Віталій Притула: «Уже є дефіцит нашої продукції, яку замінюють імпортом»

Військова агресія РФ проти України дуже сильно змінила ситуацію у сфері виробництва та продажу металопрокату в країні. Деякі українські метзаводи повністю зруйновані, а деякі простоювали більше 1,5 місяців (окремі з них досі не відновили виробництво). Єдиним повністю працюючим підприємством залишалася «Каметсталь».

У таких умовах на ринку почав відчуватися дефіцит певних видів української металопродукції, змінилася структура попиту, а в перші місяці війни центром металоторгівлі неочікувано стали металобази на західі Україні. Про це в інтерв’ю GMK Center розповів Віталій Притула, директор компанії «Єврометал» (Львів), постачальника європейського металопрокату.

Компанія «Єврометал» виживає та розвивається в умовах війни?

– Важко сказати, що розвивається, але не втрачає. Якщо порівняти з попереднім роком, як би дивно це не звучало, наші обсяги на сьогодні не змінилися, вони на рівні довоєнних. Єдине, що зазнало змін, це структура клієнтів, продажів та поставок. Обсяги поставок також залишаються на довоєнному рівні.

Як змінилась структура клієнтів?

– Вона змінилась доволі суттєво: якщо раніше основними клієнтами були виробники металоконструкцій, то на сьогодні це машинобудівники та виробники бронежилетів, для яких ми закупляли в Європі та в Туреччині багато сталі та спеціальної балістичної сталі. За останній час до нашого пулу клієнтів додалися виробники металоконструкцій, які включились у відновлення зруйнованих будівель на територіях, звідки вибили російських загарбників.

Яких видів металопродукції стали купувати більше, а яких менше й чому?

– Зазвичай основними позиціями для виробників металоконструкцій були балки, сортовий металопрокат. Натомість зараз переважає листовий металопрокат різних марок – насамперед через його відносний дефіцит, який вже починає відчуватися через припинення роботи «Азовсталі» та ММК ім. Ілліча. Якщо ще місяць-два тому були чималі залишки, яких вистачало в умовах невеликого попиту, то зараз вони дедалі зменшуються, виникає дефіцит, а люди мусять замінювати матеріали на імпортний металопрокат. Тобто в нас зараз у структурі попиту сортовий металопрокат змінився на листовий. Плюс профільні труби, які використовують виробники сільськогосподарської техніки.

Тобто профільних труб тепер купують більше?

– Важко сказати, бо раніше профільна труба не становила відчутної частки продажів, а зараз ця частка збільшилася. Але навряд чи це означає, що в Україні збільшилися загальні обсяги закупівель труби, скоріше за все, вони просто збільшилися в нас.

Чи позначилася на попиті на вашу металопродукцію релокація підприємств на захід України?

– Ні, взагалі цього не відчув. Серед наших клієнтів немає підприємств, які перемістилися зі сходу на захід України. Серед навколишніх підприємств, які передислокувалися на захід, в мене на виду три (а загалом поруч їх з десяток), але я не чув про їхню активну діяльність. Вони переїхали, розмістили обладнання, хтось ще домонтовує його, хтось переїхав просто задля безпеки та збереження своїх активів.

Можу сказати про одне доволі велике підприємство, яке також є споживачем металопродукції. Вони виготовляють промислові електричні шафи. Їхні основні клієнти – це підприємства на сході та півдні України, серед них були, зокрема, ДТЕК та «Азовсталь». Підприємство переїхало, але, по факту, клієнти залишилися територіально на сході, тому поки що в них не особливо налагоджена система поставок. Анещодавно це підприємство взагалі повернулось назад до м. Дніпра, хоча у Львові вони орендували близько 10 тис. кв. м виробничих приміщень та витратили чималі кошти на переміщення обладнання та матеріалів.

Ви продаєте лише імпортний металопрокат, але яка загальна ситуація на ринку?

– Ми справді займаємося тільки імпортним прокатом. Зі спілкування з клієнтами та з проєктів, які я бачу, можу сказати, що купують частково український металопрокат, залишки якого лишилися доступними на ринку, вони трохи дешевші. Імпортною продукцією заміщають переважно те, що вже недоступне в Україні.

Хочу також сказати, що багато виробників металоконструкцій, з якими я спілкувався, дуже зацікавлені в отриманні європейських сертифікатів, чимало підприємств намагаються переорієнтуватися на експортні поставки до Європи. Я поки що не відчуваю, щоб кількість замовлень помітно збільшилася, оскільки європейці, відверто кажучи, бояться розміщувати замовлення у нас в умовах війни.

Але дуже багато запитів надходить від підприємств, які раніше навіть не пробували співпрацювати з Європою, а тепер намагаються налагодити поставки, потроху рухаються в цьому напрямку. Навіть ті, які раніше не мали такого бажання і працювали виключно на український ринок. Зараз дуже багато компаній намагаються виходити на Європу, прораховувати якісь проєкти. Відповідно, вони часто користуються нашим досвідом, оскільки ми до війни теж робили спроби займатися експортом металоконструкцій, отже, маємо відповідний досвід. Ми консультуємо їх щодо сертифікації, як вийти на ринок, які нюанси можуть бути. Тому ми їм корисні, бо в цих європейських проєктах вже закладений європейський металопрокат за євронормами.

Як вам вдається налагоджувати логістику в такий скрутний час?

– Взагалі немає проблем з логістикою. Єдині незручності, які ми відчули, – це збільшені черги на кордоні України на в’їзд, машини тепер їдуть на один-два дні довше, ніж до війни, але загалом з логістикою все добре.

Для вас стало плюсом те, що основна ставка робиться на автотранспорт?

– Так, ми весь час возили автотранспортом і робитимемо це далі.

Чи маєте зараз якісь проблеми з проходженням митниці, з чергами?

– Є певні незручності тільки через затримку в поставках на три-чотири дні залежно від напрямку. Зазначу, що ці проблеми з’явилися останнім часом (раніше затримки становили день-два), оскільки збільшився товаропотік через кордон та черги на прикордонних переходах.

Чи мали ви проблеми з персоналом через мобілізацію окремих працівників до лав ЗСУ чи виїздом за кордон?

– Ми розташовані у Львові, відповідно, персонал також у Львові. Ніхто з нашої компанії не виїхав за кордон, ніхто не був мобілізований. У нас у штаті працюють 70% жінок, з чоловіків лишилися усі, тому нас не зачепила ця проблема.