Металургія ЄС потребуватиме надто багато енергії для декарбонізації – Hydrogen Europe

У новому звіті асоціації Hydrogen Europe висвітлено масштаб проблем, пов’язаних із декарбонізацією виробництва сталі, що стане трендом у найближчі роки. За даними асоціації, безвуглецеве виробництво на середньому металургійному заводі в ЄС потребуватиме 1,2-1,3 ГВт потужності електролізерів, що працюють на енергії з відновлюваних джерел за повного завантаження, щоб виробляти достатню кількість «зеленого» водню для вилучення заліза із залізної руди. Про це повідомляє видання Recharge.

«Якщо використовується електроенергія з відновлюваних джерел й електролізер не може працювати в умовах постійного повного завантаження, проблема стає ще серйознішою. У разі використання для виробництва водню виключно сонячної енергії необхідна потужність для електролізу зросте приблизно до 4,5-5,0 ГВт, що призведе до збільшення необхідних капіталовкладень з €3,3 млрд до майже €7 млрд для одного заводу середньої потужності», – йдеться у 90-сторінковому дослідженні.

Для типового киснево-конвертерного виробництва сталі в Європі показники будуть такими.

«Загальна потужність заводів і ЄС, що працюють за технологією “доменна піч + конвертер”, усіх діючих установок BF-BOF в ЄС становить близько 103 млн т чавуну на рік. Переведення всіх цих заводів на виробництво методом DRI-EAF (комбінація виробництва заліза прямого відновлення з подальшою виплавкою сталі в електродугових печах) з використанням водню потенційно може скоротити викиди парникових газів до 196 млн т на рік, але для цього потрібно до 5,3 млн т водню, отриманого з використанням відновлюваних джерел енергії, й до 370 ТВт·год додаткової електроенергії з відновлюваних джерел», – пояснюється у звіті.

За оцінками Recharge, за середнього коефіцієнту потужності сонячної енергії в Північній Європі (де розташована більшість її сталеливарних заводів) у 12%, для виробництва 370 ТВт·год потрібно понад 350 ГВт фотоелектричних панелей. Для виробництва 370 ТВт·год вітрової енергії – за середнього коефіцієнту потужності європейського потенціалу станцій в 26% (включаючи наземні і морські) – будуть потрібні турбіни загальною потужністю понад 160 ГВт.

«Забезпечення доступу до достатньої кількості недорогих відновлюваних джерел енергії також буде проблемою, особливо в північній частині Європи», – зазначено у звіті.

Згідно з даними Міжнародного агентства з відновлюваних джерел енергії, на кінець 2021 року в ЄС було встановлено 187,5 ГВт потужностей вітрової енергетики та 160,3 ГВт – сонячної. До 2030 року Європі буде потреба в 25,5 ГВт нових потужностей вітрової генерації для виробництва «зеленого» водню.

За оцінками Hydrogen Europe, щоб воднева металургія могла конкурувати з поточним способом виробництва сталі, «зелений» водень має поставлятися до ЄС за ціною, нижчою за €3/кг у сценарії «високих цін» і нижчою за €1,50/кг у сценарії «скоригованих цін» (у порівнянні з оцінкою у €5,30/кг сьогодні). Сценарій «високих цін» передбачає поточні високі ціни на енергоносії, тоді як сценарій «скоригованих цін» «скоригований у бік зниження, щоб відобразити потенційні майбутні довгострокові рівні цін на викопні види палива».

За поточних цін на екологічно чистий водень кожна тонна сталі коштуватиме на €126-203 дорожче під час виробництва методом DRI-EAF, що для виробництва типового автомобіля з бензиновим двигуном призводить до додаткових витрат у розмірі €100-170 на один транспортний засіб.

Як повідомляв GMK Center, наглядова рада компанії Salzgitter затвердила фінансування в розмірі понад €700 млн для першого етапу розроблення SALCOS – програми виробництва сталі з низьким рівнем викидів вуглецю. Це найбільша інвестиція з моменту лістингу компанії в 1998 році.