Україна шукає свій шлях підвищення екологічності економіки. У цьому процесі головне обрати правильний напрям. Але поки що прагнення розвивати зелену енергетику шкодить інтересам промисловості, яка також хоче «озеленитися» й потребує інвестиційних ресурсів. Друга хвиля COVID-19 посилює обмеження для економіки країн Європи, але це поки що не позначилося на ринках металопродукції.

Українські виробники сталі в жовтні зберегли завантаження на рівні вересня

Виробництво сталі в Україні в жовтні, за попередніми даними ОП «Укрметалургпром», становило 1,7 млн т. Це повністю відповідає показнику вересня, якщо врахувати різницю днів у місяцях. За 10 місяців цього року обсяг випуску сталі знизився на 5,3% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

Уже в листопаді-грудні порівняльна динаміка з минулим роком буде набагато кращою. Адже листопад 2019 року був відзначений як місяць з рекордно низьким показником виробництва за всі роки незалежної України. До того ж на поточний рік портфель продажів уже фактично сформований. Незважаючи на запроваджені в Європі локдауни та бурхливу епідемію, ціни дають змогу розраховувати на високе завантаження до кінця року.

Відносно низький показник обсягів виробництва сталі в жовтні зумовлений тим, що ще в середині вересня на ремонт зупинили один з двох конвертерів на «Азовсталі». З початку листопада агрегат планували запустити в роботу.

Інші підприємства протягом жовтня показали доволі високі показники. «Запоріжсталь» від травня видає стабільні результати – в середньому 320 тис. т сталі на місяць. ДМК наростив випуск сталі в жовтні на 13,5% в порівнянні з попереднім місяцем з урахуванням різниці в днях.

Зростання тарифів на передачу електроенергії призведе до збільшення витрат металургійних компаній на 800 млн грн на рік

Нацкомісія, що здійснює регулювання у сфері електроенергетики і комунальних послуг, з 1 грудня 2020 року збільшила тариф на передачу електроенергії на 30,2% (з 240,23 грн/МВт·год до 312,76 грн/МВт·год). Цей крок викликаний насамперед необхідністю компенсувати витрати на оплату зеленого тарифу відновлюваної генерації.

Прийняте рішення, згідно з оцінками GMK Center, призведе до зростання витрат українських металургійних компаній на 800 млн грн на рік. Відповідно, внаслідок регуляторних змін підвищиться фінансовий тиск на підприємства галузі, погіршаться їх інвестиційні можливості, знизиться фінансова стійкість. Фактично посилиться негативний вплив коронавірусної пандемії.

Складається парадоксальна ситуація. З одного боку, розвиток відновлюваної електроенергетики – необхідна умова для декарбонізації металургії, яка потребуватиме великих обсягів зеленої електроенергії. І зелений тариф якраз є інструментом стимулювання альтернативної генерації.

З іншого боку, металургійні компанії не підтримують підвищення тарифів. Це пояснюється наявністю диспропорцій в економічній політиці держави, які за рахунок прагнення розвивати зелену генерацію можуть завдати шкоди металургії.

Розвиток альтернативної електроенергетики – неминучий процес, який вимагає часу. В Україні один з найвищих зелених тарифів в Європі. За рахунок цього тарифу посилено стимулюється розвиток дорогою зеленої генерації, що погіршує конкурентоспроможність українських компаній.

Необхідність форсувати стимулювання альтернативної енергетики наразі видається недостатньо обґрунтованою. У перспективі з’являться інші технології зеленої генерації, які зможуть забезпечити більш низькі ціни на електроенергію. Тому зараз потрібно шукати баланс між інтересами різних галузей, щоб спроби екологізації окремих секторів економіки не завдали шкоди економічному розвитку країни загалом.

Міністерство енергетики запропонувало створити Фонд декарбонізації

Основна мета Фонду декарбонізації – фінансувати проекти зі скорочення викидів СО2. Джерелом наповнення фонду виступатиме податок на викиди СО2.

Функціонування фонду планується організувати без створення окремої юридичної структури – в рамках статті Державного бюджету. Адміністратором Фонду декарбонізації пропонується призначити Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України (Держенергоефективності).

Розглядаються сім напрямів, за якими фінансуватимуться заходи щодо декарбонізації (список невичерпний):

Загалом ідея створення Фонду декарбонізації узгоджується з європейським досвідом. В Євросоюзі є спеціальні фонди, у тому числі в рамках Європейської системи торгівлі парниковими квотами, які фінансують різні екологічні заходи. Водночас виникають сумніви в можливості правильної організації подібного фонду в Україні.

По-перше, серед пріоритетних напрямів діяльності Фонду декарбонізації не вказано фінансування заходів у сфері промисловості, тоді як промислові підприємства є основними платниками екологічного податку і, відповідно, великими джерелами викидів СО2.

По-друге, слід враховувати, що в українських умовах будь-яка правильна ідея економічної політики може бути спотворена та використана не за цільовим призначенням. Як, наприклад, пропоноване створення індустріальних парків, які повторюють, за фактом, вільні економічні зони без інструментів контролю ефективності застосовуваних заходів. У свою чергу, створення фонду, через який розподілятимуться кошти держбюджету, може надати корупційні можливості окремим посадовим особам.

