Декарбонізація світового ГМК до 2050 року коштуватиме $1,4 трлн

Заходи передбачають модернізацію наявної інфраструктури виробництва сталі та розроблення нових родовищ з високоякісною залізною рудою

Декарбонізація світовоої залізорудної та сталеливарної промисловості до 2050 року відповідно до Паризької кліматичної угоди вимагає інвестицій у сумі в $1,4 трлн. Такі оцінки дає компанія Wood Mackenzie.

У процесі виробництва чавуну та сталі викиди CO₂ у світі щорічно становлять 3,4 млрд т. Це 7% від загального світового обсягу викидів.

Для скорочення викидів CO₂ в наявній інфраструктурі виробництва сталі знадобиться $800-900 млрд (із прогнозованих $1,4 трлн). Інвестиції, зокрема, необхідні у технології прямого відновлення заліза (DRI) та електродугові печі.

Активну роль у скороченні експлуатаційних викидів мають відіграти гірничодобувні компанії. Вони інвестуватимуть у нові шахти з високоякісною залізною рудою та в потужності з виробництва DR-окатишів, на що знадобиться $250-300 млрд.

Додаткових інвестицій у розмірі $200-250 млрд знадобиться на развитие технологий улавливания, использования и хранения СО₂.

Металургійна промисловість також потребуватиме глобальної вуглецевої політики. Сьогодні більшість національних ринків лише зароджуються, і вони зосереджені в розвинутих економіках. Понад 60% світового виробництва сталі припадає на Китай. 90% цієї сталі виробляється в доменних печах. Тому уряд країни, переконані дослідники, має запровадити агресивне ціноутворення та оподаткування на викиди CO₂. Місцевим виробникам доведеться балансувати між управлінням відносно новими киснево-конвертерними потужностями й інвестуванням у більш екологічні технології.

Політика Пекіна щодо скорочення виробництва сталі вже допомогла покращити ситуацію із викидами у країні. Такі непрямі заходи контролю підтримуватимуть декарбонізацію в довгостроковій перспективі. Зусиллям Китаю також сприятиме падіння попиту через сповільнення економічного зростання.

Механізм вуглецевого коригування на кордоні ЄС (CBAM) та імовірність подібних кроків з боку інших великих економік можуть сприяти швидшим змінам у таких країнах-виробниках, як КНР та Індія. Проте Індія, країни Південної Америки та Південно-Східної Азії, згідно з прогнозом, навряд чи здійснять значні інвестиції в «зелену» сталь до 2035-го.

Також постане питання готовності покупців платити за «зелену» сталь більше, ніж за «традиційну». Хоча тиск інвесторів має певний вплив на великих багатонаціональних споживачів  (таких як автовиробники та сектор важкого машинобудування), будівельна галузь в основному несприйнятлива до «екологічних» стрибків цін.

Як повідомляв GMK Center, металургія ЄС потребуватиме надто багато енергії для декарбонізації. Організація Hydrogen Europe оцінює ресурси для декарбонізації одного середнього заводу в Європі в 1,2 ГВт електролізерів та 4,5 ГВт сонячної енергії.