Витрати на виробництво «зеленої» сталі в ЄС роблять її неконкурентоспроможною – Fastmarkets

Витрати на виробництво «зеленої» сталі в ЄС ставлять під питання її конкурентноспроможність. Про це йдеться у дослідженні експертів Fastmarkets.

Виробництво «зеленої» сталі в Європі швидко розвивається завдяки політичним стимулам, раннім капіталовкладенням і державному фінансуванню. Попри те, що ЄС є лідером за оголошеними та незавершеними потужностями, конкуруючі регіони мають значні переваги.

Потенціал недорогого водню, природного газу та доступної чистої електроенергії в MENA та Канаді позиціює їх як потенційних постачальників конкурентоспроможної «зеленої» сталі, HBI та DRI до Європи, навіть з огляду на торговельні обмеження Євросоюзу.

Очікується, що до 2030 року приблизно 80% світових потужностей електродугових печей, які працюють на DRI на основі водню, припадатиме на європейських виробників. Великі капіталомісткі проєкти в Скандинавії (наприклад, Stegra, Hybrit і Blastr green steel) отримують вигоду від доступу до низьковуглецевої електроенергії, державної підтримки та регуляторних переваг у вартості завдяки ETS.

Попри державне фінансування перехід до декарбонізації в Європі залишається досить болючим для виробників сталі. Комерційну життєздатність використання водню для виробництва DRI все ще обговорюють, оскільки перехід на електродугові печі й EAF/DRI передбачає різке збільшення потреб в електроенергії.

Ціни на електроенергію в Європі є значно вищими, ніж у багатьох інших регіонах. Промислові тарифи часто перевищують €100/МВт·год, що у 2–4 рази більше, ніж у Сполучених Штатах і Китаї. Європейське виробництво плоского прокату на основі водню часто є структурно дорожчим. У 2030 році середній виробник у MENA матиме на 17% нижчі витрати, ніж європейський конкурент, що зумовлено нижчими витратами на робочу силу, електроенергію, капітальні витрати та водень.

Імпорт гарячебрикетованого заліза (HBI) та заліза прямого відновлення (DRI) з таких джерел, як регіон Близького Сходу та Північної Африки, де їх виробництво є комерційно вигіднішим, стає одним із можливих сценаріїв у найближчі роки.

Доступ до недорогої відновлюваної енергії дає можливість виробляти водень у MENA за значно нижчою ціною, ніж у Європі. Очікується, що у 2030 році середні витрати на це в регіоні будуть удвічі меншими, ніж на європейських підприємствах. Також на Близькому Сході та у Північній Африці залишається структурно вигідним виробництво в електродугових печах, які працюють на природному газі.

CBAM частково зрівнює умови гри для європейських виробників «зеленої» сталі, але не закриває його.

Нагадаємо, що зі зростанням виробництва заліза прямого відновлення та запланованими проєктами регіон MENA у найближчій перспективі потребуватиме більше високоякісних DR-окатків.