В Україні більш ефективним є механізм, що дає змогу залишати більше коштів на рівні підприємств для здійснення екологічних заходів. Такий механізм підтримує Європейська Бізнес Асоціація. Вона пропонує дозволити підприємствам використовувати до 70% коштів від екоподатку на інвестиції в екомодернізацію.

В даному випадку підприємства зможуть зменшувати суму нарахованого екологічного податку на вартість реалізованих екологічних проектів, самостійно використавши кошти (без перерахування до держбюджету). Завдяки цьому знижується ймовірність нецільового фінансування заходів з держбюджету, а також збільшуються потенційні можливості підприємств щодо реалізації природоохоронних проектів.

У країнах Європи запроваджують повторні локдауни

У зв’язку з різким зростанням захворюваності на COVID-19 багато країн Європи знову запроваджують карантинні обмеження, які безпосередньо впливають на роботу бізнесу та можуть мати негативні наслідки для ринків металопродукції.

Першою країною ЄС, яка оголосила восени про повторне введення локдауну, стала Чехія. Це сталося ще 21 жовтня. Закрито роздрібну торгівля, крім продовольчих магазинів та аптек, а також сферу розваг і громадського харчування. Обмежено пересування населення: тільки на роботу, в магазин чи щодо медичних питань.

З 30 жовтня до 1 грудня запровадила частковий локдаун Франція. Оголошено про закриття сфери громадського харчування, розваг. Працюватимуть лише магазини з продажу товарів першої необхідності. Запроваджено обмеження на пересування населення між регіонами. Залишати житло можна тільки з поважної причини: для роботи, відвідування лікарень, догляду за хворими.

Німеччина оголосила про посилення карантину 2 листопада терміном до кінця місяця. Припинили роботу закладу громадського харчування, розваг, послуги для населення (салони краси, масажні салони та ін.). Роздрібна торгівля повністю продовжує роботу, але з обмеженнями за кількістю відвідувачів. Населенню рекомендовано обмежити пересування й особисті контакти.

Обмеження в Польщі буде посилено з 7 листопада до кінця місяця. Це передбачає закриття закладів громадського харчування та розваг, готелів (тільки для відряджень). У торгових центрах продовжать роботу продовольчі магазини й магазини з продажу товарів першої необхідності.

З 5 листопада на 4 тижні на повторний карантин пішла Англія. Закриваються всі магазини, крім продовольчих і товарів першої необхідності. Заклади громадського харчування працюють на винос. Населенню дозволено залишати житло тільки для роботи, відвідування магазинів або лікаря.

Австрія оголосила про жорсткий локдаун 3 листопада. Заходи триватимуть до 30 листопада і передбачають заборону на вихід з дому без поважної причини. Закриваються заклади громадського харчування і розваг. Магазини продовжують роботу.

Бельгія посилила карантинні обмеження з 2 листопада до середини грудня. Закривається роздрібна торгівля, крім магазинів першої необхідності, також сфера обслуговування населення та заклади громадського харчування. Запроваджується комендантська година, населенню виходити з дому дозволяється тільки за гострої потреби.

Південна Європа поки що не запроваджувала жорстких обмежень, але очікується, що хвиля зростання захворюваності призведе до вжиття відповідних заходів і в цьому регіоні. Греція розглядає «закриття» великих міст. Локдаун у Португалії більш м’який – дозволено навіть роботу ресторанного бізнесу. В Італії карантин передбачає поділ на зони ризику та окремі заходи для кожної з них з обмеженням пересування населення між ними. В Іспанії запроваджують комендантську годину, місцеві ради отримали можливість обмежувати пересування населення між регіонами.

Загалом ці повторні обмеження набагато м’якші за ті, що запроваджувалися навесні. Вони стосуються сфери обслуговування населення, роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, сфери туризму й транспорту. Локдаун не поширюється на роботу промислових підприємств і будівельного сектору. Майже всі країни посилили карантин терміном на один місяць, але якщо захворюваність не стабілізується, обмеження будуть продовжувати.

Звісно, зазначені заходи негативно впливатимуть на економіку. Але поки що ринок металопродукції не реагує на ці новини. Зараз більш сильно на ціни впливає Китай, де попит як і раніше високий.

Детальніше про головні тренди і події галузі читайте в наступних випусках щотижневого моніторингу. А також на нашому порталі.

Україні потрібні нові точки економічного зростання. Для цієї ролі, на жаль, з різних причин не підходять багато галузей вітчизняної економіки. Але є й цілий ряд перспективних секторів.

Одним із драйверів економічного прориву країни могла б стати титанова галузь, в якій Україна має величезні передумови для успіху. Для розвитку цієї галузі Український інститут майбутнього розробив і представив стратегію «Україна 2030. Новий титановий лідер світової індустрії». Документ передбачає створення в нашій країні умов для розвитку титанової галузі та формування замкнутого циклу виробництва.

Світовий ринок

Обсяг світового ринку титанової продукції оцінюється в $27 млрд. Приблизно 95% переробки титанової сировини спрямовується на виготовлення діоксиду титану, який використовується в хімічній і харчовій промисловостях, косметології. Ще 5-10% йде на виплавку металу у вигляді губки та прокату. Загальний обсяг виробництва діоксиду титану в світі становить приблизно 6 млн т, титанової губки – 210 тис. т, металічного титану – 400 тис. т. Це небагато на тлі інших ринків: наприклад, ринок алюмінію становить 60 млн т, нержавіючої сталі – 40 млн т.

