Перехід до зеленої економіки та кліматичної нейтральності потребує величезних інвестицій та зумовить зростання й перерозподіл попиту на метали. Серед фаворитів попиту будуть нікель, кобальт, літій, мідь і рідкоземельні метали. Перші три використовуються для виробництва акумуляторів і накопичувачів енергії. Потреба в них упродовж найближчих років зросте в десятки разів. Зараз у світі загострюється конкуренція за ресурси. У них зацікавлені всі: Європа, США й Азія.

Євроальянс

Якщо говорити про Європу, то тут у жовтні 2017 року спеціально був створений Європейський акумуляторний альянс (European Battery Alliance – ЕВА). Мета проєкту – створення замкнутої екосистеми в сфері акумуляторів – від видобутку сировини, проєктування і виробництва до їх переробки. У такий спосіб Європа хоче виключити залежність від інших країн, зокрема Китаю.

«Євросоюз побачив, що вони відстають від США й азійських країн за низкою напрямів інноваційних технологій. Одна з них – це технологія виробництва акумуляторів. Європейці розуміють, що перебувають у критичній залежності від зовнішніх поставок певних металів, які використовуються при виробництві батарей й накопичувачів енергії. Тому вони хочуть це робити в себе та створювати для цього ланцюжки доданої вартості», – розповідає Олексій Рябчин, радник віце-прем’єра з питань європейської і євроатлантичної інтеграції, радник міністра захисту довкілля і природних ресурсів.

Успіхи у ЕВА, безумовно, вже є. Найгучніший з них – будівництво першого європейського заводу компанії Tesla поблизу Берліна. Утім, нові виробництва будуються вже по всій Європі: до 2025 року мають з’явитися потужності з виробництва не менше 6 млн електромобілів на рік. До цього проєкту вже залучили найбільші автогіганти та промислові компанії. У рамках ЕВА держфінансування на найближчі роки становитиме €2,9 млрд. Очікується, що це дасть змогу залучити також і €9 млрд приватних інвестицій.

Складальний завод Tesla Motors в Тілбурзі, Нідерланди (с) shutterstock.com

За допомогою євроінтеграції в цей альянс хоче вписатися й наша країна. З боку України до нього приєдналася Держслужба геології і надр України (Держгеонадра). Наша країна та Євросоюз вже вивчають можливості співпраці з виробництва акумуляторів. Також ЄС додатково виділив на цю сферу технічну допомогу на €800 тис.

Україна має певні можливості потрапити у виробничі ланцюжки. Це дасть змогу створити нові технологічні виробництва й робочі місця.

«У цьому ланцюжку Україна може, з огляду на наявні та прогнозні запаси так званих металів майбутнього, зайняти кілька важливих місць: від видобутку сировини до виробництва концентратів та елементів акумуляторних батарей. Це, своєю чергою, дало би змогу залучити інвестиції, технології та європейських партнерів, створити нові точки зростання національної економіки, сприяло б інтеграції останньої в європейські технологічні та виробничі системи», – розповів у коментарі GMK Cеnter Роман Опімах, глава Держгеонадр.

При цьому, як зазначає Олексій Рябчин, європейці самі зацікавлені в участі України в цьому проекті й уже зверталися до нас, щоб зрозуміти, які українські підприємства можуть взяти активну участь у European Battery Alliance.

«Наразі ми бачимо, що Євросоюз розглядає можливість використання українського потенціалу у видобувній галузі, щоб допомогти ЄС побудувати свої конкурентоспроможні виробничі ланцюжки доданої вартості. Але наш інтерес – щоб такі ланцюжки доданої вартості були в Україні. Тому тут є великий виклик для влади: чи зможе вона в такому партнерстві відстояти наш інтерес? Ми зацікавлені в побудові заводів з повним циклом виробництва на нашій території. Адже це не просто дає нам можливість бути постачальником сировини в Європу, ми можемо отримати більше – робочі місця, високі надходження і зрештою позитивні стимули для економіки», – зазначає Георгій Попов, аналітик Національної асоціації добувної промисловості України (НАДПУ).

Також Україна може брати участь у ЕВА в частині зарядної інфраструктури для електромобілів, де ми маємо непогані вихідні позиції. Завдяки пільговими умовами ввезення ринок електромобілів в Україні з 2016 року розвивався доволі бадьоро. За даними асоціації «Укравтопром», у 2019 році кількість реєстрацій електромобілів становила 7,5 тис.: у сегменті «легковиків» (7 тис. од.) вона зросла майже на третину, а комерційних (530 од.) – в півтора раза. Однак минулого року ринок трохи зменшився – на 1%, до 7,45 тис. од.

Серед мінусів: електромобілів ще вкрай мало на фоні загального обсягу нових реєстрацій (у 2019-2020 рр. – 88,5 і 85,5 тис. відповідно) і загального автопарку (лише трохи більше 25 тис. електрокарів на фоні 10,2 млн одиниць усіх транспортних засобів), приблизно 90-95% ввезених електромобілей – вживані.

(с) shutterstock.com

За оцінками агентства Bloomberg, уже до 2040 року частка електромобілів становитиме 57% від загальної кількості світових продажів легкових авто. При цьому, за оцінками банку UBS, вартість виробництва електрокарів та автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння (ДВЗ) до 2024 року зрівняється.

Надалі в рамках Національної транспортної стратегії до 2030 року заплановано повністю перевести весь міський громадський транспорт на електротягу та створити відповідну інфраструктуру. Крім того, Мінінфраструктури спільно з бізнесом працюють над новою концепцією розвитку електромобільності з метою створення умов для виробництва вітчизняних електромобілів.

Крім того, Україна також може взяти участь в роботі Європейського сировинного альянсу (ERMA), який працює за принципом ЕВА, але створений з метою забезпечення стратегічними матеріалами європейської безвуглецевої економіки.

Літієва туманність

Першим кроком України стала презентація низки інвестиційних пропозицій з видобутку «металів майбутнього», в тому числі літію. Власне, основою українських амбіцій є те, що наша країна має найбільші поклади літію на європейському континенті.

