Німеччина розглядає стратегію управління викидами вуглецю

Міністерство економіки та клімату Німеччини запропонувало законодавчі зміни, які дозволять розгортати технології уловлювання та зберігання або використання вуглецю (CCS/CCU), а також його транспортування. Про це повідомляє Argus. Media.

Проєкт щодо ключових пунктів майбутньої стратегії представив міністр економіки та захисту клімату Роберт Хабек. Він підкреслив, що державна підтримка CCS/CCU буде зосереджена у секторах, де неможливо або важко уникнути викидів.

Уряд Німеччини також ратифікує поправку до Лондонського протоколу, що дозволяє експорт CO2, зауважив міністр.

Оскільки питання підземного зберігання вуглецю на суші дуже непопулярне серед земель країни, воно буде дозволено лише у виключній економічній зоні Німеччини в Північному морі, за винятком заповідних територій. Це дозволить країні наздогнати своїх європейських сусідів, таких як Норвегія.

Країна також дозволить використання CCS для газових електростанцій, хоча і без державної підтримки.

Проєкт закону про зберігання вуглецю забезпечить правову основу для майбутньої інфраструктури трубопроводів CO2. Очікується, що вона фінансуватиметься приватним сектором, але в рамках державної нормативної бази.

Проєкт буде надісланий до інших міністерств, після чого відбудуться слухання для федеральних земель та асоціацій.

Німеччина планує досягти нейтралітету щодо викидів парникових газів у 2045 році.

Як пояснив Хабек, пише Clean Energy Wire, CCS буде лише необхідним доповненням до кліматичної політики країни, яка, як і раніше, в першу чергу зосереджена на запобіганні викидам. Вона включає продовження впровадження відновлюваних джерел енергії, поступову відмову від викопного палива, нарощування водневої економіки та підвищення енергоефективності, де це можливо.

Нагадаємо, що Єврокомісія у лютому поточного року схвалила німецьку програму держдопомоги на суму €4 млрд, спрямовану на підтримку промисловості країни у декарбонізації виробництва. Проєкти, які підтримуватимуть в рамках програми, варіюватимуться від будівництва плавильних резервуарів для виробництва скла, що працюють на електроенергії, до заміни традиційних процесів виробництва сталі на установки прямого відновлення, що працюють на водні.