У структурі світового споживання металічного титану 42% припадає на аерокосмічну галузь, 38% – на промисловість, 11% – на оборону, 3% – на медицину, 6% – на споживчі товари та ін.

Титан – це конструкційний матеріал майбутнього. Обсяг його споживання в аерокосмічній галузі в 2020 році оціночно становитиме $3,5 млрд, у 2030-му – вже $4,7 млрд. Світовий ринок титанових імплантів становить $5 млрд, у 2030-му він буде на рівні $10,7 млрд.

Український титан

Сьогодні тільки сім країн світу виробляють металічний титан, і Україна – одна з них. Хоча діючі потужності можна віднести до застарілих. Однак наявність таких – уже є вагомою конкурентною перевагою. А ще в нашій країні є значні запаси ільменітових руд – сировини для виробництва титану.

За оцінками експертів, Україна посідає третє місце у світі за запасами титанової сировини з показником в 94 млн т (11%). Перед нами йдуть Австралія та Китай із запасами в 279 млн т (34,1%) і 230 млн т (28,2%) відповідно.

При цьому Україна має лише одне й до того ж застаріле виробництво – Запорізький титано-магнієвий комбінат номінальною потужністю 20 тис. титанової губки на рік. Натомість фактично підприємство випускає значно менше продукції. У 2012-2019 рр. виробництво на ЗТМК знизилося з 12 тис. т до 6 тис. т. Виробництво титанового пігменту в Україні з 2011 по 2019 рік включно впало на 73% – з 153 тис. т до 41,5 тис. т. Знижується й видобуток сировини (ільменіту та рутилу) – з 783 тис. т у 2017 році до 697 тис. т прогнозованих на 2020 рік.

На рік Україна виробляє всієї титанової продукції (концентрат, пігмент, губка, вироби з титану) на $350-400 млн, але за наявних запасів сировини могла би випускати в рази більше.

Суть стратегії

Експерти Українського інституту майбутнього виходячи з аналізу поточного стану, тенденцій і перспектив світових і українського ринку титану виробили три сценарії розвитку титанової галузі в Україні:

«Ми проаналізували світові та українські тренди, побачили, яку роль може відіграти Україна на світовому ринку титану. Але зараз галузь в Україні перебуває в стагнації, родовища виснажуються, інвестиції в галузь не йдуть», – розповідає Анатолій Амелін, співзасновник Українського інституту майбутнього.

За варіанту «Стагнація» зберігається сировинна модель, але навіть у такому разі виробництво концентрату знизиться на 53% до 2030 року. Для реалізації цього сценарію не потрібно робити нічого, ситуація розвиватиметься сама собою. За такого варіанту виробництво пігменту титану й титанової губки залишиться, як очікується, на нинішньому рівні – 41,5 тис. т і 6 тис. т відповідно. При цьому, за оцінками Українського інституту майбутнього, зниження рівня виробництва титанової губки нижче 6 тис. т несе високий ризик екологічної катастрофи на ЗТМК. Загалом випуск всієї пов’язаної з титаном продукції скоротиться з $398 млн у 2019 році до $273 млн у 2030-му.

Сценарії розвитку титанової промисловості України

2019 р. Сценарії (показники на 2030 рік)  
СтагнаціяДержавне стимулюванняТехнологічний прорив
Виробництво концентрату741 тис. т350 тис. т780 тыс. т5170 тис. т
$188 млн$75 млн$249 млн$1,2 млрд
Виробництво пігменту титану41,5 тис. т41,5 тис. т240 тыс. т240 тис. т
$136 млн$136 млн$786 млн$786 млн
Виробництво титанової губки6 тыс. т6 тис. т15 тыс. т15 тис. т
$60 млн$60 млн$149 млн$149 млн
Випуск титанової продукції$398 млн$273 млн$1,2 млрд$51,7 млрд

Титанові стимули

Чому важливо стимулювати розвиток титанової галузі? Ми маємо приклади стимулювання національних виробників у Китаї, Німеччині, США та інших країнах. Стимули включають: держсубсидії, податкові пільги, зниження ПДВ, преференції для дослідницьких проектів та R&D та ін. В Росії є особлива економічна зона «Титанова долина», де передбачено зниження податку на прибуток, звільнення від податку на майно, землю, транспортних зборів і ПДВ на імпортні товари, є пільги на підключення до інфраструктури. Як результат: заявлені інвестиції становлять $443 млн, з яких $110 млн уже вкладено.

Для стимулювання титанової промисловості України в стратегії пропонуються такі заходи:

  1. Спрощення доступу до надр (проста система видачі ліцензій, прозорість конкурсних процедур).
  2. Фіскальне стимулювання:
  1. Програма дешевого кредитування.
  2. Надання держгарантій для залучення фінансування.
  3. Експортна підтримка та просування титанового бренду України у світі.
  4. Створення державою умов для розвитку технопарків, індустріальних парків, ВЕЗ, R&D-центрів, інкубаторів (у тому числі податкові пільги на ФОП, спрощення умов для працевлаштування іноземців, забезпечення підключення до комунікацій тощо).

