Польща повинна обрати напрям декарбонізації металлургії

Уряд і виробники країни стоять перед вибором із кількома варіантами

Польща потребує стратегічного рішення щодо напряму декарбонізації металургії країни, а зволікання із ним збільшить торгівельний розрив і призведе до неконтрольованої трансформації. Про це йдеться у новому звіті Instrat, з яким ознайомився GMK Center.

Польська промисловість, в тому числі металургія, зазначають аналітики, стоїть перед викликом декарбонізації та збереження своєї конкурентної позиції. Вітчизняні виробники сталі перебувають під зростаючим тиском з боку неєвропейських конкурентів. Крім того, з 2026 року почнеться поступове згортання безкоштовного розподілу квот на викиди CO2 в рамках EU ETS та відбудеться остаточне запровадження CBAM. Водночас ціни на енергоносії в Польщі, ймовірно, тривалий час залишатимуться вищими, ніж у решті Європи.

У Instrat нагадують, що по всій Європі оголошуються нові інвестиції в «зелені» сталеливарні заводи, виробництво на яких базується на технології прямого відновлення заліза з використанням електродугової печі та водню як відновника. У перспективі їх продукція ставатиме більш конкурентоспроможною порівняно зі сталлю, виробленою за традиційними вугільними технологіями.

Всі ці фактори негативно впливають на становище польської металургійної галузі. Аналітики Instrat зазначають, що для сектору не ухвалено жодних рішень щодо шляху декарбонізації.

Польський уряд і виробники, йдеться у дослідженні, стоять перед стратегічним вибором із декількома варіантами.

збереження існуючого заводу з виробництва первинної сталі в Дамброва Гурнича з використанням маршруту BF-BOF, обладнавши підприємство технологією уловлювання вуглецю,
побудова нового заводу з виробництва «зеленої» сталі (DRI-EAF + водень),
зробити ставку на виробництво тільки переплавленої з брухту сталі (EAF) і покладатися на імпорт первинної сталі.

«Кожна велика промислова економіка Європи вже обрала метод глибокої декарбонізації виробництва сталі. Подальші роки зволікання з прийняттям цього рішення в Польщі лише збільшать торгівельний розрив, що призведе до неконтрольованої, «дикої» трансформації сталеливарного сектору», – йдеться у дослідженні.

Польська економіка потребує стратегічного рішення щодо напряму перехідного періоду для внутрішнього ринку сталі та відповідної уваги з боку держави. Необхідні регуляторна та фінансова підтримка, а також інвестиційна інфраструктура для супроводу виробництва сталі з низьким або майже нульовим рівнем викидів.

Країна також потребує великих обсягів відновлюваної енергії та низьких цін на електроенергію, щоб задовольнити значний попит на всі технології виробництва низьковуглецевої сталі.

Як зазначають в Instrat, з 2012 по 2021 рік виробництво сталі у Польщі залишалось на рівні 8-10 млн т, у 2022-му ці обсяги впали до 7,5 млн т, у 2023-му – до 6,5 млн т. Причини зниження виплавки сталі включали закриття інтегрованого металургійного заводу ArcelorMittal у Кракові у 2020 році внаслідок рецесії, спричиненої пандемією коронавірусу, зростання цін на викиди CO2 з 2020-го, а згодом енергетичну кризу 2022-2023 років і різке зростання цін на електроенергію.

Водночас виробництво сталі в Польщі не задовольняє внутрішній попит. Наприклад торік країна спожила майже на 5,5 млн т більше металопродукції. аніж виробила, тоді як у 2012-му році цей розрив ще становив 2 млн т. У 2023-муперевищення імпорту сталі над експортом становило 6,5 млн – це найвищий імпортний баланс серед країн ЄС.

Нагадаємо, що високі ціни на електроенергію дедалі більше впливають на конкурентоспроможність промисловості Польщі, яка генерує приблизно 1/5 національного ВВП. Цей сектор є дуже енергомістким порівняно з іншими країнами ЄС. Високі ціни на електроенергію є проблемою для таких галузей, як хімічна, металургійна, гірничодобувна та паливно-енергетична.