Попри певні труднощі, промисловість відіграє одну з ключових ролей для економіки України – частка промисловості у ВВП становить близько 20%. Однак упродовж останніх років спостерігалося зниження цього показника – він скоротився з 22,6% у 2010 році до 19,9% в 2019-му (у фактичних цінах).

Труднощі в окремих вітчизняних промислових підприємств почалися ще до запровадження карантину. Галузь почала знижувати показники від червня минулого року, коли про коронакризу навіть не чули.

Різні підприємства й галузі вітчизняної економіки по-різному переживають стрес від запровадження карантинних обмежень. Водночас є кілька чинників, які об’єднують промислові компанії в Україні: високий рівень використання внутрішніх трудових і матеріальних ресурсів, наявність капітальної бази, відсутність значущою підтримки з боку держави та обмежений доступ до фінансування.

У деяких випадках ми можемо говорити навіть про прямі бар’єри й заборони, де найбільш яскравими прикладами дискримінаційних дій є обмеження на співпрацю з контрагентами з окремих країн (якщо такі контрагенти підпадають під санкції РНБО), або обмеження на залучення інвесторів/партнерів у капітал (як у випадку з ПАТ «Мотор Січ»). Здебільшого саме промислові компанії мають велику кооперацію з іншими вітчизняними та іноземними підприємствами, тому саме вони найбільше постраждали від запровадження прямих заборон.

За рідкісними винятками промисловість досі залишається драйвером для інших галузей вітчизняної економіки – вантажоперевезень, енергетики, будівництва (якщо відбувається оновлення капітальної бази).

Конкуренція і протекціонізм

Українська промисловість, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, вже багато років живе в умовах жорсткої конкуренції. «Невидиму руку ринку» кожен розуміє по-своєму – у світовій практиці є багато прикладів, коли уряди «розвинених» країн насправді ігнорують базові постулати ринкової економіки, повертаючись до різних форм прямої держпідтримки бізнесу. Багато урядів також лобіюють інтереси бізнесу за межами своїх країн (через експортні кредитні агентства або угоди про зони вільної торгівлі) або субсидує великі промислові корпорації. Наприклад, взаємна тяжба ЄС і США щодо субсидування Airbus і Boeing відповідно триває вже багато років.

В Україні також можна побачити спроби підтримати промисловий сектор. Прийнятий у першому читанні в липні цього року законопроект №3739 дає українським виробникам можливість отримати преференції у процесі закупівель за рахунок бюджетних коштів. Ця ініціатива, найімовірніше, не буде реалізована через тиск «західних партнерів».

Крім того, окремими законодавчими актами передбачені преференції для окремих галузей (читай підприємств). Прикладом цього може бути Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення умов підтримки виробництва електроенергії з альтернативних джерел (№810-IX), який встановлює пільги для підприємств «зеленої» металургії.

Чи допоможуть такого роду ініціативи компаніям (найчастіше містоутворюючим) пережити поточну кризу, зберегти ринки збуту та персонал? Думаю, так, хоча з погляду «ринкової конкуренції» – це помилкова дія. З іншого боку, системних рішень, спрямованих на підтримку конкурентоспроможності української промисловості, поки що немає.

Не все так погано

Після спаду, спричиненого карантином, намітилися ознаки відновлення в промисловості. Індекс виробництва базових галузей в промисловості (випереджаючий індикатор ВВП), що розраховується Нацбанком, за січень-липень 2020 року скоротився на 7,7% (кумулятивно), тоді як в квітні й травні падіння перевищувало 10%.

У липні 2020 року середньооблікова чисельність штатних співробітників промислових підприємств становила 1,8 млн осіб. Це лише на 3,8% менше в порівнянні з «докарантинним» лютим.

