Залізорудний експорт України: чому він падає?

Залізорудна галузь України, один із головних наповнювачів держбюджету, наприкінці І кв. опинилася в критичному становищі. До несприятливої ​​ситуації на зовнішніх ринках додалися внутрішні суб’єктивні чинники. Яких взагалі можна було уникнути. Ситуацію ще можна виправити, але затягування з розв’язанням проблем загрожує важкими наслідками.

Зовнішній фактор: прогнози здійснюються

Залізорудна промисловість України є експортноорієнтованою. Тобто більшість її продукції продається за зовнішньоторговельними контрактами. Так гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗК) забезпечують надходження “твердої” валюти до національної економіки. І цим утримують курс гривні від обвалу.

Починаючи з лютого 2022 року, галузь стикається з безпрецедентними викликами воєнного часу. Зокрема, через блокаду українських чорноморських портів російським флотом припинилися постачання залізної руди до Південно-Східної Азії. А це найважливіший ринок збуту для всіх великих гравців. Як наслідок, за підсумками 2022-2023 років трапився значний спад виробництва та експорту залізорудної продукції (ЖРП).

Незабаром, вже в 2024 році, Україна змогла повернутися до топ-5 найбільших світових експортерів залізної руди. Це сталося завдяки створенню силами ЗСУ «коридору безпеки» для торговельного судноплавства у Чорному морі. У натуральному вимірі залізорудний експорт підвищився на 90%, до 33,7 млн. т. У грошовому еквіваленті – на 59% до $2,8 млрд. Це багато чи замало?

Для порівняння. Наприкінці березня 2023 року Міжнародний валютний фонд затвердив для України 4-річну кредитну програму EFF на суму $15,5 млрд. У рамках EFF станом на 31 березня 2025 року уряд отримав 7 траншів загальним обсягом $9,8 млрд. Тобто залізорудний експорт за 2024 рік дав країні половину річної позики від МВФ. Яку, до речі, належить повертати,  із відсотками, до того ж.

На жаль, поточного року підтримка національної економіки з боку ГЗК опинилася під питанням. За підсумками І кв. експорт ЖРП у грошах скоротився на 20% р/р, до $687,8 млн.

Як видно, вартість імпортної залізної руди Fe 62 у порту Ціндао (основний глобальний індикатор) падає з грудня 2023-го. Тобто вже більше року. Причина – криза сталевого надвиробництва в КНР. Місцевим металургам уже не треба стільки сировини, як раніше. Отже, раніше вони добре “розігріли” гірничодобувний сектор своїми зростаючими запитами – а відтепер маятник хитнувся у зворотному напрямку.

Для усунення дисбалансів на ринку потрібні роки, це не швидкий процес. Тому відновлення цін на ЖРП у найближчому майбутньому не передбачається. Очікується тільки ще більше погіршення.

Так, на початку квітня Міністерство промисловості, науки та ресурсів Австралії підтвердило свій попередній прогноз, згідно з яким середня світова ціна залізної руди в 2025 році знизиться до $85/т порівняно з $95/т, що очікувалися раніше. Це дуже тривожний сигнал.

GMK Center раніше прогнозував скорочення українського залізорудного експорту в 2025 році на 15%, до 27 млн ​​т – при падінні середньої ціни до $95/т проти $110/т 2024-го. Тобто якщо сумні очікування австралійських аналітиків реалізуються – на нас чекає справжній обвал.

При цьому вже зараз, за ціною ​​$95/т, постачання ЖРП до Китаю для українських ГЗК може стати нерентабельним. Оскільки висока доларова інфляція в Україні значно збільшила витрати залізорудних компаній.

Внутрішній фактор: недолугий підхід

Несприятлива кон’юнктура на зовнішніх ринках – не єдина причина, через яку український залізорудний експорт опинився під загрозою. Сюди треба додати вимушене скорочення видобутку. Так, у середині березня стало відомо про зупинку Криворізького залізорудного комбінату (КЗРК), найбільшого в країні виробника аглоруди.

До такого рішення менеджменту довелося вдатися через катастрофічну нестачу обігових коштів, що є необхідними для поточних витрат: зарплата працівникам, оплата електроенергії тощо. Певною мірою це наслідки знищення Росією маріупольських меткомбінатів. Це позбавило КЖРК основних покупців його продукції на внутрішньому ринку.

Ситуацію ще більш посилила заборгованість держави на суму понад 330 млн грн. Йдеться про неповернення ПДВ за експорт залізорудного агломерату. Тобто якби Державна податкова служба вчасно перерахувала ці гроші підприємству – воно б мало змогу розрахуватися з енергетиками та власним персоналом. І не припиняти роботу.

З тією ж проблемою у березні зіткнулася компанія Ferrexpo, яка входить до топ-3 експортерів гірничо-металургійної продукції. Тут податківці не повернули значно більшої суми експортного ПДВ – 513 млн грн. Тому і наслідки теж будуть набагато більш відчутні. Не лише для самої Ferrexpo, а й для української економіки загалом.

