Декарбонізація металургії потребуватиме співпраці у рамках G20

Діалог та співпраця у G20 матимуть вирішальне значення у забезпеченні доступу до ресурсів, необхідних для декарбонізації глобальної сталеливарної промисловості. Про це йдеться у звіті Міжнародного агентства з відновлюваної енергії (IRENA), створеному у співпраці з Індією.

У докменті рекомендується співпраця країн-членів G20 в кількох сферах. Ці рекомендації, зокрема, включають діалог щодо узгоджених на міжнародному рівні визначень, стандартів і сертифікації для низьковуглецевої сталі; створення первинного попиту  на неї через багатосторонні зобов’язання щодо державних закупівель; обмін знаннями щодо технологічних досліджень і розробок.

Як йдеться у звіті, із часом у світі зростатиме роль вторинної переробки сталі. Прогнозується, що до 2050 року близько половини обсягів світового виробництва сталі буде припадати на перероблений брухт.

«Національні уряди можуть змінити ситуацію, ухваливши та впровадивши правила, які забезпечують екологічно безпечні та ретельні процеси збору та сортування брухту», – зазначається у звіті.

У IRENA зауважують, що діалог і співпраця країн G20 можуть сприяти усуненню бар’єрів для міжнародної торгівлі брухтом, дозволяючи транспортувати та використовувати його там, де він створює найбільшу економічну та екологічну цінність.

Члени G20 також можуть сприяти обміну регуляторним досвідом. Співпраця може бути зосереджена на запобіганні викривленням ринку, що перешкоджає інвестиціям в енергоефективні проєкти,  більш ефективному використанню сталі у світі.

Також зазначається, що перехід до виробництва сталі на основі відновлюваних джерел енергії вимагатиме рішучої політичної підтримки на ранніх етапах впровадження технології. Політики можуть створити умови для інвестицій на національному рівні, проте буде вкрай важливою багатостороння координація.

Країни G20, які представляють найбільші економіки світу, виробляють близько 85% глобальних обсягів сталі та споживають близько 80% сталевої продукції.

Нагадаємо, що за оцінками Wood Mackenzie, оприлюдненими восени минулого року, декарбонізація світової залізорудної та сталеливарної промисловості до 2050 року відповідно до Паризької кліматичної угоди вимагає інвестицій у сумі в $1,4 трлн. Для скорочення викидів CO2 в наявній інфраструктурі виробництва сталі знадобиться $800-900 млрд (із прогнозованих $1,4 трлн). Інвестиції, зокрема, необхідні у технології прямого відновлення заліза (DRI) та електродугові печі.