Металургія ASEAN потребує підтримки для декарбонізації

Регіон вже має надлишкові потужності, і ситуація погіршуватиметься

Сталеливарна промисловість країн Асоціації держав Південно-Східної Азії (ASEAN) потребує підтримки урядів, фінансуванні та технологіях, аби вижити та бути конкурентоспроможною в умовах глобального курсу на декарбонізацію. Про це йшлося на конференції Інституту чавуну і сталі Південно-Східної Азії (SEAISI), повідомляє Kallanish.

Металургійна промисловість регіону вже має надлишкові потужності, і ситуація погіршуватиметься. Потужності із виробництва сталі в АСЕАН до 2030 року можуть зрости з 78,1 млн т/рік до 188,5 млн т/рік, якщо будуть реалізовані заявлені проєкти. Вони включають 73,7 млн т/рік доменних потужностей і 20,8 млн т/рік потужностей із виробництва заліза прямого відновлення та/або EAF.

Цей потенціал зростання не враховує швидке збільшення потужностей індукційних печей в Індонезії, Малайзії та Таїланді. Окрім того, як зауважив голова SEAISI Лім Хонг Тхай, потенційні нові інвестиції пропонуються та здійснюються інвесторами з-за меж Південно-Східної Азії та здебільшого зосереджені на виробництві товарної або низькосортної сталі.

Окрім високих обсягів торгівлі сталлю в ASEAN, що погіршить цінову конкуренцію, також стрімко зростає китайський експорт металопродукції до регіону. У 2023 році експорт китайського прокату зріс на 37% р./р. – до 86 млн т. SEAISI очікує, що його обсяги збільшуватимуться й у 2024-му.

Без підтримки урядів та серйозного фінансування металургам регіону буде важко подолати виклики декарбонізації. Лім нагадав, що сталеливарна промисловість ЄС отримує потужну державну підтримку у вигляді субсидій і грантів. Також матиме велике значення перехідне фінансування від банківських установ. Нинішня технологія із виробництва DRI не є життєздатною для сталеливарних заводів в ASEAN, оскільки ціна на цю продукцію недостатньо низька.

Нагадаємо, що майже всі країни АСЕАН оголосили цілі щодо досягнення нульових викидів вуглецю, Індонезія, Таїланд і В’єтнам розробляють систему податку на викиди CO2 та системи торгівлі квотами на викиди. Проте країни регіону зіштовхуються із різними викликами, включаючи доступ до чистих технологій та фінансування «зеленого» переходу, а також доступність сировини, особливо на фоні зростання обмежень на експорт брухту.