Родовища літію розташовані в Кіровоградській («Полоховське» і ділянка «Добра»), Донецькій («Шевченківське») і Запорізькій (ділянка «Крута балка») областях. Зараз на жодному з них не ведеться фактичний видобуток. Обсяг їх запасів – держтаємниця. За деякими оцінками, на Шевченківському родовищі запаси становлять близько 14 млн т.

«У нас є два родовища з підтвердженими запасами, і є кілька потенційних майданчиків з хорошою ресурсною базою. Але діюча ліцензія на видобуток літію видана лише одна. Наскільки я розумію, вже було проведено буріння й триває оцінка за міжнародними класифікаціями тих ресурсів і запасів, які знайшли. А все інше – це ділянки, які потребують великих інвестицій, понад $100 млн. Крім інвестицій, необхідні сучасні технології, яких в Україні немає. Запуск таких проектів вимагає співпраці з іноземними партнерами, які мають і технології, і досвід видобутку таких ресурсів. Я сумніваюся, що такі проєкти можуть бути реалізовані виключно внутрішніми силами», – розповів раніше Роман Опімах в інтерв’ю GMK Center.

У 2017-2018 рр. спецдозволи на видобуток літію отримали компанії «Петро-Консалтинг» («Шевченківське») і «Укрлітійвидобування» («Полоховське»). Власних коштів на розроблення у компаній було недостатньо: вони планували залучити іноземних партнерів. Однак держава захотіла відкликати спецдозвіл на Шевченківське родовище, але справа перейшла в площину взаємовиключних рішень різних судів. Таким чином, Держгеонадр за інших рівних умов хоче продати спецдозволи на родовище «Шевченківське» і ділянки «Добра» і «Крутая балка».

«У нас може бути конкурентна перевага в порівнянні з африканськими країнами, де літій видобувається без етичних (наприклад, використання дитячої праці) та екологічних стандартів. Так, це буде дорожче за собівартістю, але європейський споживач – заводи Mercedes, BMW, Volkswagen – готові платити дорожче за товари, які вироблені з дотриманням усіх стандартів, щоб уникнути репутаційних витрат», – зазначає Олексій Рябчин.

Що стосується інших важливих металів, то в нашій країні також є запаси нікелю, кобальту й марганцю, які використовуються у виробництві акумуляторів. Родовища нікелю й кобальту розташовані в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Запаси становлять: нікелю – 215 тис. т (12 родовищ), кобальту – 8,8 тис. т (11 родовищ). Потрібно відзначити, що в різних джерелах цифри обсягу запасів можуть істотно відрізнятися.

Головна проблема полягає в тому, що активне розроблення зазначених запасів не ведеться. Ці родовища були розвідані ще за часів СРСР, і їх розроблення тоді було визнане економічно неефективним через низький вміст металів у руді. Наприклад, Побузький феронікелевий комбінат (Кіровоградська обл.) імпортує руду з Гватемали.

Лише з марганцевими рудами ситуація інша – їх видобування реально здійснюється. Україна посідає перше місце у світі за підтвердженими запасами марганцю і друге місце за обсягом загальних запасів.

Показовим є інший факт. Одним з «металів майбутнього» є титан. На відміну від літію, ільменітову руду (сировину для титану) вже видобувають в Україні, також є й виробничі потужності. На зусилля держави щодо участі в міжнародних ланцюжках поставок добре лягає ідея створення держхолдингу, який міг би включати наявні у власності держави активи: Запорізький титаномагнієвий комбінат, «Сумихімпром», а також сировинну Об’єднану гірничо-хімічну компанію (ОГХК). Але влада виставила ОГХК на приватизацію. Без сировини цінність інших підприємств різко знижується. Так само як і гине ідея титанового держхолдингу, про яку розмірковує Мінстратегпром.

Завод батарейок

На літієвому базисі українські чиновники вже запропонували ЄС побудувати в Україні завод з виробництва акумуляторів для електромобілів і верифікувати українські дані про родовища й запаси критично важливих металів. На другу мета України хоче залучити в ЄБРР кредит у розмірі €200 млн.

(с) shutterstock.com

Найпоширенішою автомобільної батареєю, що перезаряджається, є літійіонний акумулятор. За словами Володимира Хмурича, СЕО індустріального парку «Біла Церква», для створення великого промислового виробництва літійіонних акумуляторів необхідно виконати чотири умови:

  1. Мати підтверджені запаси корисних копалин;
  2. Створити сучасну матеріально-технічну базу та побудувати розвинену інфраструктуру;
  3. Володіти технологією виробництва й навчити кадри;
  4. Налагодити ланцюжки поставок, які охоплюватимуть ринок збуту.

«На сьогодні в Україні виконано лише одну умову. Є розвідані запаси літію – найбільші в Європі, приблизно 500 тис. т. Також є підтверджені запаси інших корисних копалин, необхідних для виробництва акумуляторів – нікелю, кобальту, марганцю», – додає Володимир Хмурич.

В Україні є заводи з виробництва автомобільних акумуляторів. Вони розташовані в Донецькій, Дніпропетровській, Херсонській та Хмельницькій областях. У них є своя номенклатура торгових марок, затребуваних на регіональному ринку.

«Але це категорія акумуляторів для двигунів внутрішнього згоряння, і обсяги випуску продукції цими заводами непорівнянні з проєктною потужністю гігафабрік, які будуються в Німеччині, Франції, Польщі, Угорщині. Сукупно в країнах ЄС у 2021-2022 рр. мають реалізувати вісім проєктів з розрахунковою річною виробничою потужністю до 117 ГВт·год. Ці проєкти мають забезпечити потребу внутрішнього європейського ринку електрокарів і створити площадку для формування експортного потенціалу. Серед цих восьми інвестиційних проєктів Україна не згадується», – каже СЕО індустріального парку «Біла Церква».

Сильною стороною фабрик з виробництва літійіонних акумуляторів, які будуються в країнах ЄС, є технологія виробництва, технічна оснащеність, близькість ринків збуту та кадровий склад. Фабрики можуть наймати інженерів, які працювали в тому самому місті на заводах з виробництва ДВС. Слабкою стороною фабрик є їхня рівновіддаленість від джерел сировини. Обсяги виробництва залежатимуть від поставок літію, нікелю, кобальту, марганцю.