«Стимулювання сприяє приходу інвесторів насамперед у видобування. Там жодних екстраординарних заходів: усе в рамках того, як в інших країнах залучають інвестиції в промисловість. В Україні нам необхідно як мінімум створювати не гірші умови, щоб ми мали проривні технології, щоб підприємства створювалися в Україні, а не в інших країнах», – пояснює Анатолій Амелін.

Сценарій «Державне стимулювання» дасть змогу збільшити випуск всієї пов’язаної з титаном продукції з $398 млн у 2019 році до $2 млрд у 2030-му. Цього можна досягти за рахунок того, що 80% сировини перероблятимуть в Україні, а на експорт буде йти готова продукція.

Це дасть змогу за 10 років створити 2,4 тис. нових робочих місць, залучити $1 млрд інвестицій. Торговий баланс зросте на $2,8 млрд додаткового експорту, бюджет додатково отримає $1,3 млрд надходжень. Внесок титанової галузі в економіку України за 10 років сягне $7 млрд. Реалізація цього потребує ухвалення низки законів, які стимулюватимуть розвиток не лише титанової галузі, а й усієї економіки країни.

Передумовою реалізація сценарію «Технологічний прорив + держстимулювання» є впровадження нової технології отримання металічного титану, яка кардинально знизить вартість його переробки – в 4-5 разів у порівнянні з єдиним промисловим методом – так званим методом Крола, – енергоємним, дорогим і складним у виробництві. У таких умовах продукція з титану може частково замінити вироби з алюмінію та нержавіючої сталі. Наша країна отримає інноваційну технологію і найважливішу конкурентну перевага. За умови стимулювання галузі державою всі показники зростуть кратно, що створить величезний ефект для економіки всієї країни.

«Ця стратегія – елемент державної політики, яка стосується всього сектора. Ніхто не обмежує нинішніх учасників титанового ринку. Стратегія може стати новою можливістю для розвитку для всіх учасників», – наголошує Анатолій Амелін.

Підстава для технологічного прориву вже є. Наприкінці жовтня компанія «Велта» отримала в Україні патент на «зелений» метод отримання титану за власною технологією. Розробки велися в власному R&D-центрі компанії c 2017 року.

Вертикаль успіху

Поточна проблема української титанової промисловості полягає у високій частці експорту сировини і низькому рівні переробки в готову продукцію. При цьому перспективи виробництва кінцевої продукції з високою доданою вартістю, безумовно, є з огляду на наявність сировини та виробничих потужностей, хоча й застарілих.

Тенденції є такими, що на глобальному титановому ринку «одинакам» не залишається місця, вони не витримують конкуренції з більш ефективними вертикально інтегрованими холдингами. Наприклад, Росія поставляє продукцію американській корпорації Boeing, а Казахстан – компанії Airbus.

Отже, титанову галузь потрібно розвивати в єдиному ланцюжку – від сировини до виробництва готової продукції – одразу з прицілом на конкретного споживача й у тісній співпраці з ним. Причому ця ідея в Україні була давно.

«Ми пропонували це в нашій розробці в 2002-2004 рр. Те саме пропонували зробити на базі українських активів. Однак процес не пішов, держава тоді не відіграла ключову роль, щоб така компанія була створена. Причина – відсутність лідерства з боку держави», – зазначив в ефірі одного з телеканалів Володимир Власюк, директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза».

Держава поза грою

На наявну структуру володіння титановими активами добре лягає ідея створення державного вертикально інтегрованого холдингу. Він міг би включати наявні виробничі активи: ЗТМК, «Сумихімпром», а також сировинну Об’єднану гірничо-хімічну компанію (ОГХК).

Однак чиновники від промисловості навіть не натякають на бажання створити держхолдинг. Навпаки, все що можна намагаються виставити на приватизацію або передати в концесію. ОГХК у списку приватизації стоїть уже кілька років поспіль.

Можна довго розмірковувати, чи правильно виставляти на продаж сировинні держактиви. Але з ефективним менеджментом та інвестиційними можливостями у держави загалом і більшої частини держпідприємств зокрема все дуже погано.

«Очевидно, що необхідних ресурсів ні для створення подібного холдингу, ні для ефективного управління таким підприємством в нинішніх реаліях Україна, на жаль, не має», – пояснюють у прес-службі АТ «ОГХК».

Для довгострокового розвитку та успішної роботи всієї титанової галузі України необхідно залучити стратегічних інвесторів з числа глобальних гравців світового ринку. Перспективи цього доволі високі, оскільки несуть вигоду для всіх зацікавлених сторін. У вітчизняних титанових підприємств хороші позиції на світовому ринку та ще більший потенціал.

«Включення українських компаній у свої виробничі ланцюжки є економічно вигідним для глобальних титанових холдингів. Цим і пояснюється високий інтерес до них з боку міжнародних інвесторів (який, наприклад, ми в ОГХК спостерігаємо протягом усього етапу підготовки до приватизації)», – кажуть в ОГХК.

