Ми всі бачимо величезні ризики впровадження Carbon Вorder Аdjustment Мechanism (CBAM) для української економіки. Крім прямих втрат, є й ризики хронічного недофінансування. Протягом наступних 10 років на українські підприємства буде покладено колосальна фінансове навантаження у зв’язку з виконанням європейських екологічних директив, впровадженням НДТМ (найкращих доступних технологій і методів управління), амбітними цілями Другого національно визначеного вкладу (НВВ-2), відповідальністю виробника в рамках сфери обігу з відходами. Для виконання цих вимог металургам потрібно $5-10 млрд. Це крім капітальних витрат на підтримку та проєкти розвитку.

У підсумку сукупність нових екологічних викликів загрожує програванням конкуренції металургійним компаніям з інших країн, а неможливість виконати вимоги НДТМ у повному обсязі й у строк призведе до зупинення і закриття підприємств.

Очевидно, що запровадження CBAM збільшить конкурентоспроможність європейських виробників. Асоціація EUROFER ще три роки тому заявляла, що європейські сталевиробники перебувають у неконкурентній позиції через те, що імпортери несуть менші екологічні витрати. Навіть якщо це так, європейські компанії мають свої конкурентні переваги. Наприклад, доступ до дешевого фінансування і держсубсидій, до захищеного внутрішнього ринку та ін. Тому одна ринкова несправедливість повною мірою врівноважується іншими несправедливостями. Тому слід дивитися на весь комплекс питань, а не лише на екологічні платежі.

При цьому наявний дисбаланс нам ніхто не компенсує. Ніхто не дасть доступ нашим підприємствам до дешевого фінансування, фондів і субсидій ЄС. Україна опиняється в ситуації «між двох вогнів»: ми залишаємося з нашими наявними проблемами, а з нас ще й візьмуть додаткові гроші.

Вкрай важливо, щоб взяті Україною екологічні зобов’язання були реалістичними. Зараз Міндовкілля розіслало на узгодження органам виконавчої влади проєкт НВВ-2. Цей проєкт надзвичайно амбітний, фактично, він навіть не надоптимістичний, а фантастичний. Тому я хотів би звернутися до представників влади та народних депутатів, щоб документ відправили на доопрацювання.

Спочатку потрібно побудувати економічну модель, верифікувати її з бізнесом і потім вже писати проєкт. Європа хоче, щоб документ був прийнятий до 31 липня, але насправді термін може бути продовжений до 31 жовтня. Тому ми ще маємо час. І не обов’язково бігти попереду паровоза, як у нас часто люблять робити чиновники. А краще зробити продумано, з урахуванням реального стану речей і можливостей промисловості.

Чому це важливо? По-перше, для того, щоб зберегти аргументи в переговорах з Європою. Якщо у нас діятиме нормальний механізм торгівлі викидами, це, напевно, буде для європейців одним з аргументів, що ми рухаємося в правильному напрямку, що у нас є методи стимулювати підприємства вкладатися в енергоефективність і скорочувати свої викиди СО2. Цей механізм набагато більш гнучкий і ефективний, ніж система стягування податків з викидів СО2.

По-друге, коли в Україні буде запроваджено механізм торгівлі викидами, треба щоб у наших підприємств залишалася можливість отримувати квоти на викиди безкоштовно за загальною квотою нашої країни. Адже в Європі понад 90% викидів покриваються безкоштовними квотами.

Важливо нагадати ЄС, на скільки Україна вже скоротила викиди в порівнянні з 1990 роком. Тобто Україна вже зробила величезний внесок у глобальну декарбонізацію ціною нашої зруйнованої промисловості.

Більше того, кожен долар, який вкладено в екомодернізацію в Україні скорочує викиди СО2 в рази більше, ніж такі самі інвестиції, вкладені в Європі. Адже вони вже пройшли дуже великий шлях у цьому напрямку. Тому якщо європейці справді турбуються про те, щоб зробити Європу нейтральною щодо викидів СО2 до 2050 року, вони мають розглядати Україну як частину Європи. Звісно, якщо CBAM – це дійсно питання клімату, як заявляють у Євросоюзі, а не торгових обмежень.

Введення CBAM завдасть великого удару глобальній економіці. Можливо, європейці знайдуть аргументи, які покажуть, що CBAM не суперечить правилам або «букві закону» СОТ, але духу вільної торгівлі це, звісно, суперечитиме.