Попри те, що статистика промисловості демонструє очевидний спад, вітчизняні підприємства навчилися виживати в умовах постійного стресу. Більше того, вони намагаються заповнити вільні ніші на локальному та міжнародному ринках. Так, й квітні компанія «Аверс-Агро» почала виробляти мобільні апарати штучної вентиляції легенів, підприємства Вінниці оперативно освоїли виробництво захисних комбінезонів для медиків. Дані Держстату за перше півріччя 2020 року свідчать про значне зростання експорту добрив (248,5%), фармацевтичної продукції (109,7%), олова (288,7%). Позитивна динаміка спостерігається й в окремих групах продукції легкої та харчової продукції, а також машинобудуванні.

Не щастить поки що тільки великим підприємствам, зав’язаним на російські комплектуючі або ринок збуту. У середньостроковій перспективі їм потрібно диверсифікувати ринки збуту і джерела надходження комплектуючих.

У липні 2020 року біля промисловості з’явився новий уповноважений держорган – Міністерство з питань стратегічних галузей економіки. Складно сказати, чим нове міністерство відрізнятиметься від ліквідованого раніше Міністерства промислової політики та які «стратегічні галузі» воно буде курирувати не на папері. Однак його діяльність оцінювати рано – його штат, завдання та зони відповідальності наразі формуються.

Також на початку вересня Верховна Рада прийняла закон «Про державні гарантії перед банками на портфельної основі». Поки що закон ще не працює, але в майбутньому може полегшити доступ до фінансування цілій низці підприємств. Проблема лише в сумі – 5 млрд грн. Це значно нижче від потреби реального сектору в кредитах адекватної вартості.

Надія на себе

Багато вітчизняні підприємства отримали другий шанс під час кризи. Проблема нестачі персоналу була частково вирішена за рахунок масового закриття кордонів, ринків збуту – за рахунок торгових воєн між найбільшими економіками світу, собівартості – за рахунок здешевлення енергоресурсів. Крім того, в країні поступово змінюється монетарна політика. Завдяки здешевленню безризикових інструментів банкам знову стає цікаво кредитувати реальний сектор.

У більшості випадків ці поліпшення не дуже відчутні на тлі загальних «мінусів» карантину для бізнесу. Також вони мають тимчасовий характер, але деякі компанії вже змогли цим скористатися. Згідно з даними Мінфіну, кредити за програмою «Доступні кредити 5-7-9%» вже отримали понад 3,2 тис. позичальників. Загальна сума таких позик становила 7,8 млрд грн, за даними на 15 вересня 2020 року. У липні середня процентна ставка за новими кредитами підприємств становила 9,7% річних (у січні – 11,9% річних). Згідно з даними НБУ, найбільш істотне зниження процентних ставок за кредитами підприємств спостерігалося в нацвалюті.

Українським підприємствам слід готуватися до тривалого протистояння з іноземними «партнерами» і конкурентами, а також між собою. Після поточного спаду деяке зростання можливе, але воно навряд чи буде суттєвим раніше 2022 року. Прогнозоване у 2021 році зростання на 3-4% – не більше ніж відскік від глибокого падіння в 2020-м. Це складно вважати економічним зростанням в класичному розумінні.

При цьому істотної підтримки з боку держави (як в інших країнах) вітчизняна промисловість отримати не зможе. У бюджеті грошей вистачить у кращому разі лише на пільги й дотації окремим компаніям, а підтримку через механізм держзакупівель майже неможливо реалізовувати в поточних умовах. Занадто багато сильних супротивників.

Костянтин Басс, голова наглядової ради групи компаній «Укрмет»

Президент Володимир Зеленський 12 серпня підписав закон №2426 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (відносно детінізації ринку металургійної сировини і операцій з металобрухтом)». Цей документ було ухвалено Верховною Радою 14 липня. Раніше учасники ринку і галузеві експерти оцінили цю ініціативу  як таку, що дійсно сприяє детінізації ринку металобрухту.

Головні плюси

Цей закон дозволяє вирішити два головні завдання:

  1. Можливість легальної роботи і залучення інвестицій в галузь брухтозаготовки.