Утім, в ОГХК запевняють, що приватизація держкомпанії – не є перешкодою для участі в замкнутому виробництві, та відзначають, що імовірність появи в Україні приватного вертикально інтегрованого титанового холдингу в найближчі роки є доволі високою.

«ОГХК є одним з найбільших виробників титанової сировини в Україні, тому бере участь у програмі як безпосередній об’єкт. Видобувні підприємства – Іршанський і Вільногірський комбінати, філії ОГХК, – є першою необхідною ланкою вертикально інтегрованого титанового холдингу. Тому очевидно, що стратегія розвитку ОГХК нерозривно пов’язана з програмою розвитку всієї галузі. Після приватизації ОГХК отримає необхідні для подальшої модернізації та прискореного розвитку ресурси. Як частина вертикально інтегрованого холдингу підприємство буде на багато років гарантовано забезпечене роботою», – відзначають в прес-службі держкомпанії.

Стратегічні перспективи

Експерти впевнені, що титанова галузь може стати новою точкою зростання, для чого є всі необхідні передумови.

«Титанова галузь може стати одним з потужних драйверів зростання економіки України. Стимулювання розвитку виробництва титановмісних руд і концентрату, а також виготовлення всередині країни титанової продукції могло би значно покращити бізнес-клімат. А це буде сприяти залученню іноземних інвестицій, приходу великих гравців ринку титану для побудови виробничого ланцюжка товарів з високою доданою вартістю», – наголошують в ОГХК.

Щоб розпочати реалізацію стратегії необхідно внести до Верховної Ради та ухвалити закон про стимулювання титанової галузі, а Мінфіну розробити пропозиції щодо внесення змін до держбюджету на 2021 рік. Крім того, необхідно прийняти новий Кодекс про надра, закони про запуск податку на виведений капітал, про індустріальні парки, внести зміни до закону про СЕЗ, розробити і впровадити програму пільгового кредитування промисловості, а також внести зміни до держбюджету у зв’язку з вказаними вище пунктами та інше.

Швидке прийняття всього зазначеного можливе лише за наявності достатньої політичної волі.

«Ми бачимо високу оцінку підготовленого документа й розуміння того, що ці пропозиції необхідно реалізовувати, інакше в галузі почнеться колапс. Але найголовніше, що це відкриває величезні можливості для розвитку української економіки – це те, чого хочуть усі», – наголошує Анатолій Амелін.

Нагадаємо, наприкінці вересня під головуванням віце-прем’єр-міністра – міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського відбулася нарада на тему «Україна 2030 – новий титановий лідер світової індустрії». За результатами заходу титанова галузь отримала сигнал про те, що у неї є серйозні шанси зайняти стратегічне положення в структурі вітчизняної економіки.

«Я переконаний, якщо алюміній – це метал ХХ століття, то металом ХХІ століття має стати титан, – наголосив під час заходу Олег Уруський. – Зараз є тенденція розширення сфери застосування виробів з титану, який використовується в різних модифікаціях і видах у найрізноманітнішій продукції».

Щоправда, шлях від сигналів до втілення проекту може бути дуже непростим:

«Ми в цілому підтримуємо запропоновані підходи та заходи. Але головне в цій історії – як це зробити. В Україні зараз немає затвердженої стратегії економічного розвитку країни, немає стратегії розвитку промисловості, є тільки проект. Тобто в країні зараз немає документа, яким ми могли б оперувати в частині реалізації запропонованої програми», – зазначив під час презентації стратегії Віталій Немилостивий, заступник міністра з питань стратегічних галузей промисловості.

Утім, як очікується, проект Національної економічної стратегії до 2030 року уряд представить найближчим часом. Точкою відліку для стратегії стануть результати економічного аудиту країни, про який говорив президент Володимир Зеленський під час свого виступу у Верховній Раді 20 жовтня. Результати аудиту Кабінет Міністрів презентує вже в п’ятницю, 6 листопада.

Держпрограма «Велике будівництво» пожвавила деякі сегменти української економіки, зав’язані на будівництво й модернізацію інфраструктури. Це стосується й сегменту гарячого цинкування.

Справа в тому, що інфраструктурне будівництво – найбільш металоємне серед усіх видів будівництва. І в ході виконання будівельних робіт замовники мають захищати металоконструкції та вироби від корозії.

Гаряче цинкування – найпоширеніший метод антикорозійного захисту готових металевих виробів і конструкцій. Цинкування здійснюється шляхом занурення виробу у ванну з розплавленим цинком. Таким чином, на ньому утворюється захисний шар, який вберігає метал від корозії протягом 20-50 років.

Розвиток інфраструктурного будівництва в Україні зумовив появу нових потужностей в сегменті гарячого цинкування. Цього року відкрилося виробництво в Харкові, запуск ще двох об’єктів заплановано на 2021 рік.

Однак пандемія коронавірусу й пов’язані з нею карантинні обмеження призвели до певного спаду в завантаженні потужностей. GMK Center опитав учасників ринку про поточну ситуацію та тенденції в галузі гарячого цинкування в Україні.

Динаміка ринку

Ринок гарячого цинкування, як і весь ринок внутрішнього металоспоживання, є індикатором розвитку економіки країни та інвестицій в інфраструктуру.

