщо ВВП стає метою, значною мірою втрачає свій початковий сенс. Чому?

Наведу приклад – рейтинг Doing Business, який так люблять ті самі політики, економісти, полемісти і демагоги. Коли цей рейтинг став популярним, влада багатьох країн почала боротися за покращення своїх показників у ньому. Українська влада – не виняток. І дедалі частіше ці зусилля були спрямовані не на реальне поліпшення бізнес-клімату в країні, а на «підгонку» своїх показників під методологію рейтингу. Метою стала не сутність – поліпшення бізнес-клімату в країні, а оцінка – позиція в рейтингу.

Щойно показник стає оціночним (за ним починають розподіляти фонди, гранти; формується репутація), він одразу стає мішенню для фальсифікацій.

Так, схоже, сталося і з ВВП. Чи буде для наших нащадків через 50 років важливо, яку політику ми оберемо сьогодні: орієнтовану на економічне зростання в 4% ВВП на рік чи в 3%? Не впевнений.

Наскільки це правильно – прагнути прискорення темпів зростання ВВП? Темп розвитку економіки країни буде таким, яким йому дозволить бути навколишній світ. Якщо ми будемо успішними на тлі інших країн, якщо наша індустріальна політика відповідатиме найкращим світовим зразкам (а зараз радше треба  ставити питання, чи буде у нас індустріальна політика в принципі), то темпи розвитку економіки будуть високими. Інакше ми будемо пасти задніх.

Але чи варто підганяти – швидше, швидше, швидше? Ті, хто розуміються на технологічному процесі, знають, що йому притаманна своя внутрішня логіка, тож прискорювати його не має сенсу. Більше того, прискорення іноді спостерігається наприкінці процесу (експоненціальне зростання), а до цього все відбувається вкрай повільно.

Економіка – не автомобіль, для прискорення її розвитку на акселератор не натиснеш. Якщо економіка не має органічних мотивів до розвитку, то її перспективи будуть сумними. Але кого в Україні цікавлять мотиви зростання економіки? У нас «комсомол» – план по валу, вал по плану. Головне, аби були максимально амбітні плани й аби під шумок цих планів можна було «освоювати» гроші й піаритися. А які будуть середньострокові (не кажучи вже про довгострокові) наслідки, в чому мета цих синтетичних цифр, чи свідчать вони про якість розвитку економіки – нікому не цікаво.