«Зараз Україна цікава європейським виробникам як джерело цієї сировини. Обговорюються проєкти з верифікації запасів родовищ корисних копалин ЄС готовий інвестувати в ці проєкти й розширювати програму технічної підтримки добувної галузі. Для України це означає, що основна частина додаткової вартості у виробництві автомобільних акумуляторів буде створюватися за її межами, наприклад, на переробних заводах у Бельгії, Фінляндії, Норвегії. За такого сценарію мало шансів отримати максимальну економічну вигоду з тих корисних копалин, які Україна має в достатку», – наголошує Володимир Хмурич.

Раніше було заплановано, що Світовий банк здійснить дослідження інфраструктури громадського електротранспорту в Україні, одним з питань мало стати вивчення потенційної ролі України в ланцюжку створення акумуляторів у Європі. Звіт очікувався до кінця червня 2021 року.

Мрія про Tesla

Також Україна хоче залучити інвесторів для будівництва заводу з випуску електромобілів. Великі індустріальні інвестори зараз приходять тільки в разі надання дуже істотних пільг. Виробник електрокарів Tesla, прихід якого для будь-якої країни є жаданої мрією, по суті, вимагає податкові та інші пільги. І вона їх отримує. Компанія вже отримала кілька податкових пільг по $ 1 млрд при будівництві своїх об’єктів в США. Уже в рамках ЕВА Tesla отримає € 1 млрд субсидій від Німеччини на будівництво заводу з виробництва акумуляторних батарей під Берліном. Індія також пропонує компанії великі стимули для створення заводу з виробництва електромобілів.

Завод з виробництва акумуляторних батарей поблизу Берліна. © roskill.com

За даними дослідження Securing America’s Future Energy (SAFE), упродовж наступних 5-10 років світові автовиробники вкладуть $300 млрд у розроблення й виробництво електромобілів. Половина цих витрат припаде на Китай.

Україна вже здійснює реальні кроки зі створення стимулів для розвитку виробництва електротранспорту в країні. Йдеться про звільнення від ПДВ та ввізного мита з 2021 до 2028 року обладнання та комплектуючих для виробництва електротранспорту (легкові авто, електробуси, електровантажівки та спецавто). Також пропонується до кінця 2033 року звільнити від сплати податку на прибуток підприємства електротехнічної промисловості, що реалізують електродвигуни для транспорту (за винятком тролейбусів), літійіонні акумулятори, зарядні пристрої, а також підприємства автопрому, що реалізують електрокари власного виробництва.

«Україна має реальні шанси бути обраною для будівництва наступної гігафабрики з виробництва електромобілів на Житомирщині або «наноферми» з виробництва енергосховищ біля Кривого Рогу», – упевнений Роман Опімах.

У вересні минулого року Верховна Рада в першому читанні прийняла відповідні законопроєкти про внесення змін до Податкового (№3476) й Митного (№3477) кодексів.

«Зважаючи на переваги, отримані в рамках зони вільної торгівлі з ЄС, Україна може стати провідним майданчиком для виробництва електротранспорту, комплектуючих до нього для європейського автомобільного ринку», – йдеться в пояснювальній записці до законопроєкту №3476.

Обидва документи включені до порядку денного поточної сесії парламенту. Імовірність прийняття законопроектів у цілому дуже висока, оскільки в першому читанні кожен з документів отримав більше 300 голосів народних депутатів.

«Україна може стати майданчиком для побудови таких заводів. Переконана, що технологічний потенціал у нас є, наскільки я розумію. Коронавірус зараз дав поштовх до de-shoring як противаги off-shoring. Тобто ідея переміщення виробництв ближче до «дому». Очевидно, що Україна набагато ближче й дешевше», – вважає Вероніка Мовчан, директор з наукової роботи Інституту економічних досліджень і політичних консультацій.

(с) shutterstock.com

Світло акумулятора

Діалог про участь України в акумуляторному альянсі, по суті, лише починається. На найближчий час заплановано візит в Україну представників Єврокомісії на найвищому рівні саме з цього питання.

«У нас є дуже багато цікавих проєктів, пов’язаних з акумуляцією енергії на наших електростанціях, наприклад щодо накопичувачів на станціях «Укргідроенерго». Також готується до запуску перший накопичувач енергії в Запоріжжі від ДТЕК», – зазначає Олексій Рябчин.

Для реалізації участі України в ЕВА потрібні спільні зусилля державних інститутів і бізнесу. І роль бізнесу тут навіть важливіша, ніж держави. До цього альянсу вже приєдналися низка приватних компаній.

«Фінансових можливостей держави недостатньо для відповідних робіт з вивчення, верифікації, георозвідки, видобутку та збагачення сировинних ресурсів. І тут основна роль має бути за приватним українським і зарубіжним бізнесом з погляду інвестицій, технологій і створення ланцюгів поставок. Саме для того, щоб надати бізнесу відповідний стимул і певні гарантії, і створюється формат стратегічного партнерства у сфері стратегічних сировинних ресурсів між Україною та ЄС у рамках поглиблення співпраці у форматі Угоди про асоціацію», – наголошує Роман Опімах.

Офіційні особи кажуть, що наша країна може розраховувати на фінансову допомогу ЄС для здійснення зеленої трансформації.

«Це буде предметом нашого наступного офіційного діалогу з Єврокомісією, який відбудеться за місяць. Більше того, ЄС уже зараз формує так званий бюджет зеленої трансформації, частина якого буде спрямована на зелену трансформацію країн сусідства. Сьогодні ми розуміємо, що це буде не менше €19 млрд упродовж найближчих 3-4 років. Обсяг і можливості доступу до відповідних фінансових ресурсів, кредитних, міжнародних, залежатимуть від того, як ми всередині країни вибудуємо цей процес», – заявила нещодавно Ольга Стефанішина, віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Ключовий ризик – це інвестиційний клімат у країні. Точніше – майже повна його відсутність.