«Попит на гаряче цинкування – це «термометр» динаміки розвитку інфраструктури. Ключові галузі, які формують попит, належать до розвитку інфраструктури – будівництво доріг (бар’єрні огорожі, стовпи освітлення, дорожні знаки), промислове і цивільне будівництво, АПК та ін. Якщо в цих секторах відбувається рух, то зростає споживання металовиробів, частина яких потрапляє до цінкувальникам. Якщо такого руху немає, цинкувальні потужності, відповідно, задіяні менше», – каже Андрій Пелехович, комерційний директор ТОВ «Екран» (ТМ «Перша українська цинковня»).

Оцінити динаміку розвитку галузі на базі даних офіційної статистики складно, оскільки в агрегованому вигляді окремо послуги гарячого цинкування не виділяються. Однак її можна приблизно побачити за динамікою укрупненого сегмента – «обробка металів та нанесення покриттів на метали».

У хороші роки цей ринок сягає $180-190 млн. Але його динаміка повністю залежить від загальноекономічної ситуації. У 2014 році, наприклад, обсяг ринку впав на 62%. Відтоді сегмент поступово нарощував оберти до докризового рівня і досяг його в минулому році.

Поточні потужності

В Україні зараз на ринку працюють такі ключові гравці та їхні заводи в містах та населених пунктах:

Потужності цинкування в 3 тис. т на місяць є й на Авдіївському заводі металоконструкцій. Там застосовують цинкування поштучним методом, за якого вироби потрібно підвішувати й занурювати у ванну.

Також в Україні є лінії безперервного цинкування листа (в рулонах) на ММК ім. Ілліча, заводи «Модуль» (м. Кам’янець-Подільський) та «Юністіл» (м. Кривий Ріг). На заводі «Дніпрометиз» (м. Дніпро) працює лінія з безперервного цинкування дроту. Є різні потужності цинкування й на інших підприємствах.

«Суміжним, проте не конкуруючим, є гальванічне покриття цинком, яке затребуване в галузях, де основний акцент робиться на естетику покриття. Антикорозійні властивості такого покриття значно поступаються гарячому цинкуванню», – додає Андрій Пелехович.

Як зазначає Андрій Пелехович, загалом обсяг потужностей гарячого цинкування в Україні за ключовими гравцями можна оцінити в 11-12 тис. т металоконструкцій на місяць, або 132-144 тис. т на рік.

«Виробнича потужність залежить не лише від довжини ванни цинкування, а також від виду металоконструкцій, тому на сьогодні потужність всіх українських цинковень коливається від 6 тис. до 11 тис. т на місяць», – додає Олена Шульгіна, заступник директора з маркетингу компанії «Метал Інвест».

За словами Олени Шульгіної, загальний обсяг послуг гарячого цинкування металоконструкцій в Україні в 2018 році становив 48 тис. т (+800 т – імпорт), у 2019 році – 55 тис. т, за 8 місяців 2020 року – лише 22 тис. т. Таким чином, можна прогнозувати, що в 2020 році через українські цинковні пройде 35-40 тис. т металоконструкцій. Це без урахування труб і холодного профілювання металоконструкцій з оцинкованого плоского прокату.

У свою чергу Дмитро Васильєв, начальник відділу маркетингу «Укрсталь Конструкція», оцінює загальну кількість гравців на ринку в 8-10 з обсягом потужностей 20-25 тис. т на місяць.

Про рівень конкуренції на ринку найкраще свідчить розташування заводів. Наприклад, у Польщі знайти найближчу цинковню можна в радіусі приблизно 100 км. Тоді як в Україні цілі регіони не мають своїх цинкувальних потужностей. Наприклад, з Харкова до останнього часу вироби на цинкування треба було везти в Черкаси, Запоріжжя або Дніпро. Це передбачало значні логістичні та часові витрати.

У результаті, наприклад, група компаній «Варіант» була змушена сама інвестувати в будівництво заводу гарячого цинкування.

«Ідея з відкриттям нового заводу виникла у нас доволі давно, але оформилася в конкретну мету лише в 2019 році. Часто нам доводилося замовляти послугу гарячого цинкування на аутсорсингу. При цьому ми регулярно стикалися із затримками в обробці замовлень і витрачали додатковий час на логістику. Крім того, в нашому регіоні дуже мало компаній, якісно й оперативно надають послуги з гарячого цинкування. Так ми прийшли до рішення відкрити власний завод, щоб повністю задовольнити запити наших підприємств і навіть більше – надавати цю послугу в нашому регіоні для сторонніх замовників», – розповів в інтерв’ю GMK Center Денис Шуфані, СЕО ТОВ «Ескаль».

Важливо відзначити, що наявні українські заводи гарячого цинкування оснащені доволі сучасним обладнанням.

«На багатьох аналогічних виробництвах у Східній і Західній Європі, де довелося побувати, дійшли до межі, коли модернізація неминуча. Наші заводи на цьому фоні відносно нові – десять років для галузі не настільки критичний термін. А ті, що зараз збудовані або будуються, мають або матимуть передові технології», – наголошує Андрій Пелехович.

Попит vs пропозиція

Експерти відзначають, що в Україні попит на послуги гарячого цинкування перевищує пропозицію.

