Як в Україні (не) працюють індустріальні парки

В Україні одна з найнижчих у світі кількість відкритих індустріальних парків. Якщо взяти ті, що реально працюють, то цей показник буде ще нижчим. Так, згідно зі статистикою, в Україні зареєстровано 40 індустріальних парків. У Польщі, тим часом, – 83, у Німеччині – 200, у США – 400, у Китаї – 406, а в Південній Кореї – аж 1200.

25 з 40 зареєстрованих в Україні індустріальних парків перебувають у комунальній власності (справа в тому, що місцеву владу просто зобов’язали запускати відповідні об’єкти), 12 – у приватній, 2 мають змішану формі власності та 1 є державним.

При цьому багато з них існують лише на папері. У чистому полі. Без будь-яких споруд і підведених комунікацій – електрики, води, газу.

Що перешкоджає розвитку індустріальних парків в Україні

Серед глобальних причин можу назвати такі:

1. Низький рівень економічної та політичної стабільності, як наслідок – малий горизонт планування підприємств;
2. Малий приплив іноземних інвестицій і внутрішніх реінвестицій;
3. Наближення світової економічної кризи;
4. Відтік робочої сили;
5. Мало реальних майданчиків для розміщення виробництва з налагодженою інфраструктурою;
6. Відсутність преференцій від держави зі створення умов для розміщення виробництв.

Серед більш «приземлених» проблем, тих, що стали помітними в практиці, зазначу такі:

1. Абсолютно бездумний вибір ділянки для індустріальних парків. Наприклад, є випадки, коли вся ділянка під парк виявилася торф’яником, або у неї є інші власники, або мережі далеко, або власники прилеглих ділянок не дають згоди на прокладання мереж тощо;

2. Створення парків найчастіше ініціюють місцеві громади, які абсолютно не розуміють, з чим мають справу та як розвивати подібні проекти. Процвітає корупція і відбуваються розкрадання;

Процес отримання дозвільних документів в Україні й сусідніх країнах

3. Відсутність фінансової та технічної підтримки з боку держави. За весь час існування програми щодо індустріальних парків, а саме з 2012 року, на їх розвиток загалом було залучено 355 млн грн. Однак лише 9,5 млн грн з них становили державні вкладення; 56 млн грн – кошти місцевих бюджетів. Решту 290 млн було залучено з приватного капіталу. Тобто можна сказати, що фінансової та технічної підтримки з боку держави немає;

4. 20 індустріальних парків не мають керуючих компаній (вони є лише у 16 парків). Деякі конкурси на визначення керуючої компанії були оголошені 2-3 роки тому, але жодної заявки так і не надійшло;

5. Наявні преференції для ініціаторів створення індустріальних парків та потенційних резидентів є недостатньо привабливими. Деякі українські підприємці, наприклад, налагодили своє виробництво в сусідній Польщі, де для резидентів індустріальних парків створені більш вигідні умови роботи. Інші відкрили своє виробництво в промзоні, а не в парку – преференції в парках зведені до нуля, а в промзонах хоча б цехи старі стоять, та й комунікації підведені.

Що тим часом пропонують наші сусіди?

6. Професійних девелоперських компаній, керуючих компаній і приватних ініціаторів-девелоперів у цій сфері недостатньо – їх можна порахувати на пальцях однієї руки.

Що робити

Насправді, потенціал для зростання індустріальних парків в Україні колосальний. Окупність упродовж 8-10 років для зарубіжних інвесторів є дуже привабливою. 3-4 заводи на місяць заходять в Україну в пошуках локації, але найчастіше йдуть, тому що не знаходять підготовлених майданчиків. Щомісяця лише до нас надходить близько 10-15 звернень українських виробників, які шукають якісні майданчики. Власники земельних ділянок готові співпрацювати на прийнятних умовах.

На макрорівні також спостерігаються зрушення: влада повертається обличчям до галузі, іноземні агентства підвищують рейтинги привабливості, створюються програми підтримки української промисловості від Євросоюзу, дедалі більше учасників ринку нерухомості звертають увагу на сегмент індустріальних парків.

Пропозиції щодо поліпшення ситуації:

• Виробити життєздатну стратегію розвитку галузі, враховуючи мікс державних і приватних учасників ринку;
• Затвердити державну програму цільового фінансування інфраструктури та підготовки ділянок;
• Розробити спеціальні кредитні програми під 0%;
• Розробити та ухвалити програму захисту іноземних інвестицій у галузь;
• На постійній основі займатися не локальним, а централізованим розвитком і просуванням парків на міжнародній арені;
• Суворо контролювати кошти, виділені державою, і жорстко зупиняти розкрадання і зловживання на місцях виконавчих органів;
• Ухвалити закони й поправки до окремих законодавчих актів, що стимулюють галузь (податкові, фінансові, технічні пільги);
• Опрацювати та впровадити чітку послідовність вибору, аналізу й реалізації проектів індустріальних парків, оцінювати спеціалізацію й логістику регіону розміщення;
• Створити централізований орган вирішення проблем галузі (не лише лобістські функції, як це було раніше);
• На постійній основі навчати фахівців місцевих громад та інших учасників галузі професійної «девелоперської грамотності»;
• Залишати тільки найбільш життєздатні індустріальні парки, інші консервувати, щоб не розпорошувати фокус;
• Збільшувати кількість керуючих компаній, створювати спеціалізовані девелоперські компанії;
• Займатися централізованим розвитком і просуванням парків на міжнародній арені;
• Створювати і стимулювати екосистеми парків, що дають змогу розвивати виробництво в нових масштабах;
• Створювати не менше 10 діючих, а не на папері, індустріальних і технопарків на рік протягом 10 років;
• Довести кількість робочих парків до 100+.

Це допоможе відродити промислову міць України.