«Україна дуже приваблива з позиції наявності ресурсів, але ми слабкі – в регуляторному середовищі й стимулах для бізнесу. Поки що все складається не на нашу користь, і очевидно, що Україна зараз приваблива як постачальник сировини. Однак ми можемо працювати з інвестором, розмовляти та пропонувати йому привабливі стартові умови. Ми маємо певні успіхи в цьому, пов’язані з прийняттям закону про «інвестнянь». Далі – справа за учасниками переговорів і тим, чи готові представники України в цих переговорах виступати з позиції відстоювання наших інтересів», – наголошує Георгій Попов.

За словами Олексія Рябчина, інвесторам потрібні гарантії, дієздатні закони й суди, ефективне державно-приватне партнерство. Наприклад, якщо інвестор фінансує видобуток і переробку літію, то держава забезпечує інфраструктуру (логістика, енергопідключення та ін.). Наприклад, раніше компанія «Петро-Консалтинг» оцінювала необхідні інвестиції в Шевченківське літієве родовище у понад $120 млн. Вони включають інфраструктуру – 40 км енерголіній, 20 км газопроводу, 35 км залізничної гілки та ін., – та будівництво шахти глибиною не менше 500 м і збагачувальної фабрики.

(с) shutterstock.com

Слід зазначити, що в ідею реалізації такого роду проєктів добре вписується прийняття закону «Про державну підтримку інвестпроєктів зі значними інвестиціями» і двох супутніх законів. Згідно з цими документами, проєкти з інвестиціями не менше €20 млн у сфері видобутку і збагачення корисних копалин (крім вугілля, нафти й газу) отримають певні податкові пільги.

У цих умовах важливо показати ЄС конструктивні пропозиції та реальні проєкти, а не просто палке бажання взяти участь в «освоєнні» бюджету та грантів на виробництво акумуляторів і зелену трансформацію. В іншому випадку Україна буде «вічно перспективною», але ніколи не реалізує свої можливості й потенціал.

Загалом для запуску «акумуляторних» родовищ потрібно виконати додаткову георозвідку й порахувати економічну доцільність їх розроблення, вирішити питання в судах та з місцевими громадами (будь-які види видобутку їх не надто надихають) і почекати не менше 5-7 років, доки залучений інвестор зможе розпочати фактичну роботу. Дещо швидше може вирішитися питання з будівництвом заводу електрокарів. Перспективи, м’яко кажучи, неблизькі й у наших умовах аж ніяк не 100-відсоткові.

Цифрова трансформація створює конкурентну перевагу: дає можливість підвищити продуктивність праці та якість продукції, знизити собівартість і скоротити втрати. Крім того, виробництво та продажі завдяки впровадженню цифрових технологій стають більш прозорими, зменшується вплив людського фактора.

Дослідження свідчать, що один з нечисленних позитивних ефектів пандемії коронавірусу полягає в прискоренні цифровізації та роботизації бізнесу. Зокрема, про це, згідно з опитуванням компанії KPMG в Україні, кажуть 39% українських менеджерів (у світі – 80% опитаних). Водночас 30% вказали на те, що прогрес у цифровізації не просто прискорився, а переніс компанію на роки вперед.

Поточний рівень

Розмір бюджетів на цифровізацію компаній ГМК невідомий. Але сумарно їх можна оцінити в десятки мільйонів доларів, чимало з яких приховані в рамках спільних інвестиційних проектів. За деякими даними, одна з великих компаній ГМК виділяє на свої цифрові проекти на рік приблизно 0,6% від валової виручки. Утім, у різних компаній – різні потреби в цифровому розвитку.

Принаймні, за даними Держстату за 2010-2018 рр., українські компанії ГМК інвестували в програмне забезпечення в середньому $4-5 млн. Пік був у 2013-му – $5,9 млн. Проте слід враховувати, що інноваційні інвестиції частково йдуть у машини й обладнання.

Основні фонди вітчизняних гірничо-металургійних підприємств переважно складаються з обладнання радянських часів. А отже, загалом українську металургію важко назвати високотехнологічної галуззю. За словами Олега Щербатенка, СЕО групи компаній IT-Enterprise, на промислових підприємствах України навіть рівень базової автоматизації – а це технології 3.0 – у середньому не перевищує 50%.

Однак професійний рівень фахівців, рівень автоматизації та запитів на автоматизацію в ГМК високий. Прагнення підвищити свій цифровий рівень виділяє галузь серед інших.

«Я поставив би на перше місце металургів в успішності впровадження підходів Індустрії 4.0 серед усіх галузей економіки України. Ми бачимо це на прикладі співпраці АППАУ з «Інтерпайпом» і «Метінвестом». Більше того, в структурі «Метінвесту» є спеціальний підрозділ, що відповідає за цифровізацію – «Метінвест Діджитал». Я не можу назвати інші приклади великих компаній, де були б виділені спеціальні штатні одиниці в напрямі цифровізації», – розповідав раніше в інтерв’ю GMK Center Олександр Юрчак генеральний директор Асоціації підприємств промислової автоматизації (АППАУ).

Ситуація із впровадженням цифрових технологій на кожному підприємстві ГМК відрізняється. За словами Олега Щербатенка, деякі вже рухаються в цьому напрямку, як, наприклад, «Інтерпайп» (для них IT-Enterprise робить усі проекти цифровізації). Інші дивляться в бік впровадження нових технологій і вже роблять необхідні кроки. Наприклад, компанія «Метінвест».

Для підприємств ГМК характерний безперервний виробничий цикл. А в таких випадках дуже важливий принцип безперебійності роботи всіх складових. Зростання обсягів даних, підвищення вимог до реакції, масштаби виробництва висувають підвищені вимоги в ІТ-інфраструктурі та її безпеці.

«З цієї причини в ГМК стежать за регулярним оновленням серверного парку та систем зберігання даних, розширенням пропускної спроможності й захисту корпоративної мережі, вдосконаленням ERP-систем (Enterprise Resource Planning – система управління ресурсами компанії). На жаль, нестабільність загальноекономічної ситуації накладає свій відбиток на можливості підприємств», – зазначає Владислав Масло, генеральний директор ТОВ «АМ Интегратор Груп».