Запуск Європою «вуглецевого податку» спричинить ланцюгову реакцію у світовій торгівлі. Інші країни також будуть змушені запроваджувати відповідні торговельні заходи й механізми. Це реальні настрої, які я бачив на нещодавній зустрічі в рамках Worldsteel c галузевими асоціаціями різних країн.

Це може вдарити по всій світовій торгівлі й насамперед по Україні. Тому що в рамках CBAM ми залежимо від торгівлі з ЄС значно сильніше за інші країни. Ціна питання для нас вища, тому мотивація в України у відстоюванні своїх інтересів і розробленні коректного механізму CBAM має бути сильнішою.

Навіть якщо все піде краще, ніж можна зараз очікувати (якщо негативні наслідки будуть меншими, ніж очікується), впровадження CBAM збільшить конкуренцію на всіх інших ринках. Уся продукція, яка буде витіснена з Європи, піде на ті ринки, на яких ми зараз конкуруємо.

Поки що ми всі чекаємо червня, коли буде названий вироблений механізм CBAM, щоб зрозуміти, як він буде застосовуватися до України. Однак безвідносно того факту, що ми зараз не знаємо, якою буде модель впровадження CBAM, його запуск може в усіх аспектах погіршити позиції нашої металургії в світі. І вже зараз потрібно продумувати можливі компенсаторні механізми для підтримки роботи наших метпідприємств.

Європейський Союз розглядає Carbon Border Adjustment Мechanism (CBAM) як спеціальний фіскальний інструмент, який змусить виробників імпортної продукції платити таку саму ціну за викиди СО2, яку платять європейські виробники. Відповідно, мета CBAM – включити до собівартості імпортних товарів ті витрати, які виникли б, якби виробництво цих товарів перебувало під таким самим режимом регулювання парникових викидів, як у ЄС.

Питання CBAM дуже гострий для України, оскільки ЄС – наш основний торговий партнер. При цьому в результаті вибору України курсу на європейську інтеграцію за останні 5-6 років роль ЄС як торговельного партнера значно посилилася. Частка експорту України в ЄС зросла з 34,1% у 2015 році до 41,5% у 2019 році. Справа дійшла до того, що, наприклад, вітчизняні металурги продають на ринок ЄС більше, ніж на внутрішній ринок України.

Зрозуміло, посилення економічних зв’язків можна розцінювати як позитивний фактор. Однак є і зворотна сторона медалі. Надмірна залежність України від ринку ЄС може зрештою стати згубною для вітчизняної економіки. Третина українського експорту в ЄС – вуглецевоємна продукція, яка потенційно підпадає під дію CBAM. Це вироби з чорних металів, добрива та інша хімічна продукція, а також електроенергія. Запровадження CBAM означатиме зниження конкурентоспроможності українського експорту, збитки для вітчизняної економіки, розрив виробничих ланцюжків між європейськими та українськими підприємствами. Тобто Україна сильніше за інші країни постраждає від запровадження CBAM, і станеться це в результаті наших тісних і партнерських відносин з ЄС.

Зі свого боку, Євросоюз за рахунок CBAM розраховує досягти таких цілей.

Знизити ризик «витоку вуглецю» (carbon leakage)

Carbon leakage – збільшення викидів парникових газів за межами країни, яке виникає за рахунок перенесення виробництва за кордон через відмінності в екологічній політиці різних країн. Тобто промислове виробництво скорочуватиметься в країнах з жорсткою екологічною політикою і зростатиме у країнах з м’якою політикою. CBAM має на меті перешкоджати цьому процесу.

Ліквідувати відмінності кліматичних амбіцій між країнами

В рамках Паризького угоди щодо боротьби зі зміною клімату країни самостійно визначають свою мету щодо скорочення викидів СО2. Наприклад, ЄС має намір стати вуглецево нейтральною до 2050 року. Цілі багатьох країн – торговельних партнерів менш амбітні.

Усунути асиметричність кліматичної політики різних країн

Боротьба зі зміною клімату є глобальним завданням. Досягти глобальних цілей можна лише глобальними зусиллями. В ЄС діє система торгівлі парниковими квотами EU ETS. Ціни квот зростають з кожним роком. Але не всі країни – торговельні партнери оподатковують викиди СО2. Крім того, ставки наявних податків на СО2 нижче, ніж у ЄС. Про вуглецеву нейтральність економік торговельні партнери почали замислюватися тільки після того, як ЄС оголосив свої плани щодо впровадження CBAM.