«Ми вже змушені скоротити виробництво до 25% нашої повної потужності і не довипустимо орієнтовно 4 млн т продукції у 2025 році», – наголосив голова профкому Полтавського ГЗК (входить до Ferrexpo) Дмитро Вінівітін.

За підсумками І кв. Ferrexpo знизила виробництво ЗРП на 26% до 1,35 млн т. Більша частина цієї продукції йде на експорт. Його скорочення не лише “ріже” валютні надходження в економіку, послаблюючи підтримку гривні. Це неминуче падіння податкових відрахувань (з лютого 2022 року підприємства Ferrexpo сплатили до бюджету понад $300 млн). Чи може держава, що воює, дозволити собі таку “розкіш” – питання риторичне.

Але на цьому негативні наслідки не закінчуються. Важливо пам’ятати, що діяльність українських ГЗК інтегрована у ланцюжки коопераційних зв’язків. Ті 4 млн т прогнозного недовиробництва Ferrexpo, про які згадувалося вище – це “мінус” 4 млн т вантажних перевезень держкомпанії ПАТ “Укрзалізниця”. І “мінус” 4 млн т перевалки вантажів в українських портах. Тобто. їх відрахування до бюджету також помітно впадуть.

В умовах війни, коли економіка звалилася і кожне велике чинне підприємство в країні буквально «на вагу золота», подібні дії з боку податкової служби виглядають як дуже недалекоглядні, м’яко кажучи.

До категорії «недалекоглядних» можна зарахувати і тарифну політику держмонополій, які регулярно підвищують вартість послуг для промисловості. При цьому ні в самих держкорпораціях (ПрАТ «Укрзалізниця», НЕК «Укренерго», НАК «Нафтогаз України»), ні в Кабміні, схоже, ніхто не ставить собі питання: чи може ринок, тобто в цьому разі промпідприємства, ці підвищення безболісно «проковтнути»?

Стосовно залізорудної галузі відповідь на запитання однозначно негативна. Виконавчий директор Об’єднаного ГЗК (охоплює Північний, Центральний та Інгулецький ГЗК групи «Метінвест») Ігор Тонєв у середині березня визнав, що група в 2024 році була змушена зупинити ІнГЗК саме через збільшення тарифів на е/е і транспортування газу. За його словами, зараз «Укрзалізниця» і Кабмін планують підвищення вартості вантажоперевезень.

«Від цього програють усі», – наголосив топ-менеджер.

Маються на увазі вищезгадані коопераційні ланцюжки. Підвищення тарифів дає зростання собівартості виробництва для ГЗК. На тлі падіння маржинальності продажів, викликаного низькими цінами на залізорудну продукцію. Це змушує підприємства скорочувати виробництво. Після чого та ж «Укрзалізниця» втрачає доходи через зменшення обсягів вантажоперевезень.

И. Тонєв уточнив, що минулого року завантаження потужностей Об’єднаного ГЗК було на рівні 50%. Очевидно, що воно могло б бути більшим, якби тарифні «апетити» державних монополій були більш сприятливими для великого бізнесу.

У середині квітня стало відомо про внесення «Укрзалізницею» змін до плану формування поїздів у напрямку Одеського морпорту, головного перевалочного вузла для українського залізорудного експорту.

Як підрахували на меткомбінаті «АрселорМіттал Кривий Ріг» (до складу якого входить Новокриворізький ГЗК), тарифну відстань для поїздів з вантажами підприємства буде збільшено на 257 км. Відповідно, підвищиться собівартість продукції.

«Ми вважаємо таку зміну маршрутів держмонополією «Укрзалізниця» штучною і безпідставною. Це негативно впливає на конкурентоспроможність і ставить наш план вийти на беззбитковість під загрозу», – заявила адміністрація комбінату.

Тим часом за підсумками I кв. залізорудний експорт упав не тільки в грошовому виразі (через низькі ціни на зовнішніх ринках), а й у натуральному: на 5,7%, до 8,49 млн т.

Теоретично підтримати обсяги виробництва на ГЗК міг би внутрішній попит. Але й у металургійних підприємств є аналогічні проблеми.

Квартальна статистика вийшла відносно благополучною. За січень-березень виплавка сталі в Україні збільшилася на 2,7% р/р, до 1,73 млн т. Але в березні зафіксовано падіння відразу на 9% р/р, до 550,5 тис. т. Одна з головних причин – гостра нестача персоналу, викликана мобілізацією.

Токсична комбінація вищевказаних зовнішніх і внутрішніх чинників чинитиме негативний вплив на показники залізорудного виробництва та експорту в II кв. Що, своєю чергою, погіршить ситуацію з наповненням бюджету і з валютним балансом.

Очевидно, Кабінет міністрів України не може підвищити глобальні ціни на залізну руду. Але це не означає, що влада нічого не може зробити. Залізорудна галузь гостро потребує дерегуляції та зниження адміністративного тиску. А також держпідтримки. Ні, не в прямих дотаціях. Потрібні, як мінімум, раціональна тарифна політика держмонополій і своєчасне виконання зобов’язань з повернення ПДВ.