Напрями впровадження

Основними інструментами цифрової трансформації для металургії є впровадження аналізу великих даних, штучний інтелект і машинне навчання, промисловий інтернет речей, предикативна аналітика, машинний зір, віртуальна й доповнена реальність. Важливо, щоб усе це тією чи іншою мірою було об’єднано в єдину інформаційну систему.

Здавалося-б, як можна цифровізувати обладнання випуску минулого століття? Виявляється, можна. Дані із застарілого обладнання можна зчитувати за допомогою сучасних датчиків і передавати цю інформацію в систему для моніторингу та аналізу.

«В «Інтерпайп Сталі» ми працювали на рівні MES-системи (Manufacturing Execution System – система управління виробничими процесами), інтеграції з обладнанням і зняття інформації з датчиків. На виробництві встановлено більше 26 тис. датчиків – на годину знімають понад мільйон різних параметрів», – розповідає Олег Щербатенко.

Нові технології, наприклад, у процесі виплавки сталі можна використовувати для зберігання історії параметрів плавок, щоб спрогнозувати результат. Або, наприклад, за допомогою машинного навчання визначити початковий склад сплаву й параметри плавки, щоб домогтися певної якості. Це дасть змогу знизити витрати сировини, оптимізувати склад елементів, спрогнозувати якість продукції та ін.

Як зазначає Олег Щербатенко, найглибше відставання в ГМК – в частині інвестицій в системи управління і комплексні системи. У цьому аспекті Україна відстає практично у всіх галузях, особливо якщо порівняти з рештою світу. За словами Владислава Масла, для підприємств ГМК актуальними є такі завдання з інформатизації:

  1. Централізація розрізнених даних (нормативно-довідкова інформація ТМЦ, контрагентів, ціноутворення, груп продукції, людей, доступів та ін.).
  2. Забезпечення чітких комунікацій між підрозділами: як на рівні поточного документообігу, так і на рівні прийняття/узгодження/контролю виконання управлінських рішень.
  3. Централізація інформаційних потоків – консолідована звітність.
  4. Бізнес-аналітика (BI) – аналіз і прогнозування виробничих і комерційних процесів.
  5. Автоматизація рутинних процесів.

Якщо говорити про окремі сегменти ГМК, то модернізація металургійних виробництв спричиняє розширення пов’язаних IT-проектів.

«Зріс попит на системи зберігання й обробки інформації, захищені системи передачі інформації, рішення з автоматизації бізнес-процесів. Особливо актуальними стали запити на забезпечення збереження корпоративних даних – резервні системи зберігання, копіювання корпоративних даних у хмару, технології кіберзахисту даних», – зазначає Владислав Масло.

Також стабільною залишилася потреба в системах безпеки (особливо систем контролю доступу та моніторингу периметра) й мережевих технологіях. Замовники почали виявляти обережний, але відчутно зростаючий інтерес до гіперконвергентних інфраструктур, що об’єднує в єдину систему сховище, обчислювальні й мережеві ресурси, що спрощує процеси управління, захисту й масштабування.

За словами Владислава Масла, на рудовидобувних підприємствах залишається актуальною автоматизація завантаження/розвантаження руди та інших залізничних вантажів, а також контроль за переміщенням людей та техніки в шахті. Також металурги активно впроваджують і цифрові системи спостереження і моніторингу.

«Ми для великого металургійного холдингу впроваджували систему промислового відеоспостереження з використанням 450 IP-відеокамер виробництва HanwhaTechwin і Axis. Замовникам було необхідно відстежувати місце розташування рухомого складу, а також моніторити ситуацію навколо й усередині транспортного засобу – тепловоза або вантажівки. Для цього в нас є рішення, які дають змогу фіксувати інформацію про об’єкт, спостерігати за його переміщенням», – розповідає Станіслав Яблонський, керівник прес-служби компанії IT-Integrator.

Насправді, автоматизувати й цифровізувати в металургії та видобутку руди можна й треба дуже багато – починаючи з офісних операцій, продажів і логістики, закінчуючи багатьма виробничими процесами. Але не всіма.

«У ГМК є процеси, які поки що не піддаються інформатизації. Сам процес видобутку руди складно цифровізувати, автоматизувати зачистку заколів та їх передчасний обвал. Там весь процес видобутку спочатку здійснюється вибуховою хвилею. Складними є також процеси обліку видобутої сировини, облік втрат у процесі збагаченні або лиття», – говорить Владислав Масло.

Практика впровадження

Система управління виробничими процесами «Інтерпайп Сталі»

Основні проекти компанії «Інтерпайп» у рамках цифровізації:

  1. Smart Factory («розумне» виробництво) – наскрізне планування виробництва за кожним замовленням від приймання замовлення до відвантаження готової продукції, простежуваність виготовлення продукції за всіма переділами в режимі онлайн.
  2. Smart Logistics – «розумне» управління ланцюжками поставок, у результаті чого знижуються простої авто під навантаження і мінімізуються помилки персоналу.
  3. Predictive Maintenance – прогнозне обслуговування обладнання. Це дає змогу здійснити перехід від системи планово-запобіжних ремонтів до запобіжного обслуговування тоді, коли в цьому виникла необхідність. Необхідні дані надходять до загальної системи від датчиків, встановлених на кожній одиниці обладнання, через промисловий інтернет речей. Аналіз великих даних дає змогу зробити правильний прогноз і вчасно закупити запчастини.
  4. Mashine Vision (машинний зір) – автоматичне розпізнавання й облік виготовлення продукції на виробничій лінії.
  5. Mashine Learning (машинне навчання) – розпізнавання та ідентифікація номенклатури та параметрів документів в електроннму документообігу.
  6. Smart Devices (розумні пристрої) – інструмент отримання інформації для планування й обліку. Використання, наприклад, «розумних» окулярів звільняє руки працівника й слугує інструментом отримання інформації та передавання «картинки».

Найближчим часом «Інтерпайп» сфокусується на діджиталізації логістики та запустить онлайн-кабінет клієнта, в якому можна бачити статус і терміни виробництва своїх замовлень.