Україна, підписавши Угоду про асоціацію з Євросоюзом, стала частиною європейського простору і взяла на себе зобов’язання щодо імплементації європейських екологічних директив. Україна розробила свою стратегію з декарбонізації економіки та висловила готовність приєднатися до European Green Deal. Україна у сфері скорочення викидів парникових газів рухається в одному напрямку з Євросоюзом, тому запровадження CBAM стосовно українського експорту видається необґрунтованим і руйнівним для двосторонніх економічних відносин.

Більше того, CBAM – це дуже суперечливий інструмент за своїм впливом. ЄС розраховує, що CBAM дасть змогу вирівняти «правила гри» в плані екологічної політики в Євросоюзі та країнах-партнерах. Для українських виробників CBAM означатиме зростання витрат, а правила гри не будуть рівними, оскільки можливості України з державного стимулювання декарбонізації, а також можливості бізнесу щодо залучення фінансування значно менші, ніж у ЄС.

Євросоюз має намір за рахунок CBAM підтримати конкурентоспроможність місцевих виробників. У цьому плані CBAM виступає як чергове торговельне обмеження для українського експорту в ЄС.

CBAM стане додатковим джерелом поповнення бюджету ЄС. Однак українські виробники не матимуть доступу до фондів, в яких ЄС буде акумулювати кошти від CBAM. Фактично, за рахунок коштів українських підприємств європейські виробники будуть модернізувати власні потужності.

Запровадження CBAM створить умови для появи ринку низьковуглецевих товарів в ЄС. Однак українські виробники не зможуть на нього вийти, оскільки не матимуть такої самої підтримки декарбонізації, як у ЄС.

Євросоюз розраховує за рахунок CBAM стимулювати активну декарбонізація поза своїми межами і сприяти глобальному скороченню викидів СО2. Однак CBAM призведе до зменшення інвестиційного ресурсу українських виробників, що в свою чергу гальмуватиме процес декарбонізації в Україні.

СВAM матиме негативні наслідки для економіки України. Наприклад, в одній лише металургійній галузі вони можуть означати втрату до 0,5% ВВП. Це і зниження обсягів експорту, і скорочення інвестиційного ресурсу. Крім того, є ризики більш значних втрат у довгостроковій перспективі, наразі їх неможливо визначити. Якщо СВAM буде застосовуватися до України на загальних підставах, це гальмуватиме декарбонізацію в Україні. CBAM до України застосовуватися не повинен, тому що ми вже прийняли на себе цілі European Green Deal. Виключення України з-під дії CBAM – навпаки, буде стимулом для української економіки.

Оригінал матеріалу опублікований тут.

Зміна технологій – традиційний для металургії процес, який триває десятиліття. При цьому кожна нова технологія стає більш ефективною, ніж попередня. Масове виробництво сталі стартувало в середині ХІХ століття на основі бесемерівського процесу. На початку ХХ століття виробництво сталі різко зросло завдяки будівництву мартенівських печей. Після Другої світової війни почали впроваджувати кисневі конвертери й електродугової печі, які поступово витісняли конвертери Бессемера – Томаса й мартени.

Поширення конвертерів і електродугових печей зробило виробництво сталі більш екологічним, ніж раніше. Попит на екологічне виробництво особливо зріс в останні роки. З’явилося багато пілотних проєктів та стартапів, які розвивають безвуглецеві технології виробництва сталі. Однак перехід на ці технології триватиме значний проміжок часу. За найоптимістичнішими оцінками, вони будуть готові до промислового впровадження лише в 2030-2040 рр., а ще слід закласти час на перебудову наявних потужностей (теж тривалий процес, який не завершити за пару років).

Слід зазначити, що зміна технологій, що відбувалася раніше, була зумовлена економічними факторами. Нові технології давали змогу виробляти сталь дешевше і покращувати якість продукту. Але тепер за стимулюванням зміни технологій стоїть держава з цілями щодо зниження викидів. Одним з інструментів цих змін є CBAM (carbon border adjustment мechanism), який мать впровадити у 2023 році.