Якщо інвестори побачать, що цей ринок вийшов з тіні і можна працювати, не побоюючись якось порушити закон, то у них вже з’явиться мотивація прораховувати рентабельність інвестицій і вкладати свої кошти в цю галузь.

  1. Можливість інтеграції великих металургійних підприємств і брухтозаготівельних компаній.

У такому разі металурги отримують гарантовані обсяги поставок сировини. Цього можна досягти у тому числі шляхом придбання метпідприємствами великих брухтозаготівельних підприємств. Подібна тенденція спостерігається, наприклад, в Росії, Польщі і інших країнах. Спеціалізована компанія має гарантований обсяг брухтозаготовки, а металурги таким чином позбавляють себе від дефіциту сировини. Маючи в управлінні такий актив, простіше планувати і виробництво.

Практика реалізації

Ми чекаємо, що брухтозаготовка на первинному рівні виросте. Також збільшиться доля тих, хто працює в правовому полі. Ми вже сьогодні відчуваємо, що первинна заготовка починає оживати. Це однозначно позитивно вплине на ринок.

Як наслідок детінізації ринку можна чекати, що кількість фактів «кришування» правоохоронними органами первинних пунктів брухтозаготовки знизиться. Я думаю, що воно не зникне на 100%, але первинні пункти брухтозбору зможуть позбавитися цього «кришування» на 80-90%.

Повної детінізації ринку, на мій погляд, не буде. Тінь в тій чи іншій мірі буде присутньою на ринку. Наприклад, в законі є така вимога, як ідентифікація особи при здачі металобрухту. Зараз ми, безумовно, проводимо «паспортизацію» тих, хто здає в наші приймальні пункти брухт. Проте стикаємося з тим, що багато наших конкурентів не виконують цю вимогу. Особи, що здають, не завжди хочуть надавати свої персональні дані при виписці акту про прийняття металобрухту, і це призводить до їх відтоку. Клієнт прямо говорить: «А ось у конкурента немає вимоги надання паспорта, поїду і здам до нього».

Завищені очікування

Автори закону розраховують, що в результаті його прийняття з тіні буде виведено близько 20 млрд грн обігових коштів підприємств у сфері заготівлі металобрухту, а держбюджет отримає близько 1 млрд грн додаткових щорічних надходжень. Також буде офіційно оформлено близько 10 тис. працівників.

Проте я не бачу, що Україна отримає такий ефект в грошовому виразі. Галузь брухтозаготовки не до кінця вийде з тіні, та і економічна ситуація в галузі залишається складною, що стримує як її розвиток, так і процес детінізації в цілому. Як показує практика, в умовах кризи будь-яка економічна діяльність прагне піти в тінь з причин оптимізації роботи і зниження податкового тиску. Тим більше закон жодним чином не вплине на головний економічний показник галузі – ціни на брухт. Вони міняються тільки виходячи з цін на готову продукцію метпідприємств, яка на 80% йде на зовнішні ринки.

Загальний висновок

Закон необхідний і правильний, він дозволить значною мірою детінізувати ринок брухтозаготовки і підвищити його інвестиційну привабливість.

У ньому враховані усі необхідні моменти для виведення ринку в правове поле, документ дуже довгий час усебічно опрацьовувався учасниками ринку.

Єдине, що стаття 213 Кримінального кодексу України («Порушення порядку здійснення заготовки металобрухту і операцій з металобрухтом») не виключена. Ми піднімали це питання, але його залишили без уваги. Очевидно, таким було бажання металургів.

Втім, закон не вирішує інші проблеми галузі, такі як падіння брухтозбору, дисбаланс ціноутворення на металобрухт, низька економічна доцільність брухтозаготівельного бізнесу. У 2020 році, за моїми оцінками, брухтозбор в країні не перевищить 2,5 млн т, а за прогнозами ГП «Укрзовнпромекспертиза», в 2021 році цей показник може впасти до 2 млн т.