(с) metinvestholding.com

Група «Метінвест» виділила у 2018 році свій IT-напрям в окрему компанію – «Метінвест Діджитал». Ця компанія є як центром експертизи цифрових технологій всієї групи «Метінвест», так і працює зі сторонніми замовниками. Ключові цифрові проекти «Метінвесту»:

  1. Впровадження SAP Success Factory – системи управління продуктивністю та цілями персоналу, яка дає змогу давати завдання та моніторити KPI й інші показники ефективності роботи.
  2. Перенесення системи SAP на хмарну платформу. Міграція даних визнана найбільшою за обсягом у Центральній та Східній Європі: у хмарі працюють 138 систем і понад 18 тис. користувачів.
  3. Міграція IT-інфраструктури групи (680 серверів двох дата-центрів «Метінвесту») на хмарну платформу Microsoft Azure.
  4. Впровадження централізованої диспетчерської системи управління залізничними перевезеннями. Система працює на платформі SAP та інтегрується з програмними продуктами «Укрзалізниці».
  5. Використання дронів на ГЗК для контролю виконуваних робіт у кар’єрах, проведення оцінки обсягів сипучих матеріалів на складах, створення цифрових моделей комбінатів для подальшого планування будівельних робіт та інше.
  6. Автоматизація документообігу із застосуванням електронно-цифрового підпису (ЕЦП).
  7. Покращення якості прогнозування споживання газу на печах відпалу металу в цеху холодного прокату «Запоріжсталі» на базі машинного навчання.

Станом на минулий рік загальна промислова автоматизація покрила близько 45% виробничих переділів і функцій «Метінвесту». На кожному підприємстві впроваджуються різні проекти автоматизації та цифрової трансформації.

Такі зусилля компанії були відзначені в поточному році: «Метінвест» увійшов до топ-5 найкращих металургійних компаній світу за цифровим комунікаціям за версією WorldSteel.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» називають такі ключові проекти автоматизації та цифровізації в 2019-2020 рр.:

ПроєктЕфект проєкту
Модернізація автоматизованої системи управління технологічним процесом (АСУТП) підготовки шихти аглоцеху № 3Заміна застарілих вагодозаторів на сучасні виробництва компанії Schenck. Підвищення якості дозування шихтових матеріалів для виробництва агломерату
Модернізація АСУТП прокатного цеху № 3Міграція АСУТП на базі PLC серії Siematic S5 на PLC Siematic S7. Розширення функціоналу системи в частині інтеграції в загальну АСУТП систем управління приводами. Розширення інформаційної ємності АСУТП та її інтеграція з системами верхнього рівня
Система WEB-візуалізації параметрів технологічних процесів підприємстваДіджиталізація технологічних процесів для надання оперативної інформації про їх хід керівництву підприємства
Централізація і діджиталізація процесів зважування вантажівСтворення центральної диспетчерської зважування вантажів з автоматизованими системами розпізнавання номерів вагонів і формування відвантажувальних документів. Розробка єдиної бази даних зважування та її інтеграція з системами SAP, ERP
Впровадження системи двухфакторной ідентифікації в рамках проекту з контролю й обліку доступу персоналуУ результаті впровадження досягнуто 100% контроль доступу персоналу на територію «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Впровадження систем АСУТП у рамках стратегічних проектів: У рамках будівництва технологічних агрегатів впроваджені високорівневі АСУТП. Забезпечено їх інтеграцію з системами SAP, ERP. АСУТП МБЛЗ 2,3 і агломашин №№ 1, 4 впроваджені на базі сучасних контролерів Siemens за участю компаній SMS і Siemens Україна. Проект АСУТП коксових батарей №№ 5, 6 реалізований на обладнанні фірми Schneider і є найбільшим проектом цієї компанії в Україні за останні 25 років
1. АСУТП машин непрерывного литья заготовок №№ 2, 3.
2. АСУТП коксовых батарей №№ 5, 6.
3. АСУТП агломашин №№ 1, 4 аглоцеха № 2
Діджиталізація процесів технічного обслуговування, у тому числі пошуку несправностей, систем автоматизаціїЗастосування QR-коду для організації оперативного доступу до технічної документації з використанням мобільних пристроїв з метою зменшення часу усунення несправностей в системах автоматизації та скорочення простоїв основного технологічного обладнання
Впровадження інформаційної системи «Телеграм БОТ»1. Загальна довідкова інформація (у т.ч. в режимі запитання/відповідь)
2. Оформлення відпусток
3. Оформлення спецхарчування
4. Отримання інформації з оплати праці
5. Отримання інформації по медоглядів
6. Пенсійне забезпечення
7. Подання заявок до дитячих оздоровчих таборів і пансіонатів підприємства (використовувалася до карантинних обмежень)

Постійно впроваджує нові технології і компанія Ferrexpo. У липні поточного року Єристівський ГЗК запустив новий автоматичний диспетчерський центр для координації роботи основних технологічних процесів (вантаження і транспортування гірничої маси, розподіл транспорту, контроль продуктивності техніки та обладнання, буріння тощо). На базі центру є можливість впровадження управління роботи самоврядних самоскидів. Компанія планує реалізувати аналогічні проекти на Полтавському й Бєланівському ГЗК.

Ще раніше компанія «АМ Интегратор Груп» створила в компанії комплексну систему захисту інформації фінансового модуля, побудувала серверну інфраструктуру під ERP-систему та ввела в експлуатацію модуль для безпечного доступу до інтернету.

Автоматичний диспетчерський центр Єристівського ГЗК. (с) kolo.news

Цифрові проблеми

За даними опитування KPMG в Україні, основні перепони цифровізації – дефіцит капіталу (22%, у світі лише 7%) і відсутність узгодженого погляду на ключові технологічні тренди (14%).

Утім, в українських реаліях ключова проблема – застаріле обладнання метпідприємств. Зношеність основних засобів у металургії становить 70%, у видобутку металевих руд – близько 60%. При цьому цей показник загалом по країні – 61%, у промисловості – 66%.

Металургія та видобуток руди – дуже капіталомістке виробництво. Але постійні кризи та мінлива кон’юнктура світових ринків послаблюють інвестиційні можливості підприємств ГМК.

«Навіть у найбільших компаній українського ГМК не так багато інвестиційних ресурсів, а ті, що є, вони намагаються вкладати в переозброєння виробництва й екологічні проекти», – зазначає Олег Щербатенко.

