«Зелена» трансформація Китаю кидає виклик сировинній моделі Австралії

Австралія, один із найбільших постачальників сировини для сталеливарної промисловості Китаю, стикається з новим викликом. «Зелений» курс Пекіна на декарбонізацію виробництва сталі змінює правила гри для ключових експортних товарів Австралії – залізної руди та коксівного вугілля. Про це йдеться в огляді Asia Times.

У 2024 році поставки залізної руди з Австралії до Китаю перевищили $100 млрд, складаючи понад половину всього австралійського експорту до країни. Водночас, у Китаї розгортається масштабна трансформація: на початку року на сталеливарну галузь поширили національну систему торгівлі викидами CO2, а в липні уряд зобов’язав виробників активніше переходити на «зелену» енергію.

Символом змін стало стрімке впровадження електродугових печей (EAF), які працюють на брухті або залізі прямого відновлення (DRI). Потужності EAF у Китаї вже перевищують 160 млн т на рік – як у США та Японії разом узятих. І хоча їхня частка у виробництві сталі поки не досягла цілі у 15%, старі доменні печі поступово втрачають актуальність.

Для Австралії це означає втрату ринків: коксівне вугілля дедалі менше потрібне, а низькоякісна руда погано підходить для виробництва «зеленої» стаді без додаткової переробки.

Прем’єр-міністр Ентоні Албанізе під час недавнього візиту до Китаю започаткував діалог щодо декарбонізації сталевої промисловості. Це може стати поворотним моментом, якщо перемовини втіляться в спільні інвестиції та стандарти у сфері «зеленого» водню, заліза й сталі.

Для збереження конкурентоспроможності Австралія має інвестувати в глибоку переробку сировини, розвивати «зелені» технології та створювати нові фінансові інструменти – наприклад, сертифікати на «зелену» сталь. Інакше її традиційні експортні активи ризикують стати невигідними вже в найближчі десятиліття.

Нагадаємо, Австралія прогнозує зниження доходів від експорту залізної руди з $116 млрд у 2024-2025 фінансовому році до $97 млрд у 2026-2027-му. Основними причинами падіння названа слабка динаміка світового попиту на сталь, скорочення виробництва в Китаї та поступове насичення ринку з боку Бразилії й Африки.