У вітчизняній газовидобувній індустрії почалася епоха стагнації. Пандемія COVID-19, рекордне зниження цін на вуглеводні у світі та глобальна економічна криза вже поставили на паузу майже всі інвестиційні проєкти та ризикові роботи на родовищах. Чи оговтається галузь після такого потужного удару?

За 6 місяців 2020 року в Україні видобуто 10,2 млрд кубометрів газу. Це на 3% менше від аналогічного показника минулого року. Незалежні компанії продемонстрували зростання виробництва на понад 7%, однак це відбулося завдяки проведеним раніше капітальним ремонтам та минулорічному бурінню свердловин. Наразі інвестори оптимізували усі процеси та з великою обережністю дивляться на нові проєкти. Без капітальних інвестицій у галузь видобуток падатиме далі.

Тенденція до зменшення кількості активних бурових верстатів, яка розпочалася взимку, триває. Якщо минулого року на початку літа у виробництві було задіяно майже 90 верстатів, то зараз – утричі менше.

На жаль, така ситуація спостерігається не лише в Україні, а й у світі. Найбільші міжнародні видобувні та сервісні компанії зазнають мільярдних збитків через пандемію. Щоб зберегти нафтогазовидобувну галузь, уряди провідних видобувних країн впроваджують стимули для її підтримки та мотивують інвесторів продовжити інвестування. Так, приміром, у Норвегії парламент дозволив компаніям списувати частину витрат (10% від ціни), понесених на придбання оборотних активів для здійснення нафтогазовидобувної діяльності, вже у році, у якому такі витрати були понесені (2020-2021 роки), замість загального 6-річного терміну. У Канаді нафтогазовидобувному бізнесу крім відтермінування оплати податку надано мільярдну фінансову допомогу, яка дасть можливість зберегти робочі місця. У США задля збереження обсягів виробництва нафти й газу було зменшено розмір роялті на видобуток вуглеводнів (зі стандартних 12,5% до 0,5%) та орендну плату за користування державними ділянками.

Ситуація в Україні з підтримкою бюджетоутворюючої індустрії (за минулий рік сплачено майже 74 млрд грн податків) є зовсім невтішною. Навіть так: нафтогазовидобувна галузь не отримала жодних стимулів з боку держави для продовження інвестиційної діяльності та збереження робочих місць у секторі. Ще навесні Асоціація газовидобувних компаній України звернулася до президента України, уряду та народних депутатів із закликом негайно розробити та впровадити пакет стимулюючих заходів для допомоги галузі. Без цього не варто очікувати на продовження буріння нових свердловин та розробку нових родовищ.

Ідеться насамперед про фіскальні заходи, які є основою для прийняття рішення інвесторами. Це продовження терміну незмінності оподаткування видобутку вуглеводнів із нових свердловин з 5 до 10 років; запровадження стимулюючої ренти для відновлення законсервованих та ліквідованих свердловин, а також стимулювання видобутку нетрадиційних покладів вуглеводнів. Крім того, варто також за аналогією зі стимулюючим режимом для видобування природного газу запровадити стимулюючу ренту для видобутку нафти та конденсату.

Це першочергові кроки, які стануть сигналом підтримки галузі з боку держави. Вони дадуть змогу мінімізувати поточну кризову ситуацію та не принесуть жодних втрат для державного чи місцевого бюджетів, адже наразі їх там все одно немає, це додаткові обсяги – і рента від видобування додатково поповнить казну.

Водночас для справжньої допомоги бюджетоутворюючій індустрії необхідно здійснити комплексний перегляд ставок оподаткування видобутку вуглеводнів в Україні шляхом приведення їх до середньоєвропейських показників.

Без державної підтримки ми ризикуємо втратити вітчизняний видобуток вуглеводнів, що призведе до ще більшої залежності від імпортного газу та втрати левової частки податків. Тож або ми обираємо та підтримуємо своє, або платимо за чуже. Вибір очевидний!