(с) shutterstock.
Декарбонізація світовоої залізорудної та сталеливарної промисловості до 2050 року відповідно до Паризької кліматичної угоди вимагає інвестицій у сумі в $1,4 трлн. Такі оцінки дає компанія Wood Mackenzie.
У процесі виробництва чавуну та сталі викиди CO2 у світі щорічно становлять 3,4 млрд т. Це 7% від загального світового обсягу викидів.
Для скорочення викидів CO2 в наявній інфраструктурі виробництва сталі знадобиться $800-900 млрд (із прогнозованих $1,4 трлн). Інвестиції, зокрема, необхідні у технології прямого відновлення заліза (DRI) та електродугові печі.
Активну роль у скороченні експлуатаційних викидів мають відіграти гірничодобувні компанії. Вони інвестуватимуть у нові шахти з високоякісною залізною рудою та в потужності з виробництва DR-окатишів, на що знадобиться $250-300 млрд.
Додаткових інвестицій у розмірі $200-250 млрд знадобиться на развитие технологий улавливания, использования и хранения СО2.
Металургійна промисловість також потребуватиме глобальної вуглецевої політики. Сьогодні більшість національних ринків лише зароджуються, і вони зосереджені в розвинутих економіках. Понад 60% світового виробництва сталі припадає на Китай. 90% цієї сталі виробляється в доменних печах. Тому уряд країни, переконані дослідники, має запровадити агресивне ціноутворення та оподаткування на викиди CO2. Місцевим виробникам доведеться балансувати між управлінням відносно новими киснево-конвертерними потужностями й інвестуванням у більш екологічні технології.
Політика Пекіна щодо скорочення виробництва сталі вже допомогла покращити ситуацію із викидами у країні. Такі непрямі заходи контролю підтримуватимуть декарбонізацію в довгостроковій перспективі. Зусиллям Китаю також сприятиме падіння попиту через сповільнення економічного зростання.
Механізм вуглецевого коригування на кордоні ЄС (CBAM) та імовірність подібних кроків з боку інших великих економік можуть сприяти швидшим змінам у таких країнах-виробниках, як КНР та Індія. Проте Індія, країни Південної Америки та Південно-Східної Азії, згідно з прогнозом, навряд чи здійснять значні інвестиції в «зелену» сталь до 2035-го.
Також постане питання готовності покупців платити за «зелену» сталь більше, ніж за «традиційну». Хоча тиск інвесторів має певний вплив на великих багатонаціональних споживачів (таких як автовиробники та сектор важкого машинобудування), будівельна галузь в основному несприйнятлива до «екологічних» стрибків цін.
Як повідомляв GMK Center, металургія ЄС потребуватиме надто багато енергії для декарбонізації. Організація Hydrogen Europe оцінює ресурси для декарбонізації одного середнього заводу в Європі в 1,2 ГВт електролізерів та 4,5 ГВт сонячної енергії.
Старшокласники Дніпра все частіше обирають технічні напрямки завдяки сучасним освітнім проєктам. Один із драйверів цієї…
ПрАТ «Запоріжкокс», один з найбільших виробників коксу для металургії в Україні, за підсумками січня-травня 2025…
У Китайській металургійній асоціації (CISA) впевнені, що на 80% потужностей з випуску сталі у країні…
Обсяг капітальних інвестицій у секторі «Металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування»…
Подвоєння тарифів США на імпорт сталі створить величезний тиск на металургійну промисловість Європи. Про це…
Металургійні підприємства Туреччини за підсумками квітня 2025 року збільшили імпорт брухту чорних металів на 23,5%…