За своєю природою CBAM дискримінує киснево-конвертерну технологію, яка використовує як основну сировину для виробництва чавуну та сталі залізорудну сировину. За допомогою цієї технології в Україні виробляється 70% сталі, а якщо сюди додати мартенівську – вийде близько 95%. Прямі викиди СО2 від кисневих конвертерів майже в 5 разів вищі, ніж від електродугових печей (у перерахунку на тонну сталі).

Водночас киснево-конвертерну технологію впроваджували виходячи з ринкових факторів, головним з яких є доступ до сировини. Зокрема, в Україні, де є значні запаси залізних руд. Залізна руда – важливий фактор конкурентоспроможності та перевага української металургії. Хоча в майбутньому домінуючу роль у світі відграватиме брухт як основна сировина для металургів. І до цієї довгострокової тенденції потрібно готуватися. Цей перехід буде вкрай болючим для української металургії.

З іншого боку, в світовому масштабі генерується недостатньо брухту, щоб за рахунок його переробки повністю забезпечити світовий попит на сталеві продукти. Відповідно, неможливо відмовитися від виробництва сталі із залізної руди.

Потенційно можна виробляти із залізної руди продукти, які потім використовуватимуть в електродугових печах (наприклад, гарячебрикетоване залізо). Однак, як зазначалося вище, зміна технологій – тривалий процес. Металургія – капіталоємна галузь з великим горизонтом інвестування. CBAM як такий не зможе значно прискорити модернізацію наявних і будівництво нових виробничих потужностей.

Слід визнати, що українські компанії, з об’єктивних причин, не можуть самостійно розробляти нові технології виробництва сталі. Тому повноцінна декарбонізація української металургії зможе початися тоді, коли на ринку з’являться вже готові до впровадження безвуглецеві технології. При цьому Україна має всі можливості для виробництва водню в майбутньому і використовувати наявну ГТС для поставок водню в Європу.

У короткостроковій перспективі українські компанії можуть знизити викиди СО2 за рахунок підвищення операційної ефективності, зокрема енергоефективності. Цей фактор уже дав змогу європейським компаніям мінімізувати викиди СО2. Однак ці резерви операційної ефективності були задіяні завдяки системній екологічній політиці Євросоюзу: запровадженню Європейської системи торгівлі парниковими квотами (EU ETS) та державній підтримці екологічних проєктів підприємств.

Європейську систему торгівлі парниковими квотами запровадили у 2005 році. Її перша фаза тривала до 2007 року. Протягом першої фази майже всі квоти були видані безкоштовно. Протягом другої фази (2008-2012 рр.) частка безкоштовних квот знизилася до 90%. Тільки в третій фазі (2013-2020 рр.) основним методом розподілу став продаж квот на аукціоні.

Паралельно Євросоюз підтримував декарбонізацію місцевих виробників. Зокрема, через програму Horizon Europe виділялося фінансування на проєкти R&D. У діючій системі EU ETS частину доходів від продажу квот протягом 2013-2020 рр. спрямовували на фінансування великих демонстраційних проєктів у сферах уловлювання та зберігання вуглецю, а також інноваційних технологій відновлюваної енергетики. У рамках нової фази EU ETS (2021-2030 рр.) передбачається створення двох нових фондів – Фонду модернізації та Фонду інновацій, – які підтримуватимуть проєкти з підвищення енергоефективності та впровадження нових технологій. European Green Deal включає інструменти, які дадуть змогу залучити в декарбонізацію €1 трлн інвестицій.

Українські металургійні компанії, на відміну від європейських, не мали доступу до джерел екологічного фінансування. Але такі проблеми не лише в Україні. Одна з цілей CBAM – синхронізація екологічних політик різних країн. Якщо країни, що розвиваються, відставали від ЄС у плані жорсткості цілей і стандартів, відповідно, вони поступаються і в екологічних стимулах. Тому CBAM не зможе створити «рівні правила гри» – він ще більше посилить розрив між європейськими та українськими компаніями, і в майбутньому цей розрив збільшуватиметься, якщо інші країни не зможуть вибудувати свою політику за прикладом європейської.

Очевидно, що декарбонізація металургії та економіки України загалом триватиме довго й потребує комплексного підходу, який не обмежуватиметься запровадженням CBAM. Насамперед українським компаніям необхідний рівноправний з європейськими компаніями доступ до джерел фінансування екологічної модернізації. Узгодження зусиль України та ЄС є необхідною умовою для значного зменшення викидів СО2 та створення нової «зеленої» економіки.

Цикл зміни технологій в металургії