«В Україні сім заводів, у Німеччині – 180 заводів на 90 млн населення, в Італії – 64 заводи на 50 млн. людей, у Голландії – 20 заводів на 16 млн людей, в Іспанії – 48 заводів на 46 млн людей», – зазначає Денис Шуфані.

«Перша українська цинковня», наприклад, у 2019 році працювала понад проектні можливості. За планової потужності ванни довжиною 7 м в 1 тис. т на місяць були місяці, коли фактичні показники виробництва доходили до 1,2 тис. т і більше. Тобто рівень завантаженості становив понад 100%. За результатами трьох кварталів поточного року середня завантаженість була приблизно на 20% нижчою, ніж у 2019-му. Тобто зараз потужності завантажені приблизно на 80%.

В оцінці балансу попиту й пропозиції важливо розуміти, що цей ринок має виразну сезонність. За словами Олени Шульгіної, фактор сезонності присутній у зв’язку зі зміною пір року, кліматичними особливостями наших широт. Зимовий період вважається найнижчим у зв’язку з тим, що більшість монтажних робіт припиняється до весни.

«Низький сезон – це січень-квітень. А ось починаючи з травня зазвичай стартує сезон, від серпня до грудня – високий сезон. У сезон навантаження становить 200-300%, у низький сезон, від січня до квітня, усі заводи завантажені на 60-70% від своєї потужності»,–- додає Василь Петров, комерційний директор ТОВ «ДП-Україна».

Однак зараз багато виробництв працюють з неповним завантаженням. Пандемія й карантин не оминули й галузь гарячого цинкування, як і решту сфер виробництва.

«Маючи виробничі потужності 3 тис. т на місяць, лінія гарячого цинкування «Метал Інвест», з найбільшою ванною цинкування в Україні, у 2020 році була завантажена в середньому лише до 40%, і тільки кілька місяців високого сезону обсяги перевищували позначку в 1,3 тис. т на місяць. При цьому в аналогічному періоді 2019 року стабільно тримався рівень 1,3-1,7 тис. т на місяць», – розповідає Олена Шульгіна.

За її словами, зупинення в березні-травні підприємств з виготовлення металоконструкцій через карантин призвело до зміщення весняного сплеску активності на 2 місяці. Таким чином, протягом червня-вересня спостерігався значний сезонний попит на послугу гарячого цинкування. Однак у зв’язку з тим, що виробництво металоконструкцій має довгий цикл від замовлення до монтажу, частину проектів не було розпочато (реалізацію заморожено на невизначений час, мінімум до весни 2021 року).

«Якщо сезон зазвичай починається в травні, то цього року він розпочався в серпні й до кінця цього місяця переріс у підвищений попит. Стався різкий вхід у високий сезон, багато підприємств були не готові до такого стрімкого маневру. У когось підприємство працювало в одну зміну замість двох, в іншої цинковні – дві зміни замість трьох. Хто зміг оперативно закрити всі виробничі питання, включаючи комплектацію кваліфікованим персоналом після періоду карантину, той легше пережив цей стрес», – каже Василь Петров.

Особливості ринку

Українська особливість сприйняття послуг гарячого цинкування полягає в тому, що українські інвестори на металоємних будівництвах у багатьох випадках економлять, відмовляючись від комплексного цинкування металовиробів.

«Цинкування замінюють простий фарбуванням, що, звісно, не рятує від корозії. Вони втрачають потім, витрачаючи значні кошти на підтримку поверхні в задовільному стані під час експлуатації. Західні інвестори розуміють, у чому полягають раціональне рішення й реальна економія, і цинкують майже всі вироби та конструкції. Тобто вони готові вкласти кошти зараз, щоб не витрачати потім», – наголошує Андрій Пелехович.

Утім, за словами Дмитра Васильєва, ця «особливість» випливає з високої вартості послуг цинкування. Ціни – це стримуючий фактор для замовників.

«Вартість цинкування залежить від виду та обсягу конструкцій. У випадку завдання оцинкувати тонну металу, ціна, наприклад, для чотирьох виробів по 250 кг і 1000 виробів по 1 кг буде абсолютно різною. У гарячому цинкуванні значною є частка ручної праці – обробити (якщо треба), закріпити виріб на траверсі тощо. Процес ціноутворення – унікальний для кожного замовлення й замовника. Також на ціноутворення не в останню чергу впливають вартість сировини (цинк) та енергоносіїв», – пояснює Василь Петров.

Для приблизного розуміння: діапазон вартості цинкування перебуває в середньому в межах 15-22 грн за кг металу залежно від виду виробів та розміру партії. Якщо брати вартість цинкування, то вона може становити значну частину або повну вартість самої металопродукції. Тобто цинкування веде до подорожчання кінцевого товару приблизно на 50-100%.

Як зазначає Олена Шульгіна, ще одним із стримуючих чинників є відсутність чітких норм ДБН для будівництва, які внесли б визначеність у вимоги до покриття гарячим цинком конструкцій, що піддаються атмосферним впливам. У Європейському Союзі, наприклад, такі норми діють давно.

Проблема завантаженості

Проблема сезонності попиту накладається й на українську специфіку. У цьому бізнесі потужності гарячого цинкування від початку призначалися для власних потреб.