Ще однією проблемою є слабке розуміння і проникнення знань щодо Індустрії 4.0 і серед IT-департаментів, і серед менеджменту.

«Багато хто вважає, що 4.0 – це «іграшки» для айтішників. Звісно, IT-департаменти компанії беруть участь у створенні рішення, але вони не є замовниками. Замовником впровадження 4.0 може бути тільки менеджмент компанії. Менеджмент бачить, що є плоди автоматизації, але він не розуміє, який ефект дає впровадження рішень рівня 4.0. І це позначається на виділенні бюджетів. Якщо я не розумію, який це дає ефект, то ці питання я не фінансую. Коли ж менеджмент розуміє, що дає 4.0, тоді одразу доходить висновку, що це потрібно робити терміново, ще вчора», – пояснює Олег Щербатенко.

Ефект «цифри»

Цифровий ефект вимірюється комплексно – в показниках і характеристиках рівня продажів і якості продукції, обслуговування клієнтів, зниження втрат. За словами Юрія Риженкова, генерального директора «Метінвесту», група економить близько $50 млн на рік за рахунок проектів цифровізації. Зокрема, йдетьсся про такі новації:

  1. Математичне моделювання оптимального складу вугільної шихти для виробництва коксу. Ефект – зниження вартості вугільної шихти на 1,1%. Економія – $20 млн.
  2. Використання штучного інтелекту для управління температурою в доменних печах. Ефект – зниження вмісту кремнію в чавуні з 0,65% до 0,50%. Економія – $30 млн.

Раніше Денис Морозов, директор з економіки та фінансів компанії «Інтерпайп», на одному з галузевих заходів розповів про ефект впровадження технологій 4.0 (станом на кінець минулого року): продажі до країн Європи зросли на 62%, в США – на 22%. Енерговитрати на виробництво сталі скоротилися на 45%, простої автотранспорту знизилися втричі.

Незважаючи на всі переваги цифровізації, світові витрати на впровадження ІТ підпали під оптимізацію. За оцінками компанії Gartner, за підсумками поточного року очікується падіння витрат на ІТ в світі на 5,4% – до $3,6 трлн. Однак уже у 2021-му можна очікувати зростання на 4% – до $3,8 трлн.

Ефект від цифровізації очевидний, процес у країні загалом йде повільно, але через це перспективи і можливості цифрової трансформації величезні.

«У цих компаній ГМК, на відміну великих бізнесів з інших галузей, є розуміння необхідності прагнути до впровадження Індустрії 4.0, тобто певний рівень зрілості. Відповідно, і перспективи діджиталізації в ГМК величезні, – резюмує Олександр Юрчак. – Чим більше у нас буде таких передових компаній, тим швидше будуть підтягуватися і розвиватися інші галузі».

У Запоріжжі 8-10 жовтня уперше провели спеціалізовану виставку гірничодобувної галузі MiningWorld Ukraine. Раніше вона проходила в Києві, але в 2019 році переїхала в запорізький виставковий центр «Козак Палац».

Як пояснюють організатори, вибір міста був не випадковим, оскільки навколо трикутника, який утворюють Запоріжжя, Дніпро і Кривий Ріг, знаходяться найбільші промислові агломерації України – Кривбас і Донбас. Придніпровський економічний район є центром гірничодобувної, металургійної, енергетичної і машинобудівної промисловості, а також районом присутності індустріальних гігантів.

Сьогодні на головні ролі в досягненні ефективності індустріального підприємства виходить питання техніко-технологічного оснащення. Кореспондент GMK Center розпитав учасників виставки, яке устаткування зараз цікавить підприємства гірничо-металургійного комплексу і як реагують на попит дилери і виробники.

Діджиталізація рішень

Офіційний дилер Caterpillar компанія «Цепелін Україна» регулярно представляє ринку оновлені моделі з новими технологіями. Остання тенденція ринку – цифровізація, або діджиталізація рішень.

«Великі гравці йдуть до того, щоб автоматизувати рішення, оцифровувати, збирати базу даних і аналізувати видалено, без присутності операторів або з мінімальною їх присутністю», – пояснює Сергій Колодкін, керівник підрозділу з продажу гірничої техніки.

Один з прикладів – розробки Caterpillar у напрямі безпілотних самоскидів і безпровідної передачі даних для кар’єрної техніки як альтернатива WiFi і мобільному зв’язку від Rajant Corporation.

«Цепелін» працює з основними гравцями ринку: Ferrexpo, «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Метінвест» і ДТЕК. У компанії відмічають, що з 2016 року спостерігається постійний, але не інтенсивний приріст продажів техніки, який прогнозують і на 2019-2020 рр.

«У нас ринок великих гравців завжди залежить від політичної і економічної ситуації в Україні в цілому. Після потрясінь стали більш-менш зрозумілими правил гри, і інвестори з власниками почувають себе у більшій безпеці. Вони вкладають гроші у виробництво, а в ГМК це в першу чергу оновлення парку», – резюмуєт Колодкін.

Робот із Білорусі

«БелАЗ» розглядає нашу країну як одного з головних споживачів своїх самоскидів. За словами Олександра Ткаченко, фахівця з маркетингу компанії, в Україні у білоруського підприємства перший після Росії парк техніки. Він налічує близько 2,2 тис. одиниць.

Серед основних клієнтів «БелАЗу» – Північний, Інгулецький та Південний ГЗК, «АрселорМіттал Кривий Ріг» та «Метінвест». З останнім компанія опрацьовує на 2020 рік реалізацію особливого проекту – впровадження роботизованих кар’єрних самоскидів на одному з ГЗК. Машини вантажопідйомністю 130 т працюватимуть в парі з роботизованими навантажувачами.

Як приклад ще одного інноваційного проекту білоруси наводять розробку кар’єрних самоскидів у вигляді дизель-тролейвозів вантажопідйомністю 240 т. Під час роботи в тролейному режимі вони дозволяють істотно знижувати витрати на паливо без втрати тягових характеристик. Такі самоскиди вже замовили на одному з кар’єрів в Росії.

