Чому промислова локалізація вигідна для України

Локалізація виробництва іноземних компаній у країні споживання – один із сучасних дієвих інструментів створення робочих місць і залучення інвестицій.

Ще до реєстрації у Верховній Раді законопроекту про локалізацію український уряд підписав з американською компанією – виробником локомотивів General Electric угоду про розміщення частини виробничих потужностей компанії в Україні, оскільки УЗ купує в них велику партію локомотивів.

Тобто американська компанія погодилася поставляти в Україну локомотиви на певних умовах, пов’язаних з локалізацією виробництва. Чому? Тому що компанія настільки часто стикалася з вимогою локалізації в різних країнах світу, що змушена була повністю змінити свою модель ведення бізнесу. Генеральний директор General Electric Джеффрі Іммельт під час одного зі своїх виступів сказав: «Коли я приєднався до GE у 1982, 80% доходу компанії створювалося в США. Зараз 70% доходів ми отримуємо від зарубіжних продажів. Компанія має 420 виробничих площадок у всьому світі. Компанії мають адаптуватися самостійно до протекціоністського середовища. Для цього потрібні кардинальні перетворення. Тому ми йдемо вперед і локалізуємся».

Виходячи з цього можна сказати, що дії GE з локалізації – це не стільки досягнення нашого уряду, скільки перший крок з боку самого виробника.

До слова, локалізація застосовується не лише в держзакупівлях. В Україні локалізація успішно діє на ринку сільгосптехніки. У 2017 році було запроваджено програму компенсації вартості сільгосптехніки: якщо купується техніка вітчизняного виробництва, покупець має право на компенсацію 25% її вартості. Також локалізація широко застосовується в інших країнах у роботі з іноземними інвесторами: уряди надають їм грошові гранти, висуваючи при цьому умови щодо локалізації, розміру капітальних інвестицій та експорту.

Локалізація має на меті:

1) стимулювати внутрішнє виробництво;

2) створювати робочі місця;

3) залучати іноземні інвестиції;

4) розширювати базу оподаткування: нові підприємства стають платниками податків, додаються непрямі податки з боку споживання (тому що люди, які працюють на підприємстві, у постачальників тощо, також заробляють гроші та здійснюють споживчі витрати).

Дехто каже, що закон про локалізацію призведе до демонтажу системи ProZorro. Але на мою думку, вони просто маніпулюють. Учасники торгів уже навчилися обходити цю систему. Небажаних учасників легко відсіяти: для цього детально прописують технічні характеристики товару, що купується, і «за збігом обставин» продукція одного учасника виявляється такою, що відповідає всім вимогам, а в інших – ні. Також, зважаючи на час отримання різних довідок в Україні, в тендері можуть прописувати терміни, за які отримати необхідну довідку неможливо. Чого лише варта історія з львівським «Електроном»: компанія дала більш дешеву пропозицію, але програла тендер, тому що не встигла надати довідку про несудимість, яка видається протягом 30 днів. Нарешті, можуть виставлятися такі терміни поставки, щоб учасники не встигли виробити продукцію. Особливо цей підхід популярний, коли в одного виробника є готова продукція на складі. Таких моментів і нюансів в системі ProZorro придумано десятки. І якщо ми кажемо, що систему ProZorro навчилися обходити, то який може бути демонтаж?