«Кожен завод гарячого цинкування має власне виробництво металоконструкцій (у структурі або афільована компанія). І так склалося протягом останніх років, що власне виробництво металоконструкцій не завжди здатне рівномірно завантажити напрям гарячого цинкування на весь календарний рік. Тому цинковні почали частіше звертати увагу на сторонніх замовників. У результаті був сформований ринок гарячого цинкування в Україні з усіма відповідними наслідками», – зазначає Василь Петров.

Однак постійно виникає така ситуація, що в сезон з високим навантаженням власні внутрішні замовлення для заводів – пріоритет №1. Як результат – терміни виконання сторонніх замовлень автоматично стають слабо прогнозованими. Особливо відчутно це позначається на тих замовниках, чия сезонність збігається з максимальним завантаженням заводів гарячого цинкування.

Досвідчені замовники й виробники серійних виробів намагаються вирішити цю проблему шляхом розміщення замовлень у період низького сезону й працювати на склад. Тим, у кого замовлення (вироби) є унікальними під кожен проект, складніше. Іншими словами, збут може прямо залежати від терміну виконання послуги гарячого цинкування, якщо вироби замовника цинкують раз на два-три тижні та реалізація здійснюється раз на два-три тижні. Іноді клієнти відмовляються від гарячого цинкування на користь фарбування – і не тільки через вартість, але й через строки виконання.

«Наш формат роботи зручний для заводів – вони мають гарантовано велике завантаження й не мають відносин і документообігу з десятками дрібних замовників, працюючи тільки з одним досвідченим і лояльним контрагентом. Своїх замовників ми забезпечуємо транспортом, здійснюємо розвантаження-навантаження, проводимо первинну підготовку металопродукції до цинкування шляхом механічної обробки, виготовляємо та проектуємо конструкції, надаємо митне оформлення та інші додаткові послуги, які не належать до формату роботи заводів гарячого цинкування», – каже Василь Петров.

Залежність від інфраструктури

У розвитку галузі гарячого цинкування дуже велику роль відіграють заходи держави з будівництва та модернізації інфраструктури в сфері дорожнього будівництва, енергетики та ін.

«У нинішніх умовах до 90% замовлень тією чи іншою мірою пов’язані з програмою «Велике будівництво» та іншими державними проектами. Якщо будівництво стоїть – простоюють і цинкувальні потужності. Тому галузь, напевно, десь на 60% залежить від інфраструктурних та енергетичних планів держави. Не останнє значення для цього бізнесу має аграрний напрям, який цього року в порівнянні з минулими сезонами істотно просів», – зазначає Василь Петров.

Також ринок цинкування дуже залежить від динаміки розвитку окремих сегментів. За словами Олени Шульгіної, масовое будівництво сонячних електростанцій збільшувало загальний попит на послугу гарячого цинкування часом до 60%. Але після жовтня 2019 року сектор СЕС пішов з ринку цинкування у зв’язку зі зміною законодавства у сфері альтернативної енергетики.

«На прикладі зміни динаміки замовлень на певні види продукції в розрізі років можна спостерігати розвиток і спад окремих галузей. Так, 10 років тому значними були обсяги цинкування вишок мобільного зв’язку. Але із завершенням покриття країни обсяг замовлень зменшився. Подібна ситуація була в розвитку АПК, а саме в свинарстві. З насиченням цього сегменту ринку виробники аграрного обладнання, які раніше виготовляли техніку для свинарства, переорієнтувалися на корівники», – каже Андрій Пелехович.

Загалом зараз перспективи галузі багато в чому залежать від продовження держпрограми «Велике будівництво», інвестиційних та інфраструктурних планів держави і приватних інвесторів.

Нові виробництва

З огляду на нерівномірність розташування наявних потужностей і перевищення попиту над пропозицією, яке відзначають експерти ринку, в Україні можна говорити про бум відкриття нових виробництв.

У жовтні компанія «Ескаль» запустила в Харкові новий завод потужністю 2 тис. т металовиробів на місяць. Тим самим була багато в чому заповнена ніша у цьому вигляді послуг у Східному регіоні.

У 2021 році очікується введення в експлуатацію заводів у Львівській та Одеській областях. Зокрема, група компаній «Екран» будує на об’їзній дорозі Львова (поблизу міста Винники) новий завод з ванною довжиною 13 м і потужністю 3 тис. т металоконструкцій на місяць.

«Введення нових потужностей зніме пікове навантаження в період високого періоду сезону, а також позитивно позначиться на ціноутворенні та якості послуги. Якісна ринкова конкуренція – це завжди в плюс будь-якому сегменту бізнесу», – наголошує Василь Петров.

За словами Андрія Пелеховича, вартість будівництва нового заводу формують довжина ванни та рівень інноваційності обладнання. Залежно від цих двох параметрів запуск нового заводу може коштувати від кількох до кількох десятків мільйонів євро.

«Ситуація на ринку гарячого цинкування прямо залежить від стану сфери металообробки. У нас цей ринок дуже малий і нерозвинений в порівнянні з найближчими сусідами. Через таку ситуацію охочих інвестувати в цинкування, не надто багато, – резюмує Андрій Пелехович. – Іншими словами, можна припустити, що в разі розширенні ринку металообробки збільшуватиметься й кількість цинкувальних потужностей».