Ще в «БелАЗі» пишаються своїми гігантами вантажопідйомністю 450 т з двома двигунами. Вони, до речі, внесені в Книгу рекордів Гіннесу.

За словами Ткаченка, ринок України оцінюється останнім часом як стабільний. Шоком була втрата ринку на частинах Донецької і Луганської областей, де у компанії були постійні клієнти. Зараз йде невеликий приріст у продажах. Так, за 2018 рік компанія продала в Україні 55 одиниць техніки на суму близько $50 млн, а в 2019 році прогнозує продаж не менше 60 одиниць.

Загрозою для ринку білоруси вважають політичні потрясіння, які можуть миттєво поміняти економічну ситуацію в країні.

Китай вже не той

Новачок на виставці – китайський виробник самоскидів, навантажувачів і устаткування для підземних робіт Qingdao Fambition Mining Technology. Саме із Запоріжжя вони розпочинають знайомство з українським ринком.

За словами представників Qingdao Fambition, компанія щорічно продає близько 200 одиниць техніки на світових ринках. З них істотну частину – в Росії.

Український ринок китайці оцінюють як перспективний і за допомогою виставки планують знайти перших клієнтів і торгових представників для своєї продукції. Перший результат – домовленість про зустріч з потенційним покупцем – Запорізьким залізорудним комбінатом (ЗЗРК).

«Є підприємство, Запорізький залізорудний комбінат, вони раніше купували техніку в Європі, але наше устаткування може знизити собівартість виробництва для них. Вони дуже зацікавилися нашою технікою, і ми домовилися про зустріч після цієї виставки», – розповів Джеймс Шуей, регіональний директор Qingdao Fambition.

За його словами, останніми роками компанія показує стабільне зростання продажів в 10%. У Qingdao Fambition зв’язують це з тим, що клієнти зрозуміли: у Китаю теж є дуже хороша техніка, яка нормально працює.

Упор на сервіс

На виставці свої комплексні рішення представив фінський машинобудівний концерн Metso. Як розповів представник ексклюзивного дистриб’ютора компанії «СВ ТЕК» (Кривий ріг, Дніпропетровська область) в Україні Дмитро Назаренко, вони готові поставити своїм клієнтам цілий ГЗК під ключ. За його словами, зараз по ринку йде невелике зниження.

«Ми дуже залежимо від наших клієнтів. Як працює ГМК, так працюємо і ми. Але підрозділ шламових насосів Metso показує з року в рік стабільне зростання. Насоси – це хліб будь-якого комбінату, решта устаткування, як масло та ікра поверх цього хліба», – розповів він.

Компанія надає оперативне та якісне сервісне обслуговування свого устаткування. Це дозволяє клієнтам знизити витрати на 2-5%.

А ще Metso намагається регулярно впроваджувати нові розробки. Наприклад, такі, як вертикальні млини, оновлена лінійка шламових насосів. Найбільшими клієнтами Metso в Україні є все ті ж ДТЕК, «Метінвест» та Ferrexpo.

Незважаючи на зниження ринку, компанія прогнозує зростання своїх продажів за рахунок клієнтів, які готові проводити модернізацію, збільшувати продуктивність або покращувати якість продукції.

Дорогі дороги

Дорожно-будівельну і кар’єрну техніку Doosan на виставці представляла група компаній «Індустрія» (Дніпро). Дилери представили свої новинки: фронтальний навантажувач DL 550 і гусеничні екскаватори DX 480 і DX 800.

Як розповів Роман Щербаков, регіональний представник групи, в їхньому сегменті спостерігається високий попит на техніку в основному за рахунок активного будівництва доріг в Україні останнього року.

«Продажі ростуть в основному за рахунок будівництва доріг. В умовах високої конкуренції тут багато виробників, і ринок України притягує їх», – відмітив Щербаков.

У поточному році вони очікують збільшення продажів на 25%. На 2020 рік прогнози теж позитивні: очікується приріст на 5-10%.

Шоста серія

На автодорожнє будівництво роблять ставку і в компанії «Юромаш» (Київ), яка є ексклюзивним дилером продукції Hitachi Construction Machinery Co в Україні. Менеджери компанії Андрій Сапельников і Дмитро Максим розповіли кореспондентові GMK Center, що зараз українські клієнти переходять на 6-у серію екскаваторів Hitachi, яка відповідає новим європейським екологічним стандартам.

Зростання продажів на ринку вони пояснюють збільшенням дорожнього будівництва в Україні. Великі ж гравці планово міняють парк застарілої кар’єрної техніки. У «Юромаші» нарікають на те, що основні клієнти – кар’єри та гірничо-збагачувальні комбінати – не завжди готові витрачати гроші на преміальну техніку.

«Вони зацікавлені, рахують гроші, деякі на шкоду якості йдуть в дешевший сегмент. Це веде до того, що вони частіше міняють техніку. Ми працюємо з ключовими гравцями ринку і дивимося, коли вони мінятимуть свої основні фонди. Ми стежимо за цими питаннями», – підсумував один з менеджерів «Юромашу».

Чехи чекають грошей

Асоціація CDT (Czech Extraction and Mining Technology) «Чеська добувна техніка» вже 20 років бере участь у виставках в Україні за рахунок фінансування від Євросоюзу та за підтримки Міністерства промисловості Чехії. Асоціація об’єднує 14 чеських компаній, що виробляють гірничо-добувну техніку, і щорічно допомагає своїм резидентам представляти продукцію на їх основних ринках – в Україні, Росії та Китаї.

Як розповів представник асоціації Якуб Салом (Jakub Salom), раніше вони постійно працювали на виставці в Донецьку, де їхні компанії вбачали свої головні інтереси у сфері видобутку вугілля. Але після Євромайдану це стало неможливо, тому вони тимчасово припинили свою участь у виставках і відновили її тільки в 2018 році в Києві.

За словами пана Салома, зараз чеські компанії не сподіваються на істотні продажі в Україні.

«Мені сказали, що в Україні немає багато грошей. У минулому були контракти, але зараз немає грошей, – підсумував він. – Треба чекати. І якщо Україна співпрацюватиме з Євросоюзом, то ситуація може змінитися».